За 18 місяців, що минули з початку повномасштабного вторгнення Росії, Національна поліція України отримала понад 93 000 телефонних дзвінків від українців, які повідомили, що вони зазнали сексуального насильства з боку військовослужбовця чи військовослужбовців Російської Федерації.
Але цілком ймовірно, що ця статистика на порядки занижує реальну кількість таких злочинів, заявили українські чиновники та соціальні працівники.
Громадський радник Офісу віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Сергій Ніжинський заявив у середу в інтерв’ю Українському радіо, що російські війська почали вчиняти акти сексуального насильства проти мирного населення України в перший же день вторгнення, і ці злочини кояться дотепер.
Як сказав Ніжинський, на підставі звернень потерпілих до національних служб порятунку та правоохоронних органів за останні 18 місяців слідчі кримінальної поліції України розслідували та передали до суду трохи більше ніж 200 справ проти російських військовослужбовців за згвалтування чи інші насильницькі злочини сексуального характеру.
Згідно з офіційною статистикою Генеральної прокуратури України, станом на 11 серпня 2023 року прокуратура відкрила або вже передала до суду 225 справ щодо сексуального насильства російських військових щодо громадян України, з них 79 – щодо чоловіків, 146 – щодо жінок, 13 – щодо неповнолітніх (12 дівчат та 1 хлопець).
«Більшість російських військовослужбовців в момент скоєння злочину перебували в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння», – сказав Ніжинський.
Види сексуальних злочинів
За його словами, більшість злочинів, про які повідомлялося, є зґвалтуванням або спробою зґвалтування, але злочини сексуального характеру та сексуальне насильство, вчинені російськими військовими в Україні і виявлені в ході розслідувань, тим не менш, дуже різняться. Ніжинський зазначив, що примушування цивільних осіб, у тому числі дітей, роздягатися в публічних місцях – іноді на вулиці при температурі нижче 15 градусів за Цельсієм – є дуже поширеною практикою російських військових, зокрема на блокпостах.
Згідно зі звичними наративами Кремля, розповсюджуваними контрольованими державою ЗМІ, частина українського населення – це небезпечні агресивні фашисти, які мають намір здійснювати «терористичні» акти проти російських військ, які начебто поводять себе відповідно до законів та звичаїв війни і старанно уникають шкоди цивільному населенню.
Ніжинський зазначив, що українські правоохоронці зібрали величезну кількість доказів, які спростовують цей наратив Москви. За його словами, російські правоохоронці та співробітники військової служби безпеки використовують сексуальне насильство, погрозу насильством та навмисне сексуальне приниження як інструменти тиску на затриманих українців.
Деякі з найжахливіших інцидентів тактики сексуального насильства, застосовуваних російськими слідчими та силами безпеки і задокументованих українською прокуратурою, включають випадки зґвалтування хлопчиків російськими солдатами на очах у їхніх батьків, публічні катування шляхом генетичного калічення обраних жителів села для залякування їхніх сусідів з метою спонукання до співпраці з окупаційною владою – зокрема в Броварському районі Київщини, сказав він.
Російські військові та поліцейські також застосовували для катування електричний струм, прикріплюючи дроти до генітальний ув'язненого, примушували до статевого акту з іншою особою, примушували затриманих спостерігати за статевим актом або сексуальним насильством, записували на відео зґвалтування ув’язненої, погрожуючи публікацією відео в соцмережах, повідомляють українські прокурори.
Російські наглядачі, згідно з показами свідків, отриманими слідчими Генпрокуратури, зазвичай залишають затриманих без доступу до їжі, води чи ліків, а потім надають доступ в обмін на сексуальні послуги. У більшості подібних випадків співробітники російських СІЗО перебували під дією наркотиків або в нетверезому стані.
Директорка Департаменту моніторингу дотримання прав громадян, які постраждали від збройної агресії РФ проти України Ірина Калабуха в оцінці, опублікованій інформаційним агентством «Укрінформ», заявила, що, за оцінками її групи, 78% жертв сексуального насильства з боку російських військових або державних службовців не звертались до правоохоронних органів.
За словами Калабухи, основною перешкодою для звернень постраждалих є існуючий де-факто 96-годинний термін для повідомлення про зґвалтування, тому що огляд лікаря за межами цього часового проміжку не може з медичної точки зору визначити, чи справді мало місце зґвалтування. За її словами, без неспростовних медичних доказів висунути звинувачення у зґвалтуванні все таки можливо, хоча ефективне розслідування в такому випадку є проблематичним.
За її словами, деякі діти, що народилися внаслідок зґвалтувань українських жінок російськими солдатами, залишилися сиротами, тому що їх покинули душевно травмовані матері, а інші зараз виховуються як українські діти. Серед них є малюки, яким вже дев’ять місяців. За словами Калабухи, український уряд намагається ідентифікувати російських батьків українських дітей, зачатих у результаті зґвалтування, з метою змусити їх платити аліменти, але поки що безуспішно.
Так скільки усього потерпілих?
Експерти впевнені, що реальні масштаби сексуальних злочинів і насильства, скоєних російськими військами, які, за більшістю оцінок, окупували українську територію у кількості щонайменше 300 000, напевно перевищують кількість підтверджених Генпрокуратурою випадків – 225.
«Ми поки не можемо оцінити масштаби злочинної діяльності росіян конкретно щодо сексуального насильства. Перш за все тому, що ми не маємо точної статистики звернень до правоохоронних органів і благодійних організацій», – розповіла Kyiv Post українська психотерапевтка, співзасновниця благодійного фонду «Сильні» Надія Волченська.
«Кількість звернень зростає, але люди все одно не відразу звертаються за допомогою. Жертви повинні насамперед задовольнити такі базові потреби, як переїзд у безпечне місце, пошук житла, отримання медичної допомоги тощо… Крім того, страх і сором (як перед суспільством, так і перед злочинцем) відіграють велику роль у небажанні звертатися за допомогою,», – сказала Волченська.
Загальнонаціональне опитування громадської думки, проведене цього року Асоціацією жінок-юристок України, показало, що 40% респонденток, які особисто стикались з сексуальним насильством, нікому не розповідали про вчинений проти них злочин. Три основні причини небажання звертатись до правоохоронних органів: впевненість в тому, що поліція проігнорує їхню скаргу (78 %), побоювання громадського осуду (72 %) і побоювання, що правоохоронці порушать конфіденційність (68 %).
Опитування, яке проводилось у травні-на початку червня, було зосереджене на сексуальних домаганнях і відповідних злочинах загалом по країні, а не лише скоєних російськими військовими. За результатами опитування, 59,4% респондентів зазначили, що вони особисто стикалися з випадками сексуального насильства (зґвалтування, сексуальні домагання тощо), а 39,5% сказали, що їхні родичі, друзі чи знайомі стикалися з сексуальним насильством. Загалом 95 % опитаних були жінки.
Мешканка Донбасу, на яку напали та згвалтували російські солдати і яка зараз працює соціальною працівницею, допомагаючи постраждалим від сексуального насильства, сказала Kyiv Post: «Критично важливо ніколи не забувати, що кожне зґвалтування є жахливим, і людина, яка зазнала його, ніколи не перестає це переживати. Кожна жінка носить його в собі назавжди». Kyiv Post вирішив не оприлюднювати її ім’я.
