Річниці незалежності щорічно відзначаються в багатьох країнах з великою помпою, але часто без вагомого духовного змісту. Я не критикую народи, яких це стосується. Вони святкують річницю незалежності регулярно і рутинно, тому що впевнені у своєму майбутньому, тому що їм нічого не загрожує. Їхні кордони непорушні, і хоча у цих народів є політичні опоненти чи навіть вороги, вони не становлять певної загрози чи небезпеки, принаймні на даний момент. У цих країнах річниці незалежності – просто привід для свята з феєрверками.
Але не для українців. Українці, мабуть, як мало хто, вважають свою незалежність основою існування своєї нації. Коли незалежність держави під загрозою, постає питання про існування самої нації. Це дуже реальне відчуття, бо хоча українська нація існує багато століть, більшість часу своєї історії вона змушена була виживати як нація без держави. Через це українці цінують державну незалежність куди більше, ніж інші народи. 32 роки незалежності, які ми відзначаємо цього року, є найдовшим періодом існування нашої держави з часів середньовіччя.
Мій покійний батько, який пішов з життя задовго до проголошення незалежності України в 1991 році, на початку 1960-х писав:
«Ідеалістичні засади, глибоко вкорінені в духовності українського народу з найдавніших часів, стали основою ідеалістичного світогляду, в центрі якого стоїть поняття нації; а саме її незалежність і вільний розвиток своїх сильних сторін і цінностей у правовій і політичній структурі, відомій як держава. Тільки держава може забезпечити свободу і рівну справедливість для кожної людини в рамках загального блага нації, що є істотним і непорушним законом усього суспільного буття. Держава представляє (суттєве) благо цілої нації, що охоплює всі її покоління, живих, мертвих та ненароджених, пов’язаних спільним походженням, мовою, історією, культурою, територією…
У стані політичного поневолення першочерговим постулатом для української нації є створення незалежної української держави, а обов’язком кожної людини української крові, незалежно від того, має вона другу, обрану батьківщину чи ні, є служіння українській нації, особливо коли вона запекло бореться за своє існування і за волю з найогиднішим варварським ворогом».
Незалежна держава – це вершина прагнень народу. Якщо вона незалежна і демократична, держава є найкращим захисником прав свого народу та всіх, хто живе на її території, незалежно від того, належать вони до корінної нації чи ні. З часом – залежно від традицій і культури корінного населення – усі відчувають себе частиною культури країни.
Яскраво це проявляється в традиціях державотворення українського народу протягом понад тисячолітньої історії: навіть у середньовіччі, коли главу Київської Русі ще не обирали, тут складали закони, які забезпечували права народу («Руська Правда»). У козацьку добу вільних людей посада ватажка була виборною. Ця традиція була зруйнована після Переяславської угоди московською ордою з її авторитарними звичаями, але основний принцип – прагнення до вибору лідера та забезпечення прав народу – залишилися. Українська культура і традиції зумовили те, що найкращим президентом, якого мала Україна, став російськомовний українець єврейського походження. І кращого українця, ніж теперішній президент України, немає в світі.
Ось дійсне розуміння нашої державної незалежності, яка наближається до свого 33-го року в умовах боротьби за наше існування на другому році дуже тяжкої війни. Ворог кинув нам виклик. Ми прийняли цей виклик і зуміли його зупинити. Тепер нам необхідно зрештою перемогти не лише заради перемоги, а й заради самого нашого існування. Увесь світ нам допомагає, але дуже помірковано і обережно. Рішення Вільнюського саміту НАТО дало нам чіткий сигнал: лише ми відповідальні за наше майбутнє.
І, мабуть, так і повинно бути. Це ще один урок для нас. У нашій історії були і союзники, які зраджували нас, були і зрадники серед нас. Ми вкотре дізналися, що друзі хоча й прийдуть на допомогу, але не проллють за нас власну кров. На наших землях проллється тільки наша і ворожа кров.
На початку 33-го року незалежності я більше вірю в дух свого народу, ніж будь-коли в минулому. Ми зовсім відмовилися від поняття «малороси», українська мова, яка є серцем нації і держави, лунає від Карпат до Донбасу. Україна стає сильнішою з кожним днем, навіть в умовах щоденного кровопролиття та фізичного руйнування країни.
Закарпатський поет Іван Ірлявський писав, що часто життя, яке народжується у вогні екзистенційної боротьби, розквітає на кістках загиблих у боротьбі предків. Так і є! Наша нація і наша держава побудовані на героїзмі нашого народу. Тим більше сьогодні, коли український народ і його держава є визнаним поборником і захисником своєї долі та майбутнього Європи, якщо не всього світу. Поборником і захисником добра від оскаженілого зла.
У річницю нашої Незалежності кожен із нас має пам’ятати героїв сьогодення, які віддали життя за всіх нас, і намагатись робити все, що в наших силах, щоб український народ і його держава вистояли. Ми маємо пам’ятати, що зараз від кожного з нас залежить доля мільйонів, і ми відповідальні за долю цих мільйонів. Так писав наш великий поет Іван Франко, і так ми маємо сприймати річницю нашої національної незалежності, з любов’ю та безкорисливою відданістю вищому благу.
