Український театр вступає в нову еру

У творчому доробку метра сучасної української культури Дмитра Чирипюка більше ніж 200 творчих робіт у різних напрямках. Народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, з 1991 року незмінний режисер-постановник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Дмитро Іванович рідко дає інтерв'ю, але для Kyiv Post він зробив виняток.

- З якими проблемами зустрівся колектив театру ім. Франка з початком повномасштабної війни?

У нас дуже складно все відбувалося, тому що наш театр був повністю заблокований. Ми знаходимося в урядовому кварталі, поруч з адміністрацією Президента. Всі виходи з метро поруч перекриті, на машині не доїдеш. Театр повноцінно не функціонував. Нам надав приміщення театр ім. Лесі Українки тричі на тиждень протягом 5 місяців. Згодом ми повернулися до своєї домівки.

Ми поступово почали відновлюватися, це було зовсім не просто, але нам вдалося випусти за цей час 8 прем'єр та показати понад 600 вистав, на яких побували понад 130 тисяч глядачів.

- Чи змінилась тематика постановок з початком війни?

Ми живемо в такому проміжку часу, що хочеш чи ні, ти змінюєш свій світогляд... Так і глядач. Постійні сигнали тривоги, безсоння. Чекаєш чогось страшного, і так день за днем, організм страждає.

А коли людина у вечірньому вбранні, з пахощами парфумів, йде до театру, вона опиняється в яскравому сяянні люстр, серед мистецької краси, і вона забуває про всі негаразди хоча б на короткий час. 

Я весь час спостерігаю за глядачами під час вистав, і якщо вистава світла, дає людям надію, то після такої вистави хочеться жити та творити. Люди тягнуться до світлого, доброго, воно потрібне нам зараз як ніколи.

Фото з особистого архіву автора.

- Під час повітряних тривог вистава припиняється, і глядач має чекати її закінчення, буває й по декілька разів, іноді по кілька годин. Як це впливає на якість вистави, і чи повертається глядач додивитися її ?

Безумовно, вистава зупиняється, і всім пропонується піти у сховище. Якщо тривога триває понад годину, вистава скасовується, і квитки дійсні на ту ж виставу в інший день. Якщо менше години, ми продовжуємо. За нашою статистикою, зі 100 людей приблизно 2-4 людини не повертаються.

- А чи на часі театр під час війни?

На часі, й не тільки театр, а й кінотеатр та їнші мистецьки заходи. Тому що йде боротьба темного зі світлим. Згадаймо історію. У блокадному Ленінграді працювали симфонічні оркестри, і люди змагалися, щоб потрапити на концерт.

Люди не можуть без світла, їм потрібен вогник, до якого вони йдуть, щоб зігрітися, бо можна здуріти в постійному очікуванні тривоги. Творчість – це не просто віддушина, це ліки для душі.

- Чи підлаштовуєтеся ви під смаки глядачів? Наприклад, більшість людей не читатиме аналітику чи лонгріди, тому автори спрощують тексти, аби мати більше переглядів. Чи працює це і в театрі? Чи навпаки потрібно підтягувати глядача до нових смислів, а не опускатися до спрощеності?

Театр – це репертуар. Кожна вистава має свого глядача. Якщо ми будемо завжди робити одні філософські вистави, то театр не виживе.

Я намагаюся ставити вистави життєстведжуючі, емоційні та видовищні. Вистава повинна затягувати і залишати приємний післясмак.

Театр розважає чи розвиває?

Театр має розважаючи розвивати. Це квінтесенція всього, це безліч відтінків емоцій, і тому він вічний. Театр тисячоліттями привертає увагу та заворожує, тому що він задає питання і не дає конкретних відповідей.

- Яку виставу ніколи не поставить режисер Чирипюк? Ніколи не поставлю вульгарщину, постановку, де перемагає підлість, а також  російських авторів. А ще я не можу ставити вистави про війну. Переживання, сльози, біль, страх – все, що відчуває мій народ зараз, я не можу відображати в постановках.

Я сам побував в окупації, і те, що там відбувалося – цей жах, я сам його пройшов. Рашисти коїли справжні жахіття. Це дуже складно. Мені нещодавно запропонували поставити виставу про окупацію, і моя відповідь була категоричне - ні. Мені хочеться іншого, світлого, я вважаю що це зараз потрібно й глядачеві.

- Хто найсуворіший критик для вас?

Безумовно, це глядач. Ви знаєте, в мене є моя улюблена вистава «Перехресні стежки» за мотивами Івана Франка, яку я особисто вважаю вершиною моєї творчості, там грали зіркові актори, але її зняли з репертуару, тому що народ на неї не ходив.

Фото з особистого архіву автора.

- На вистави театру ім. Франка квитки зазвичай розкуплені на місяці вперед, що, на вашу думку, відрізняє ваш театр серед інших?

Тому що це театр номер один. В нас і вистави, і режисери круті, і актори, навіть місцезнаходження. В цьому році ми проводимо 105 сезон. І якщо прослідкувати усі ці  роки театру, кожна епоха мала своїх зірок, яких більше не було ніде в  Україні. 

- Чого, на вашу думку, не вистачає сучасному українському театру?

Ще до війни 2014 року я говорив, що український театр дуже повільно розвивається в порівнянні зі світовими театрами, ми все топчемося на місці. Але тут важливо наголосити, що це було раніше. Зараз в Україні з’явилось нове покоління молодих режисерів, які зовсім по-іншому бачать театр. Я весь час дивуюся їхній фантазії. Я так не бачу і так не можу. Хоча в мене фантазія дуже бурхлива та яскрава. Так що, слава Богу, в нашому українському театрі є зараз 4-10 хороших молодих дійсно міцних режисерів, на яких цікаво йти і дивитися будь-яку їхню виставу.

Зараз театр переживає нове переосмислення цінностей та бачення. Багато корифеїв це бісить, хтось це не сприймає, часто навіть глядач не сприймає, але треба визнати той факт, що в українському театрі сформувалась нова хвиля, нова ера, і це дуже добре.

Колись легенда сценографії Даниїл Лідер, у віці 70 років сказав: «Театр – це справа молодих». Я тоді був ще молодий, і думав: чого саме молодих? Він же все знає, все вміє. Зараз я теж так думаю. Театр – це рушійна сила, це рух вперед, її не треба гальмувати.

- Реформа в театрі. Що на вашу думку треба змінити в театрі?

Стільки списів було поламано навколо цього питання. І всі в якомусь сенсі праві. Якщо немає опозиції в театрі, немає театру. Але моя особиста думка, що одна людина не може керувати театром, бути одночасно й генеральним директором, і художнім керівником. Це зовсім різні напрямки роботи, до яких мають бути залучені професіонали своєї справи. Тут має бути двоє профі у своїх напрямках, а не одна особа у двох іпостасях.

Що цікавого чекати від вас глядачам театру ім. Франка? Яка ваша мрія?

25 листопада відбудеться прем'єра вистави «Реквієм», присвяченої пам'яті жертв Голодомору. Потім я розпочинаю роботу над п'єсою В. Петранюка «Останнє кохання Тараса Шевченка». Але найбільше я мрію, про нашу Перемогу.