В умовах повномасштабної війни внутрішня політика об’єктивно відходить на другий, якщо не на третій план. Але вона не зникає зовсім. Більше того, на другому році великої війни внутрішня політика стала про себе нагадувати все частіше у вигляді різних конфліктно-скандальних ситуацій, кадрових рішень і політичних дискусій в соціальних мережах.
Як все це відображається на суспільних настроях і громадській думці? В умовах повномасштабної війни соціологічні центри не дають офіційних публічних даних про електоральні рейтинги. Зазначу, що зараз це правильно. В умовах протистояння потужному ворогу нам не до внутрішніх політичних змагань. Але про політичні настрої наших співгромадян ми можемо робити висновки на підставі даних про довіру до окремих державних і суспільних інституцій, а також до окремих суспільно-політичних діячів. 26 липня Центр Разумкова презентував результати свого загальноукраїнського опитування, яке було проведено з 5 по 11 липня 2023 року методом face-to-face лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії. Опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Ми можемо скористатися даними цього опитування для оцінки нинішнього стану політичних настроїв українців.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Почну із загальної оцінки цих настроїв. Для цього соціологи використовують питання про те, чи в правильному напрямі розвиваються події в країні. В першій половині липня 2023 року більшість українців (51%) вважали, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі. Для порівняння, в грудні 2021 року (за два місяці до повномасштабного вторгнення російської армії в Україну) лише 20% українців давали позитивну оцінку розвитку подій в країні. Взагалі наші співгромадяни завжди дуже скептично оцінювали розвиток ситуації в країні. Як правило, близько двох третин респондентів вважали, що події в країні розвиваються в неправильному напрямі.
Парадоксально, але саме в трагічних умовах війни українці стали набагато більш позитивно оцінювати розвиток ситуації в країні, особливо коли для цього з’являлися конкретні підстави (успішний спротив російській агресії, перемоги ЗСУ, поразки ворога). За даними опитувань Центру Разумкова пік позитивних настроїв був у лютому-березні 2023 року (61% респондентів вважали, що країна розвивається в правильному напрямі). Зараз цей показник знизився приблизно до того рівня, на якому він був у серпні минулого року. Позитивні настрої домінують, але вони стали більш стриманими. Можливо, в цих настроях стало більше реалізму. Безумовно, на це впливає затягування війни.
Кому найбільше довіряють українці під час війни? Серед державних і суспільних інституцій на першому місці – Збройні Сили України (їм довіряють 93% опитаних). Також серед лідерів за рівнем довіри – добровольчі загони (87%), волонтерські організації (83%), Державна служба з надзвичайних ситуацій (81%), Національна гвардія України (81%), Президент України (80%), Державна прикордонна служба (78%), Міністерство оборони України (75%), Служба безпеки України (67%). В цьому переліку всі інституції безпосередньо пов’язані зі спротивом російській навалі. Українці довіряють в першу чергу тим, хто здійснює і організує оборону України або допомагає цій обороні (як волонтери). Є чітке розуміння, що спротив російській навалі зараз є головною суспільною потребою. Серед тих інституцій, кому довіряє більшість українців, також Національна поліція України (61%), Голови міста (селища, села), в якому живе респондент (60,5%), громадські організації (60%), Церква (58%), ЗМІ України (56%). В даному випадку також простежується кореляція між рівнем довіри і причетністю до спротиву російській агресії.
А до кого ставляться найбільш критично? Більшість респондентів висловлюють недовіру судам і судовій системі загалом (не довіряють 70%), політичним партіям (68%), державному апарату (чиновникам) (67%), прокуратурі (60%), Верховній Раді України (56%), Національному агентству з питань запобігання корупції (НАЗК) (55%), Національному антикорупційному бюро України (НАБУ) (54,5%), Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (54%), комерційним банкам (54%), Уряду України (52%).
Знов є очевидною кореляція між рівнем довіри до інституції і ступенем причетності до спротиву російській навалі. Кого суспільство вважає менш причетним до загальнонаціонального спротиву, тому і довіряють менше. Але ще більше впливає на рівень недовіри причетність до скандалів, конфліктів і корупції. Рівень довіри до судової системи, правоохоронних органів і парламенту і до великої війни був низьким. Ставлення до Верховної Ради за час повномасштабної війни з Росією певною мірою покращилось (кількість тих, хто довіряє парламенту збільшилась з 18,7% в липні-серпні 2021 року до 36,2% в липні 2023 року), але абсолютна більшість українців, як і раніше, не довіряють Верховній Раді України. Тривожний сигнал – недовіра до нових антикорупційних інституцій. Це означає, що суспільство незадоволено тим, як здійснюється боротьба з корупцією, особливо на тлі останніх корупційних скандалів.
Низька довіра до політичних партій – це давня історія, яка тягнеться ще з 1990-х рр. Але, як свідчить практика, це не заважає більшості виборців голосувати за конкретну партію на парламентських і місцевих виборах. Ось і зараз, за даними дослідження Центру Разумкова, попри те, що політичним партіям довіряють лише 17% респондентів, відповідаючи на запитання, чи бачать вони серед наявних політичних сил ті, яким можна було б довірити владу у повоєнний період, 38,5% респондентів дають ствердну відповідь.
Однак зараз у тенденції недовіри до партій є новий чинник – недовіра до старої довоєнної політики. Це підтверджують дані про довіру до окремих суспільно-політичних діячів. Серед тих, кому найбільше не довіряють українці, лідери парламентських опозиційних сил, які вже не менше 20 років є активними політичними діячами: Ю. Тимошенко (не довіряють 78%), Ю. Бойко (рейтинг недовіри – 76%), П.Порошенко (не довіряють 71%). Але негативне ставлення можуть викликати і деякі нові суспільно-політичні діячі, якщо вони сприймаються емоційно неоднозначно. Прикладом такої тенденції є Олексій Арестович, якому не довіряють 65% опитаних. Проте навіть у лідерів за рейтингом недовіри є свої прихильники. Наприклад, Петру Порошенку довіряють 19,7% респондентів, Олексію Арестовичу – 19,4%, Юлії Тимошенко – 10,4%.
Серед суспільно-політичних діячів лідером за рівнем довіри є Президент України Володимир Зеленський, якому довіряють 80,8% опитаних. Також серед лідерів за цим показником є голова Миколаївської обласної державної адміністрації Віталій Кім (71,1%), Сергій Притула (55%), Михайло Подоляк (52%), Олексій Данілов (52%). Знов ми бачимо ту саму тенденцію, як і по інституціях – найбільше довіряють тим, хто асоціюються з спротивом російській агресії. Сергій Притула, наприклад, зараз сприймається не стільки як політик, а як один з найбільш відомих лідерів волонтерського руху. Ще один чинник – медійність, активна присутність в інформаційному просторі. В цьому сенсі показовими є рейтинги довіри до Сергія Стерненка, одного з популярних політичних ютуб-блогерів в Україні. Йому довіряють 34% респондентів (не довіряють – 23,5%). За показниками балансу довіри/недовіри він випереджає багатьох політичних і державних діячів України, правда близько третини опитаних (30,9%) його взагалі ще не знають. Тим не менш, можна стверджувати, що медійна популярність (на телебаченні чи в соціальних мережах) може певною мірою конвертуватись і в політичні рейтинги.
Треба враховувати, що показники довіри/недовіри не є електоральними рейтингами. Вони свідчать про політичні симпатії і антипатії наших громадян, однак, не говорять про те, хто переможе на виборах. Проте вже зараз можна прогнозувати, що війна суттєво змінить політичний ландшафт України.
