Родина Терещенків – український феномен

Славетний рід талановитих українських підприємців Терещенків, який вкладав мільярди в розвиток України, без перебільшення є найяскравішим прикладом поєднання честі, добросердечності та мудрості. В історії України немає жодної подібної родинної династії, яка би стільки всього зробила на благо людей.

Без щедрої руки родини Терещенків неможливо уявити сучасний Київ, адже вони повністю або частково фінансували будівництво понад 500 будівель у столиці. Вони не лише брали активну участь у розбудові міста, а й постійно виділяли кошти на важливі соціальні проєкти. Завдяки родині Терещенків мільйони людей свого часу отримали професійну медичну допомогу, притулок, належну освіту та добре оплачуванну роботу.

Вони будували медичні установи для бідних, притулки для інвалідів, пологові будинки, дитячі садочки, гімназії, університети, картинні галереї, музеї, музичні консерваторії, церкви... На жаль, багато з цих будівель не збереглися, але деякі досі служать на благо України – наприклад, лікарня Охматдит, Консерваторія, Володимирський собор, Музей Т.Г. Шевченка. А в деяких районах столиці й досі користуються каналізацією, яку провели на кошти Терещенків.

Троїцький народний дім Товариства письменності, на будівництво якого Н.А. Терещенко дав 3 тис. карбованців (нині Київський національний академічний театр оперети). Зліва – Троїцька церква, споруджена гроші А.Н. Терещенко

Маючи розкішні резиденції та можливість користуватися всіма благами цивілізації того часу та просто відпочивати, безтурботно подорожуючи планетою, родина Терещенків свідомо вкладала 80% своїх прибутків у розвиток рідної землі, залучаючи до цього найкращих спеціалістів та найсучасніші на той час технології.

Особняк О. М. Терещенка. З грудня 1969 р. у будівлі розміщується Національна наукова медична бібліотека України

Хто знає, якою зараз була б Україна, якби не загарбницькі «революції» та руйнівні війни, які змусили представників талановитої династії покинути Україну, залишивши все набуте майно на розграбування й тотальне нищення. А сама історія легендарної родини після 100 років неймовірного розквіту та служінню на благо людей канула в 100-річне забуття.

«Прагнення до суспільної користі» – так звучало гасло засновника династії Артемія Терещенка. І це гасло з гідністю несли його  нащадки. Її історія бере початок від з старовинного козацького роду зі Слобідської України. Артемій Терещенко розпочав свою комерційну діяльність у місті Глухів, яке з 1708 по 1764 рік було столицею Гетьманщини і ключовим центром торгівлі.

Важливим є факт, що у 1784 році Глухів, скоріш за все невипадково, був майже повністю знищений величезною пожежею, після якої, щоб назавжди стерти спогади про останню гетьманську столицю, імператриця Катерина II заборонила його відбудовувати. Терещенки зуміли обійти цю заборону і власним коштом  відбудували Глухів.

Будинок безкоштовних квартир для бідних вдів та літніх жінок, побудований Ф. А. Терещенком на Нижньому Валу. Філантроп особисто розглядав заяви прохачів та приймав рішення

Свої статки Артемій Якович заробив на постачанні армії лісу та хліба, а пізніше, зрозумівши всю суть індустріалізації та вміло скориставшись відміною кріпосного права, поставив на великі рейки видобуток солі та цукру, що зробило його найзаможнішим у тогочасній російській імперії, а може і в Європі. Одне лише слово, дане Терещенками, слугувало заставою успішної справи.

Так вийшло, що піку свого архітектурного та культурного відродження Глухів досяг саме за меценатства Терещенків. З їхньої щедрої руки в місті з’явилася перша залізниця, перший банк, лікарня святої Єфросинії, чоловіча та жіноча гімназії, ремісниче училище, притулок для сиріт та Трьох-Анастасіївська церква.

Бізнес допомагали вести три сини Артемія Яковича – Нікола, Федір та Семен. Разом вони вдало налагодили логістіку, збут, впровадили новітні технології, відкрили близько сотні цукрових заводів, створивши тисячі робочих місць.

Нікола Артемійович Терещенко з 1851 року та подальші 9 років був старшим бургомістром Глухова, а потім був обраний на посаду мера, яку займав упродовж 14-років – його обирали чотири рази. Це свідчить про велику повагу земляків та відданість справі. У 1875 році  Нікола Артемович переїжджає до Києва, оселяється в будинку, який займає майже квартал на Бібіковському бульварі, та 15 років його модернізує, перетворивши на справжній палац. Зараз це діючий музей Т.Г. Шевченка. На потреби Києва він витратив більше 2 мільйонів карбованців. На кошти, виділені Ніколою Артемійовичем, були збудовані:

- 4-а гімназія на Великій Васильківській (збереглася донині);
- 5-а гімназія;
- Києво-Печерська гімназія;
- Притулок-училище для глухонімих на Малодорогожицькій вулиці;
- Училище для сліпих (до речі, єдиний на той час подібний заклад у російській імперії;
- Колонія для малолітніх злочинців;
- Жіноча гімназія на Покровській вулиці;
- Школа при Борисоглібській церкві;
- Товариство комерційної освіти;
- Миколаївський собор у Покровському монастирі;
- Лазарет при Олександрівській лікарні;
- Троїцький народний будинок (нині в будівлі знаходиться Театр оперети);
- Будинок працьовитості на Гоголівській вулиці;
- Покровська церква на Солом’янці, собор Св. Миколи в Покровському монастирі;
- Георгіївська церква;
- Будинок для міського парафіяльного училища на Ярославому Валу, 40 (зараз корпус університету ім. Карпенка-Карого.

Нікола Терещенко

Нікола Терещенко також узяв активну участь

- у будівництві Володимирського собору і Київського художньо-промислового і наукового музею (нині тут Національний художній музей України);
- був одним із інвесторів будівництва Політехнічного інституту;
- спонсорував громаду сестер милосердя Товариства Червоного Хреста, побудував для них будинок;
- перший почав будувати в Києві центральну каналізацію.

На будівництво корпусів Київського політехнічного інституту М. А. Терещенко дав 150 тис. рублів. Його син Олександр Ніколович був членом комітету зі створення цього вишу, а онук Михайло Іванович допомагав бідним студентам КПІ.

Завдяки йому відкрилася безкоштовна лікарня для чорноробів, яким після виписки з лікарні з фонду, започаткованого Миколою Терещенком, виплачувалися кошти на відновлення після тяжкої хвороби. Зараз ця лікарня відома як Охматдит. Діти: Варвара, Іван та Олександр.

Київський бактеріологічний інститут у Протасовому Яру. Для його іногородніх пацієнтів О. М. Терещенко збудував та обладнав спеціальний притулок. Нині це приміщення Інституту епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л. Громашевського

Варвара Ніколівна: організувала ремісничу школу для дітей, вироби яких прославляли Україну на багатьох міжнародних виставках. Вона та її чоловік Богдан Ханенко збирали витвори мистецтва по всьому світу, допомагали археологу Вікентію Хвойці проводити дослідження пам’яток давньоруської доби, підтримували українських художників. Вперше у Києві організували публічну виставку картин, розвивали у людей любов до мистецтва. У своєму будинку зібрали  величезну колекцію живописних полотен, скульптур, старожитностей, яку заповіли місту. На жаль, у буремні часи велика кількість безцінних шедеврів була вкрадена та вивезена. Більшість перебуває в російських музеях, а також прикрашає приватні та державні колекції. Варвара та Богдан Ханенки залишили після себе чудовий музей мистецтв, який знаходиться в їхньому будинку на Терещенківській, 15/17. Попри те, що він був по-варварськи розграбований, він і досі є одним з найкращих музеїв України. Взагалі колекції витворів мистецтва, зібрані родиною Терещенків, є основою для сучасних зібрань 4-х київських музеїв: Національного художнього, Російського мистецтва, Західного і Східного мистецтва ім. Варвари і Богдана Ханенків.

Іван Ніколович: український підприємець, фінансист і меценат. Надав величезного поштовху розвитку української художньої культури. Понад 25 років своїм коштом утримував рисувальну школу Миколи Мурашка. Це дало змогу реалізуватися юним талантам, які згодом стали видатними українськими художниками.

Михайло Іванович: Активно займався меценатською та громадською діяльністю, захоплювався музикою та підтримував видатних композиторів, музикантів, співаків, надав 50 000 золотих карбованців (величезну на ті часи суму) для будівництва Першої музичної академії в Києві. Її відкриття відбулося 2 листопада 1913 року.

Михайло Терещенко

Був одним з організаторів повалення царського режиму й створення парламентської республіки. Став міністром фінансів та іноземних справ Тимчасового уряду, він добився голосування за незалежність України й визнання УНР (яка до цього моменту була громадською організацією) та передачі їй території у складі 5-ти південних губерній, що спричинило вихід кадетів з Тимчасового уряду на знак протесту й липневу політичну кризу. Михайло Іванович був особистим ворогом Леніна і Гітлера, а також доклав багато зусиль у якості одного з найважливіших шпигунів Черчілля під час 2-ї Світової війни.

Олександр Ніколович: всього себе присвятив благодійній та громадській діяльності в Києві, підтримував здебільшого незаможних студентів, гімназійну освіту, медичні установи і музичні колективи Києва. Був одним із засновників Товариства допомоги студентам університету Св. Володимира. Почесний опікун 1-ї та 3-ї гімназій та 3-класного міського училища. Засновник трьох стипендій для учнів. Сплачував навчання найбідніших учнів. Член опікунських рад дитячих будинків, голова комітету лікарні для чорноробів. Мешкав в особняку, в якому зараз розташована Наукова медична бібліотека на вул. Гетьмана Скоропадського, 7.

Федір Артемійович Терещенко: У1875 році переїхав до Києва і одразу був обраний гласним міської думи. Фінансував благодійні заходи, що проводилися в місті, а також будівництво і утримання Рубежівської колонії для навчання ремеслам малолітніх злочинців і нічліжного та пологового будинків на Нижньому Валу. В своєму будинку на вулиці Терещенківській, 9 першим влаштував картинну галерею для відвідування киянами – до нього в Києві ніхто подібних заходів не проводив. Пожертвував 25 тисяч карбованців на будівництво Міського музею (зараз це Національний художній музей України).

Федір Терещенко

Федір Федорович Терещенко: Присвятив себе розвитку українського авіабудування. На кошти Федора Федоровича у 1910 році був зведений Куренівський аеродром, (перший в Києві) де перший сівший на нього літак (біплан з двома пасажирськими місцями) встановив світовий рекорд швидкості! Відкриття аеропорту відбулося у 1911 році. Сюди ж приземлився відомий дирижабль Андерса. Був головним спонсором Київського товариства повітроплавання, члени якого стали світовими зірками авіації. Побудував у себе в маєтку в с. Червоному на Житомирщині завод з авіаконструювання, де залучав до співпраці найкращих світових інженерів та конструкторів. Побудував на базі заводу 7 моделей однойменних літаків. Першим винайшов «гнучке крило», яке й досі використовується в літаках. Під час І Світової війни завод перейшов на воєнні замовлення. Федір придумав та очолив потяг-майстерню з ремонту літаків, який курсував уздовж лінії фронту. Але на жаль, війна підібралася занадто близько. І, як відомо з історії, нічого доброго, окрім розрухи та смертей вона не приносила.

Після приходу більшовиків до влади, все рухоме й нерухоме майно родини Терещенків на території України було націоналізоване й розграбоване. Майже всі члени родини, крім Варвари Ханенко, змушені були виїхати за кордон та починати все з нуля. Слід зазначити, що попри всі труднощі, їм вдалося досягнути успіхів і на чужині. Терещенки вели активне життя і завжди допомагали біженцям та митцям з України.

На Батьківщині славетної родини меценатів робилося все, щоб її ім’я було забуте, і навіть не згадувалося майже 100 років. З особистої історії кожного з родини Терещенків можна зняти захоплюючий і надихаючий серіал про те, як насправді має поводитися кожний доброчесний підприємець. Багато цікавих сторінок з історії славетної династії Терещенків ще доведеться дослідити нащадкам. А поки Київ чекає на музей доброчинності родини Терещенків, які так багато зробили для розвитку столиці.