Серед тих, хто на фронті, не всі мають автомат, але всі мають зброю 

«Якщо в інформаційному просторі існує вакуум, то його заповнює пропаганда. Тому важливо саме зараз, коли Росія намагається за допомогою пропагандистського кіно змінити історичний наратив, працювати над висвітленням реальності», – наголосив військовий журналіст Мстислав Чернов.

Події в Маріуполі, який російські війська окупували 20 травня 2022 року, стали однією з найбільших трагедій за час повномасштабної війни. Починаючи з 26 лютого, місто постійно перебувало під артилерійськими та ракетними обстрілами РФ. Згодом вогневий вал посилився бомбардуваннями і обстрілами з танків. Люди, які залишилися в місті, поступово були відрізані від зовнішнього світу.

Завдяки зусиллям групи українських журналістів Associated Press Мстислава Чернова, Василиси Степаненко та Євгена Малолєтки, в міжнародні новини в той період потроху потрапляли фото та відео, які фіксували російські воєнні злочини. Втім, через майже повну відсутність інтернету та супутникового зв’язку, надіслати медіафайли вдавалося дуже нечасто і обмежено.

15 березня команді все ж таки вдалось евакуюватися разом із 30 годинами відзнятого матеріалу, з якого згодом і створили 95-хвилинний документальний фільм «20 днів у Маріуполі». Протягом року журналісти продовжували працювати зі свідками та матеріалами. Було проведено 11 розслідувань воєнних злочинів РФ, за що журналістів нагородили Пулітцерівською премією.

Після показу стрічки 1 вересня у Києві відбулася зустріч з її творцями, на якій побував Kyiv Post. Під час зустрічі Мстислав Чернов розповів, що їм дивом вдалося евакуюватися з міста завдяки бійцям Сил спеціальних операцій ЗСУ. Однією з головних цілей було вивезти відзнятий матеріал та показати світові, що насправді відбувалося в місті тоді, та що досі відбувається в усіх прифронтових та окупованих містах України.

Приблизно через тиждень після того, як журналісти АР залишили місто, литовський документаліст Мантас Кведаравічюс зі своєю групою також зробив спробу евакуюватися, однак їх стратили росіяни і знищили відзняті матеріали.

«Коли ми презентували стрічку за кордоном, то після перегляду люди казали, що більше ніколи не зможуть сприймати новини по-старому, бо тепер знають, що насправді відбувається за кадром. Саме тому так важлива присутність журналістів на місці подій», — підкреслив Чернов.

Сьогодні серед тих, хто на фронті, не всі мають автомати, але всі мають зброю. Її вид залежить від поставлених цілей. 

«Я хочу через об'єктив своєї камери допомагати людям та документувати воєнні злочини», — сказав Kyiv Post фотограф- фрілансер Яків Ляшенко.

До повномасштабного вторгнення Яків був фоторепортером, знімав випускників, корпоративи та іноді портрети. За кілька років до повномасштабної війни він пережив творчу кризу.

Але все змінилося 24 лютого 2022 року, коли Яків почав працювати фіксером (допомогав в організації роботи іноземних журналістів). За словами фотографа, саме вони дали йому величезний поштовх у розвитку та розуміння своєї мети. 

Відтоді Яків відвідує зону бойових дій як фотограф та часом як волонтер. 

«Іноді можу місяць не бути вдома, а потім два місяці відпочивати, ремонтувати машину для наступної поїздки та готуватись морально. Адже все це важко пропускати через себе. Насправді найважчим є історії людського горя, навіть загиблі не викликають стільки емоцій», — поділився фотограф.

Деякі історії по-особливому закарбовуються в пам’яті. Для Якова – це історія однієї родини на Харківщині. У їхнє подвір’я прилетіла ракета, у чоловіка відірвало ногу і його забрала швидка. Яків та двоє іноземних журналістів залишилися з жінкою. У неї не було волосся на голові через хворобу на рак. Вона мала пройти наступну хіміотерапію, але Харківська онкологічна лікарня на той момент вже повністю евакуювалася.

«Ця жінка взяла журналіста за руку та почала ридати. Це був монолог, вона розповідала про своє тяжке життя. Про свою хворобу, про чоловіка без ноги, про те, що у країні війна, що її село кожного дня обстрілюють, про відсутність грошей та роботи. У той момент я не зміг стримати сліз», — пригадує фотограф.

Однак проблеми психічного здоров'я, небезпека і ризики – це не єдині труднощі, з якими стикаються військові репортери.

«Для мене найважче — це бюрократія та комунікація заради отримання доступу кудись. Серед цього робота з прес-офіцерами, які дуже часто тебе ігнорують», — розповів Kyiv Post Владислав Краснощок – художник та документаліст, член Наглядової ради Музею Харківської школи фотографії.

За останні два-три місяці Владислав кожні вихідні перебував на тій чи іншій ділянці фронту. Адже він документує війну системно, охоплюючи такі різні теми, як руйнування, військова техніка (в роботі та знищена), робота стабілізаційних пунктів, ексгумації та поховання, навчання, полонені, авіація, артилерія тощо. 

«Основним поштовхом послугувало те, що це історія України. Хоча до цього я працював у зоні АТО, але недовго та несистемно. Наразі я хочу створити історичну художню фотокнигу про цю війну, що буде закінчена після нашої перемоги», — підкреслив Владислав.

Попри все, важливим для нього є піклування про власний психологічний стан. Він розповідає, що коли відчуває «вигорання», то робить «ротацію» – змінює власне репортерську діяльність на роботу з архівом.

«Аби впоратися зі своїми емоційними проблемами, я відвідував психіатра, – поділився Яків. – Загалом мої цінності дуже змінилися. Я зустрічав багатьох людей, які перебувають під обстрілами та не евакуюються. Вони аргументують це тим, що це їхній дім. Але дім — це там, де безпечно, а не коробка без вікон, дверей, води, світла та опалення. Мені не страшно втратити дім або машину, я боюся втратити родину чи друзів», — наголосив Яків.

Оскільки життя та здоров’я є найголовнішою цінністю, то військовим репортерам варто належно піклуватися про свою безпеку, а саме мати засоби індивідуального захисту, аптечку першої допомоги та відповідні знання та навички.

«Для того, щоб українські медійники могли правильно оцінити ризики перед відрядженням до зони бойових дій, захистити особисті дані та важливу інформацію на гаджетах, оглянути пораненого колегу, накласти турнікет, евакуювати з-під вогню та надати першу допомогу, ми почали проводити безпекові тренінги», — розповіла Kyiv Post Ольга Фоміченко-Закуцька - координаторка навчальних програм, комунікації 2402 Foundation. 

Фонд екстреної підтримки журналістів «2402» було засновано Катериною Сергацковою та Романом Степановичем, оскільки в перший день повномасштабного вторгнення тисячі українських журналістів виявилися неготовими до роботи в умовах війни.

Фонд функціонує завдяки підтримці некомерційних організацій і благодійних фондів – таких, як міжнародна асоціація ACOS Alliance, нідерландська організація Free Press Unlimited, британський фонд підтримки журналістів Rory Peck Trust, CPJ і Saint Javelin.

На сьогодні понад 20 українських редакцій отримали бронежилети й шоломи, близько 600 медійників забезпечені укомплектованими тактичними аптечками. Також було передано десятки супутникових комунікаторів, смартфонів, павербанків, два генератори та дві автівки.

Окрім цього, Фонд фінансово забезпечив лікування двох поранених журналістів та фінансово підтримав кількох журналістів, які опинилися на межі виживання через втрату роботи. Також було надано допомогу в евакуації кількох сімей репортерів.

Разом із чеською некомерційною організацією People In Need було запущено ініціативу безкоштовної психологічної підтримки журналістів.

Поступово сфери діяльності "2402" почали розширюватися. Тому засновники зібрали професійну команду з кваліфікованих експертів, консультантів з гуманітарних питань і оцінки ризиків, тренерів з тактичної медицини та цифрової безпеки, а також залучили координаторів партнерств та освітньої програми, зокрема в соціальних мережах.

У 2024 році планується проведення безкоштовного триденного тренінгу не тільки для журналістів, а й для представників громадських організацій та волонтерів.

«Кожен ризикує життям заради правди, і хоче знати, як своє життя убезпечити. Всі прийшли на тренінг за спільним досвідом, а підуть кожен зі своїми висновками. Хтось вперше побачить свої слабкі місця, хтось приємно себе здивує, а хтось замислиться, чи готовий він до реальної небезпеки», — сказала координаторка Фонду. 

Програма тренінгу розроблена за міжнародними стандартами, зокрема навчання з тактичної медицини проводяться за стандартами комітету Tactical Сombat Сasualty Сare Міністерства оборони США.

Також було організовано перший в Україні інтерактивний VR тренінг з триденною SMART програмою від британської компанії Head Set, що занурює учасників у реальну стресову ситуацію, не наражаючи на небезпеку.

Після тренінгу журналісти отримують, окрім аптечки, сертифікат, що котирується в  світових медіакомпаніях для отримання страховки.

«Ми натренували вже понад 400 журналістів, які працюють в Україні та висвітлюють війну. Всі вони дуже різні, але їх об’єднує одна спільна риса – кожен обрав для себе важкий шлях бути очима страшної війни в їхній власній країні», — підкреслила Ольга.