Тихі дороги та роздуми про героїзм

Найпопулярнішою українською трасою влітку завжди була та, що з'єднує Київ та Одесу – дорога до моря. Але в ці спекотні дні Одеська траса порожня в обох напрямках, і це моторошно. Зникли кілометрові затори, черги на заправках, не чутно гамору в кав'ярнях. Пригальмовувати доводиться лише на поодиноких блокпостах, де чергують військові.

Коли їдеш, здається, що всі роз'їхались і подались до інших місць. Лише дбайливо оброблені поля соняшників і пшениці обабіч дороги свідчать про те, що тут триває життя – принаймні, сільськогосподарське.

"Наші продажі пального зараз становлять п'яту частину від того, що було на початку війни", – скаржиться працівник заправки.

На наступній заправці, вже на під'їзді до Одеси, троє працівників нудьгують без роботи.

Щойно ми в'їжджаємо в Одеську область, отримуємо SMS від обласної військової адміністрації – нагадування про те, що через мінування та бактеріологічну небезпеку прогулянки вздовж берегової лінії, купання та риболовля в Чорному морі заборонені, за винятком офіційно відкритих пляжів у межах Одеси.

Але ми прямуємо не до Чорного моря. Ми повертаємо на захід, до міста-фортеці Білгорода-Дністровського, а потім на північний захід, у бік Молдови, в бессарабський степ.

Навесні та влітку минулого року Білгород-Дністровський та навколишні курортні селища стали об'єктами атак російських безпілотників та ракет, а українські військові збили російський літак, який намагався знищити місцеву електростанцію.

Зараз у місті стало спокійніше – можливо, навіть занадто спокійно. Економічне життя фактично зупинилося. Практично зупинилось одне з головних промислових підприємств міста – Білгород-Дністровський морський порт.

Порт перебуває у державній власності, і держава всіляко намагається продати його в приватні руки. З березня цього року Фонд державного майна п'ять разів виставляв його на аукціон, але ніхто не захотів брати участь у цих торгах. Тепер його знову виставили на торги – вже вшосте. Початкову ціну знизили вдвічі, але і це нікого не переконало купити його – поки йде війна, це не на часі.

Іншому сусідньому морському порту – Усть-Дунайському, що поблизу міста Кілія, – пощастило більше. Нещодавно його продали на аукціоні за ціну, втричі вищу за початкову. Покупець – компанія-виробник добрив – для цього взяв банківський кредит на суму 6 млн євро (240 млн грн). Але є проблема. Фонд державного майна затримує реєстрацію права власності, і сама угода опинилася під загрозою зриву. Схоже, Фонд держмайна побоюється, що покупець "Еліксир-Україна" може відмовитися обробляти вантажі інших компаній. Але чому ці питання не узгодили і не прописали в договорі до купівлі? Невже у Фонді держмайна не вистачає юристів? Чи його найкращих юристів мобілізували?

Наразі керівництво компанії "Еліксир-Україна" розглядає можливість розірвання угоди і повернення коштів банку. Частину обладнання морського порту, включеного в аукціонну документацію, наприклад, два плавучі крани, вже потопили російські снаряди і ракети. Покупець планував підняти і відновити затонуле обладнання. Планування такої операції під час війни, безумовно, має вважатися героїзмом – не таким, який демонструють десятки тисяч українських солдатів, нагороджених орденами і медалями (багато з них посмертно), але все ж таки героїзмом.

Останнім часом розмови між українськими громадянами про своїх воїнів-героїв змінилися численними розмовами про раніше маловідомого бізнесмена і блогера Олексія Толкачова.

“Можете мене після цього бити ногами, але я скажу. Українці заслужили цю війну! – написав він у Фейсбук. – Нинішня війна є закономірним наслідком 30 років нашої безгосподарності, нехлюйства, егоїзму, крадійства, моральної деградації та гнилості. У нас геть відсутня культура співпраці і вдячності. У нас процвітає культ хейту. У нас токсичне соціальне середовище… На жаль, поки що зміни демонструє лише невелика частка суспільства, що наче атланти, тримають на своїх плечах країну…”

Цікаво, що в своєму тексті Толкачов жодного разу не згадав слово "корупція" і зосередив свою критику на "національних якостях українського народу", а не на політичній еліті країни.

Багатослівний "крик душі" Толкачова явно зачепив за живе мислячих людей в українському суспільстві та, як і передбачав Толкачов, спричинив хвилю ненависті та критики на його адресу. Втім, чимало активних українців поділяють його погляди. Необхідність показати вдячність за отриману допомогу стала предметом окремої дискусії: активісти вже пропонують провести мітинг подяки країнам, які продовжують підтримувати Україну зброєю та фінансами.

Я не впевнений, що ідея "мітингів подяки" знайде позитивний відгук в українській політичній еліті. Цьогорічний День Незалежності був зосереджений на змінах у вигляді й назві найбільшого пам'ятника в Україні – монумента "Батьківщина-мати". Він був встановлений у 1982 році з гербом Радянського Союзу на щиті. Напередодні 24 серпня цей символ врешті зняли й замінили на герб України – Тризуб.

Тепер 102-метрова статуя войовничої жінки зі сталі та титану, повернута обличчям, мечем і щитом до Москви, нарешті по-справжньому представляє наш народ і нашу любов до монументального символізму.