Політичні тенденції листопада

Наприкінці вересня я написав текст про повернення в Україну внутрішньої політики. В жовтні це було помітно не так явно (головна увага була прикута до подій в Ізраїлі та наслідкам їх для України), а от у листопаді ми побачили майже вибух внутрішньополітичної турбулентності. Щоправда, це більше проявилося в інформаційній сфері і в соціальних мережах, але дуже помітно.

Відчутне підвищення внутрішньополітичної температури – це головна політична тенденція листопада. Однак замало зафіксувати це абстрактно, є сенс виявити окремі значущі тенденції, з яких складається цей процес, та оцінити потенційні перспективи й наслідки того, що зараз відбувається.

Цікаво і водночас показово, що більшість тем для жвавих політичних дискусій, які сколихнули Україну в листопаді, прийшли з-за кордону – з резонансних публікацій у провідних західних виданнях, які були присвячені Україні. З одного боку, нібито це була ознака того, що про нас не забули, але з іншого – зміст і тональність публікацій були дуже неоднозначними.

Фактично, на Заході розпочалася дискусія про те, що далі робити з війною між Росією і Україною, як реагувати на її затягування і невизначеність перспектив. Ця дискусія неминуче зачепила й Україну. Більше того, українське суспільство і влада іноді реагували на ці публікації, як оголений нерв. І це зрозуміло, тому що це війна за наше майбутнє, і ми переживаємо цю війну як трагічну реальність. Якщо для закордонних політиків і коментаторів йдеться про політичні й економічні інтереси їхніх країн, то для нас це питання життя і смерті в прямому сенсі.

В заголовках деяких західних видань почали з’являтися терміни «патова ситуація», «глухий кут» стосовно оцінки воєнної ситуації в Україні. Звісно, це викликало емоційну і критичну реакцію як із боку громадянського суспільства в Україні, так і з боку Президента Зеленського та інших представників української влади.

Прагматичним і водночас конструктивним відгуком на цю дискусію стала колонка Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного у виданні «The Economist», в якій він запропонував конкретні пропозиції для того, щоб «вирватися з пастки позиційної війни». Деякі українські ЗМІ оцінили цю публікацію як «холодний душ» для громадян України. Але цей «холодний душ» допоміг багатьом українцям позбутися неадекватно завищених очікувань швидкого завершення війни.

Однак стаття Залужного також викликала (або посилила) напругу в стосунках між ним і Президентом України. Це проявилося і в критичній репліці на цю статтю з боку заступника голови Офісу Президента Ігоря Жовкви, і в заявах Президента Зеленського в інтерв’ю виданню «The Sun», а ще більше в закликах до відставки Залужного з боку народної депутатки Мар’яни Безуглої, яка представляє президентську партію. В західних ЗМІ навіть почали писати про розкол між Зеленським і Залужним.

З точки зору готовності продовжувати спротив російській агресії розколу між Президентом України і Головнокомандувачем ЗСУ немає. Є радше стилістичні й тактичні розбіжності в їхніх позиціях щодо публічної оцінки нинішньої воєнної ситуації. Проблема в іншому. В президентській команді є певні політичні ревнощі відносно Залужного, і вони явно посилились останнім часом. Можливо, іноді проявляється й роздратування, яке обумовлене складною ситуацією на фронті.

Від взаємин між Зеленським і Залужним буде значною мірою залежати подальший розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні. Якщо Залужного звільнять з посади Головнокомандувача ЗСУ, то сама ця ситуація виштовхне його в політику. І буде багато різних людей, які будуть активно тягнути його в політику. І тоді, як це не парадоксально, команда Зеленського сама може створити собі потужного конкурента.

Ще одним наслідком такої (поки що суто теоретичної) ситуації може стати суттєва зміна у ставленні багатьох українців, особливо політично активної частини суспільства, до можливості виборів у нинішніх воєнних умовах. Зараз абсолютна більшість українців виступають проти виборів під час війни. Але в разі звільнення Залужного ця ситуація може помінятися. Проведення чергових президентських і відкладених парламентських виборів може стати додатковим чинником посилення внутрішньополітичної турбулентності.

Жваве, іноді майже конспірологічне обговорення теми виборів під час війни також було однією з помітних політичних тенденцій листопада. Було багато припущень і навіть «вкидів» про те, що президентська команда визначилася з необхідністю проведення чергових президентських виборів. Але врешті-решт сам Президент Зеленський поставив крапку в цій дискусії, заявивши, що зараз, в умовах війни, вибори не на часі.

Після цього було продовжено дію закону про воєнний стан, який забороняє проведення будь яких виборів під час воєнного стану. В державному бюджеті на 2024 рік не передбачено фінансування виборчого процесу. Нібито тема закрита… Однак, скоріше за все, лише на певний час. Якщо внутрішня політика повернулася до нашого життя, то розмови і навіть певні політичні ігри навколо теми виборів будуть неминучими.

Ще одна показова тенденція листопада – активізація дискусій щодо ймовірності і доцільності мирних переговорів з Росією. Ця тема теж прийшла до нас зі шпальт західних мас-медіа. Але вона була обумовлена й ситуацією на фронті. Власне, самих мирних переговорів немає, як і жодних ознак можливості таких найближчим часом, а от розмов на цю тему стало багато.

Діапазон обговорення цієї теми був доволі широким – від публікацій у західних ЗМІ з посиланням на «витоки» й анонімні джерела до бурхливої реакції в соціальних мережах на інтерв’ю Давида Арахамії, очільника фракції «Слуга народу» у Верховній Раді і учасника мирних переговорів з Росією в перші тижні після її повномасштабного вторгнення в Україну. Домінуючий тренд у цій дискусії – критичне ставлення до переговорів з Росією в нинішніх умовах як із боку політично активної частини українського суспільства, так і в позиції Президента Зеленського і політичного керівництва країни.

За даними соціологічних опитувань, абсолютна більшість українців також проти досягнення миру будь якою ціною. Але з’явилася й нова тенденція – потрохи починає зростати (у порівнянні з минулими опитуваннями) кількість громадян України, які готові підтримати переговори про припинення війни. Поки це явна меншість, проте вона поступово, хоча й повільно, розширюється.

З’явилися й деякі «ютуб-політики», які почали спекулювати на темі миру. І це теж нова тенденція в умовах нинішньої війни. Головна причина таких «мирних» настроїв – втома від війни і невизначеність її подальших перспектив. Цю тенденцію треба брати до уваги, а з її носіями необхідно гнучко працювати, інакше вона може посилюватись.

В цілому стає все більш очевидним, що починається і новий етап війни з Росією, і новий період нашого внутрішньополітичного життя. І на цьому етапі потрібна особлива стратегія – як військова, так і політична.