Ще у 2021 році більшість громадян африканських країн, зокрема західноафриканських та центральноафриканських, позитивно ставилися до російської влади. Такі дані оприлюднив 13 квітня 2022 року інститут дослідження суспільної думки «Gallup».
За результатами опитування виявилося, що в середньому по Африці схвалення російської влади дорівнювало 42%. У той час як середньосвітовий показник тримався на позначці 33%.
При цьому підтримка російського лідерства найбільша в Західній Африці. Так, наприклад, у Малі 84% опитаних проголосували за це.
Коли у 2014 році Генеральною асамблеєю ООН було схвалено резолюцію, якою референдум, організований Росією в Криму 16 березня 2014 року, визнавався нелегітимним, 24 африканські країни утрималися від голосування, ще дві – проголосували проти. Тобто загалом 53% країн африканського континенту не підтримали резолюцію.
У 2020 році в своїй Стратегії національної безпеки Україна визначила Африку одним із пріоритетних регіонів для економічної дипломатії.
Такі високі показники лояльності африканських країн до російської влади не є чимось випадковим. Це результат тривалої боротьби за незалежність африканських країн-колоній від своїх західних (переважно європейських) метрополій, а також постійних намагань спочатку СРСР, а згодом Росії використати цю боротьбу у власних інтересах.
Інтернет-видання «Свідомі» 3 липня опублікувало матеріал, в якому детально розглянуло поетапне посилення російського впливу на Африканський континент.
Дослідники підкреслили, що протягом останніх 70 років боротьба «у цьому трикутнику» відбувається одночасно на багатьох рівнях, зокрема й на інформаційному. Теперішній успіх російської пропаганди пояснюється історією ХХ століття, а кажучи більш конкретно – політикою Радянського союзу та його країни-спадкоємиці.
Пропаганда Радянського союзу була ефективною не через свій зміст, а через історичні та політичні передумови. Росія не мала своїх колоній в Африці, на відміну від західних країн. Тому, щоб бути ефективною, радянській пропаганді було достатньо всіляко підкреслювати існування расизму у США або колоніальне минуле європейської країни, яка була метрополією в тому чи іншому регіоні Африки.
Однак перший час після розвалу СРСР Росія була зосереджена переважно на розвʼязанні внутрішньополітичних своїх проблем, зокрема на намаганні утримати під своїм контролем національні республіки, які прагнули стати незалежними від Російської Федерації. Тому впродовж 10-15 років після 1991-го РФ використовувала Африку скоріш як майданчик для бізнесу, адже багато африканських армій та економік залежало від російських товарів та запчастин до них.
Стокгольмський міжнародний інститут із вивчення миру опублікував інформацію про те, що Росія постачала зброю у 28 країн Африки у період із 1991 по 2014 рік. Але вартість проданої до країн Африки російської зброї складала лише 11% від загальної вартості російського збройного експорту. Тому дослідники дійшли висновку, що скоріш це країни Африки були залежні від Росії, аніж сама Росія хоч трішки залежала від африканських прибутків.
Однак у 2008 році політична репутація Росії сильно постраждала після вторгнення до Грузії. Кремль почав програвати Заходу на інформаційному полі. Тому в той період Росія починає активніше інвестувати в мережу мовлення на закордонну аудиторію Russia Today. RТ відриває арабомовну службу, що дозволяє їй охопити своєю пропагандою Північну Африку. Актівність російської пропаганди особливо посилюється після початку російсько-української війни у 2014 році.
Саме того року розпочинає мовлення пропагандистський канал Sputnik, спрямований на країни Глобального Півдня. А у 2017 році Russia Today розгортає франкомовну рекламну кампанію і за кілька місяців суттєво збільшує свою аудиторію у франкомовних країнах Африки.
В ході дев'ятимісячної роботи дослідницького центру Міністерства оборони Франції було виявлено 622 унікальних сайти, які працювали в інтересах Росії.
Із появою ПВК «Вагнер» та інших структур Євгенія Пригожина в Африці позиції РФ там ще більше посилилися. Хоча довгий час сам Пригожин не афішував те, що він та його покровителі в Кремлі є кінцевими бенефіціарами цієї «приватної компанії», під час спроби військового перевороту в Росії в червні цього року, він все ж таки визнав, що його підрозділи в Африці чітко слідують вказівкам російського керівництва.
Керовані Пригожиним організації додали російській пропаганді нових інструментів впливу. Одним із них є ботоферми. Як вважається, на початку повномасштабного вторгнення в Україну одна зі структур Пригожина створила тисячі акаунтів у Twitter. Частину з них вели повністю автоматизовані боти, інші – реальні користувачі, найняті структурою.
Журналісти видання «Свідомі» зазначають, що на перший погляд усе виглядало так, ніби африканці справді активно підтримують Росію. Але лінгвістичний аналіз повідомлень фейкових дописувачів легко довів скоординованість їхніх дій.
Зазначається, що пік активності ботоферм припав на період, коли відбувалось засідання Генасамблеї ООН, в ході якого країни-члени затвердили резолюцію з вимогою вивести російські війська з України.
Наступним інструментом російських інтернет-пропагандистів став злам акаунтів реальних користувачів соцмереж. З цих акаунтів поширювали проросійські повідомлення. Видання The Record опублікувало 6 липня статтю про те, що таким чином були зламані численні акаунти громадян Нігерії.
Крім цього, додатковим інструментом прокремлівських агітаторів є гібридизація. Пропагандистські канали поширюють певні тези, які потім довго курсують віртуальним світом. Наприклад, видання Proekt опублікувало у 2019 році матеріал про те, що делегація Пригожина підтримувала одразу вісьмох кандидатів на президентських виборах у Мадагаскарі в 2018 році.
Окрім цього, Russia Today та Sputnik поширюють свою пропаганду за допомогою радіостанцій, друкованих газет, постерів і навіть мультфільмів: росіяни зняли мультфільм, героєм якого є вагнерівець-десантник. Як не складно здогадатись, цей персонаж приходить на допомогу африканцям у їхній боротьбі проти французів-щурів.
З огляду на потужне, впродовж багатьох десятиліть, фінансування пропагандистської машини Кремля, Україні дуже непросто буде позмагатись з Росією за симпатії мешканців країн Африки, але у дипломатії, зокрема громадянській, слід враховувати низку нюансів.
«Африканські держави – незалежні та суверенні. Вони можуть співпрацювати, з ким забажають. Задача України полягає у тому, щоб продемонструвати негативні наслідки співпраці з РФ, зокрема в інформаційній сфері: знищення демократичної дискусії в суспільстві, радикалізація та придушення меншин. Також в Африці є актуальні питання щодо воєнних злочинів вагнерівців у Малі, ЦАР та інших африканських країнах. Часто вони не отримують достатньо уваги, адже кількісно їх менше, ніж злочинів Росії проти України. Проте привертання додаткової уваги до цих фактів потенційно дозволить Україні з часом мати більш прихильну до себе аудиторію», – підсумували «Свідомі».
