У вівторок, 19 вересня, азербайджанська армія обстріляла чисельно переважаючі, але погано оснащені провірменські сили в Нагірному Карабасі.
У середу Азербайджан заявив, що припиняє військову операцію в Нагірному Карабасі після того, як його успіх на полі бою змусив вірменські сепаратистські сили погодитися на припинення вогню, що має призвести до остаточного повернення цієї території під контроль Баку.
Згідно з повідомленням AP, уповноважений з прав людини Нагірного Карабаху Гегам Степанян заявив, що щонайменше 200 людей, у тому числі 10 мирних жителів, були вбиті та понад 400 поранені в день боїв. Раніше він повідомляв, що серед загиблих і поранених є діти.
У середу ввечері, виступаючи перед нацією, президент Азербайджану Ільхам Алієв повідомив, що Баку «залізною рукою» відновив свій суверенітет в результаті 24-годинного наступу військ за підтримки артилерії, і це повернуло сепаратистський регіон під контроль Азербайджану, повідомляє Reuters.
Використання РФ міжконтинентальної зброї є ознакою ескалації
Сьогодні мають відбутися переговори між сторонами конфлікту.
Чому Нагірний Карабах – це порохова бочка?
Напруженість між вірменською більшістю цього гірського регіону на території Азербайджану та офіційною владою Баку виникла задовго до розпаду Радянського Союзу.
І Вірменія, і Азербайджан були республіками у складі СРСР, керованими з Москви. Після розпаду СРСР вірмени-християни, які жили в Нагірному Карабасі, не бажали, щоб ними правили з Баку номінально мусульманські азербайджанці, тому взялися за зброю, прагнучи приєднатись до новоствореної незалежної Вірменії.
Почалася війна, яка призвела до вигнання понад 700 тис. азербайджанців з Вірменії, Нагірного Карабаху та прилеглих територій, і від 300 до 500 тис. вірмен, які проживали в Азербайджані або в прикордонних районах Вірменії, були переселені.
У 1994 році було підписано перемир’я, яке забезпечило Нагірному Карабаху два десятиліття відносної стабільності, коли вірмени фактично керували там самі собою, поки ними офіційно керували з Баку.
Воєнні дії знову спалахнули в 2016 році, коли Азербайджан звинуватив Вірменію в тому, що вона продовжує розпалювати сепаратизм серед вірмен, які перебувають під владою Баку.
У 2020 році спалахнула чергова війна за Карабах, в якій Азербайджан використав більш сучасну та потужну зброю, щоб перемогти вірмен як у Нагірному Карабасі, так і на інших територіях, контрольованих Єреваном. Більшість цієї зброї була надано Баку Туреччиною та Ізраїлем.
Росія як постійний посередник
Протягом багатьох років конфлікту в Нагірному Карабасі Росія активно долучалась до процесу, виступаючи посередницею у переговорах і навіть постачаючи зброю обом сторонам у різні періоди часу.
Підхід Москви до Вірменії та Азербайджану був частиною її стратегії відносин із «ближнім зарубіжжям», застосовуючи яку Росія намагалась зберегти вплив на колишні радянські республіки, а також можливість кооптувати лідерів та національні еліти – подібну стратегію Росія застосувала і в Україні, що зрештою вилилось у потужні антиросійські настрої.
Після поразки Вірменії в 2020 році російські війська увійшли в Нагірний Карабах як миротворці, нібито для захисту вірменського населення, яке побоювалося репресій з боку Азербайджану, і для того, щоб війська, підтримувані Вірменією, не переозброїлись.
Однак через війну в Україні Москві стало не до Карабаху, і зростання напруженості знову призвело до спалаху насильства.
У вівторок і середу тисячі мешканців Нагірного Карабаху шукали захисту в таборі російських миротворців, повідомляє AP. Інші скупчились в аеропорту обласної столиці Степанакерта, сподіваючись втекти з небезпечного регіону.
Тим часом у столиці Вірменії Єревані прем’єр-міністр Нікол Пашинян зіткнувся із закликами опозиції піти у відставку, оскільки тисячі протестувальників вийшли на вулиці вірменських міст, вимагаючи від уряду зробити більше для вірмен Карабаху.
Багато вірмен звинуватили Росію в поразці сепаратистів, але Москва вказала на те, що сам Пашинян визнав Нагірний Карабах частиною Азербайджану.
«Безсумнівно, Карабах – це внутрішня справа Азербайджану», – заявив прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков. «Азербайджан діє на своїй території, що було визнано й керівництвом Вірменії».
Зауваження Пєскова прозвучали паралельно із загадковим та загрозливим дописом у Telegram колишнього президента Дмитра Медведєва, в якому йдеться про те, що Вірменія начебто отримала справедливу «відплату» за флірт із Заходом:
«Одного разу один мій колега з братньої країни сказав мені: «Ну, я ж для вас чужий, ви мене не приймете». Потім він програв війну, але дивним чином залишився на посаді. Тоді він вирішив звинуватити у своїй бездарній поразці Росію. Потім він відмовився від частини території своєї країни. Потім він вирішив пофліртувати з НАТО, а його дружина демонстративно поїхала до наших ворогів з печивом. Вгадайте, яка доля його чекає…»
Яке відношення до всього цього має НАТО?
Можливо, не випадково атака Азербайджану сталася саме тоді, коли 85 американських військовослужбовців брали участь у спільних з вірменськими збройними силами військових навчаннях Eagle Partner 2023 на території Вірменії.
Навчання, які почалися 11 вересня, були спрямовані на підготовку вірмен до участі в міжнародних миротворчих місіях.
В результаті «антитерористичної операції» Азербайджану цього тижня Вірменія може фактично втратити той невеликий вплив, який вона ще має на Нагірний Карабах.
Хоча дехто може сприйняти ці силові дії як повідомлення американцям, які намагаються отримати вплив на незадоволених вірмен, інший член НАТО, Туреччина, явно отримає з цієї ситуації найбільше користі.
Туреччина традиційно підтримує Азербайджан, народ якого має спільні корені з турками та дуже близьку до турецької мову. Значна частина військової переваги Азербайджану у війні 2020 року була здобута завдяки поставленим Туреччиною безпілотникам.
Дедалі складніша комбінація на шаховій дошці
Окрім Туреччини, Азербайджану допомагає військовими поставками й Ізраїль. Багато звітів свідчать про те, що Ізраїль використовує колишню радянську республіку як стартовий майданчик для таємних атак безпілотниками на Іран. Іранці звинувачують ізраїльтян в цьому ще з 2014 року.
«З 2016 року Азербайджан отримує майже 70% імпорту зброї з Ізраїлю, який, своєю чергою, закуповує 40% нафти в Баку», – пише політолог Мохаммад Аятоллахі Табаар у Foreign Affairs.
Історично Іран і Азербайджан ворогували століттями. Хоча обидва народи належать до мусульман-шиїтів, азербайджанці періодично висувають претензії на більшу частину північного Ірану, де проживає багато етнічних азербайджанців (близьких за походженням до населення Азербайджану). Азербайджанці становить там майже 20 % населення.
«Тегеран звинувачує Баку в прагненні «балканізувати» Іран, підтримуючи сепаратистські рухи серед етнічних азербайджанців Ірану», – говорить Табаар.
Тепер, коли Росія загрузла у війні проти України, на Кавказі утворився вакуум влади. Нагірний Карабах може виявитись лише першою тріщиною у підвалинах стабільності регіону, по якому проходять лінії політичного розлому, сформованого впродовж тисячоліть.
