Янгол-охоронець садиби Мурашка

Садиба Мурашка розташована у 2-х хвилинах від Майдану Незалежності.

Пам'ятка історії та архітектури національного значення, перебуває у занедбаному стані: 10  років без даху, з розбитими шибками, купою сміття, стійким смородом сечі, згорівшими перегородками всередині. 

Будівля взагалі могла б припинити своє існування, якби не останній мешканець, математик Олександр Глухов, який 27 років свого життя поклав на збереження будівлі. 

Історія цього чоловіка – неймовірний приклад стійкості та боротьби, за збереження культурної спадщини яку Олександр розповів Kyiv Post.

Довідка: Садиба Мурашка 1858-1914 рр., включає комплекс з трьох пам'яток архітектури, що розташований на 0.46 га землі в центрі столиці, за розміром 1 896.3 кв.м. Це – прибутковий будинок, в якому містилася іконописна майстерня видатного художника та засновника Української академії мистецтв Олександра Мурашка, вул. Мала Житомирська вул. 14-а, будинок, в якому мешкав художник з родиною по вул. Мала Житомирська вул. 14, та двоповерховий флігель, вул. Мала Житомирська вул. 14-б.  

Садиба Мурашко в 1930-роки. Фото: Вікіпедія.

Олександр Дмитрович, з якого року ви мешкаєте в цьому будинку і з чого почалася ця довга боротьба?

Моя сім'я живе в цьому будинку з 1992 року. Тоді я розміняв квартиру моїх батьків разом з сестрою й отримав помешкання тут.

В 1995 році міська влада повідомила, що мешканцям будинку треба виїжджати. В мене виникли прості запитання, на якій підставі всіх виселять, що буде з історичними будівлями та де план реставрації.

Так почалася моя боротьба, яка триває і досі. За професією я математик, маю у свому доробку близько сотні наукових робіт і хотів би займатися своєю справою, але замість того вимушений пройти близько сотні судів.

Проєкт генплану. Жовтень, 1876 рік. Фото: Державний авхів. 

Озираючись на цю всю боротьбу, як ви думаєте, чи не марною вона була?

Так, я поклав на цю справу здоров'я і велику частину свого життя. Але я вважаю, що морально це правильно. Я не злізу з цієї теми. Великої біди їм вже зробити не вдасться, дуже багато людей до цього задіяно. Просто банально чиновникам це не вигідно.

На жаль, Садиба Мурашка досі знаходиться в занедбаному стані та це в центрі Европейської столиці. Але якщо подивитися на будинки, в яких живуть чиновники, то там все доглянуто, нічого не руйнується, а тут такий ласий шматочок в самісенькому центрі і я єдиний, хто їм заважає його прибрати до рук. І все ж таки правда на моїй стороні та пам'ятка архітектури національного значення не знищена.

В яких умовах вам доводиться жити?

Умови, в яких я виживаю, м'яко кажучи, жахливі.

У 2007 році мене виключили від опалення, а напередодні зими 2020 року - від газу і води.

Зараз я маю в кімнаті температуру +10 С, де живу з онкохворою дружиною. Виживаю дякуючи небайдужим людям і підробіткам, яких ледь вистачає на ліки. Одного разу коли я пішов на роботу, мені намагалися заварили двері забудовники разом з хворою жінкою.

Олександр Глухов біля Садиби Мурашка. Гдудень 2023 рік. Фото: Марічка Паламарчук.

Розкажіть про цю історію?

Ця вся історія складається декількох окремих періодів.

Перший період - це коли мене хотіли виселити ще в 1996 році. Мешканцям будинку повідомили, що будинок мають ремонтувати й всім наказали виселитися. Хтось виїхав добровільно, хтось не хотів. Мене обурювало те, що на питання: «На якій  підставі я маю висилятися і чи це законно?» я отримував відповідь: «Яке твоє діло на якій підставі, ми тут начальство, а ти тут повинен виконувати».

Ця вся система по суті скопійована зі стройової служби «Вооружонних сил СССР», головною ідеєю якою є «єдиноначаліє». І тоді я почав судитися. Я почав захищатися Конституцією та законами України і тоді я трохи відбився.

Другий період почався у 2000-х. Влада знову через суди почала мене відселяти. Я програв майже усі суди й мене фізично вже мали вигнати, але тоді мене захистила громадськість.

І ось у 2005 році моя справа дійшла до Верховного суду, де склад судів ще сформувався за каденції Янукович - Ющенко. Ось перед цим засіданням мене поблажливо попередили - не переживай, якусь квартиру ми тобі все ж таки дамо. І от цікава річ, щоб виселити людину, треба показати план проєкту реставрації будинку, а в нього його не було! І вирок винесли на мою користь. В якості асиметричної відповіді на це рішення суду мене виключили від опалення.

Третя історія розпочалася у 2009 році при каденції Леоніда Черновецького, який поставив розкрадання столичних земель на широкі рейки. Вони придумали іншу схему, щоб мене висилити. У 2009 році Київрада приймає рішення передати цей будинок приватній фірмі під будівництво ТРЦ з підземним паркінгом, де від садиби Мурашка не залишилося б сліду.

У 2010 році на порозі мого будинку з'являються озброєні люди в чорному, які кажуть залишайте будинок, бо він проданий і знаходиться в законній приватній власності. Я іду в прокуратуру. Виявляється в прокуратурі є нормальні люди і в судах виявилося теж зустрічаються чесні люди, які приймають законні рішення. Неймовірно, але це факт. Але забудовники, реальні хазяї міста, вони працюють системно і в них є гроші.

Рекламне оголошення іконостасної майстерні О.І. Мураршка. Фото: Державний архів. 

Ви зробили велику і клопітливу працю з збереження пам'ятки архітектури, поклавши на це велику частину свого життя чи була якась допомога?

Мені щастило, бо насправді  поруч зі мною завжди було багато порядних людей. Я їм усім дуже вдячний, а особливо нашому, тепер уже знаменитому в Києві, юристу Олександру Дюдюку.

На апеляції по цій справі, а це ще часи Януковича, на розгляд справи прийшли 3 центральні телеканали, депутати, журналісти, активісти, адвокат і ми всі разом змусили суддів прийняти правильне рішення, що приватизація будинків була незаконною.

Це так просто говорити, але вся прийнята та затверджена документація займала багато часу. Це цілий цикл судів аж до верхніх інстанцій з великими папками документів. А щоб ви розуміли до одного засідання я готував ретельно паперів майже місяць. Якби не наша боротьба, Садибу Мурашка вже давно б перебудували в сучасний ТРЦ.

Пам'ятка архітектурита історії України. Пошкодження карається законом. 
надпис на табличці Садиби Мурашка. Фото: Марічка Паламарчук.

За 26 років ви пройшли усі можливі інстанції, як ви можете їх схарактеризувати?

Взагалі сучасна система управління виглядає як Королівство кривих дзеркал і суперечить здоровому глузду. Наприклад, коли вам розказують: щоб виграти суд не головне бути правим, а головне мати хорошого адвоката.

В 2012 році мої суди закінчилися, Верховний суд довів, що пам'ятку архітектори приватизували незаконно, але вони ще і досі вигадують причини і намагаються оскаржити рішення. Біда в тому, що чиновники переходять від одного мера до іншого, це можна просто прослідкувати і досі знайти замів та радників Черновецького, які і досі працюють в КМДА. 

Це ракова пухлина, яка працює проти людей, які її створили, щоб вона допомагала. Я не кажу за окремих людей, там є дуже світлі люди.

За весь цей час єдиний, хто мене покликав на зустріч зі столичних мерів, це був регіонал Попов. На Комісії верховної ради з питань культури депутат Олександр Бригинець дав мені можливість  запити у голови КМДА Попова: «Що робити з будинком, адже ми повернули його в комунальну власність». Тоді Попов уважно мене вислухав, з юристом, який перевіряв документи і передавав опікування будинком в департамент культури.

На жаль, нове керівництво міста на чолі з Кличком не знайшло часу зустрітися зі мною, хоч я єдиний маю всю інформацію щодо цієї справи. Їм краще визнати будинок аварійним, щоб простіше було мене вигнати. В 2020 році чинна влада прислала комісію на чолі з Резніковим і цікавий факт, що він єдиний з комісії, хто побоявся зайти в ніби аварійну будівлю. А потім він став міністром оборони.

Нова влада запропонувала мені квартиру в районі Мишоловка - район в кінці проспекту Науки без метро. За іронією долі квартира належить тому ж самому забудовнику, який придбав незаконно садибу Мурашко. Я відмовився переїжджати. І департамент культури подав на мене до суду. По суті за те, що я відсудив місту у забудовників 0.46 гектару землі та пам'ятку національного значення! За це мені відключили воду і газ.

Садиба Мурашка всередині. Фото: Марічка Паламарчук.

Чи є зв'язок з нинішнім очільником КМДА?

Зі мною нинішнє керівництво жодного разу не зустрілося.

Я виходив на зв'язок з представником КМДА, щоб розв'язати це питання. Нагадав, що пам'ятка історичного масштабу в центрі столиці знаходиться без даху з 2013 року, пережила 3 пожежі, затікає водою і руйнується. Мені телефоном сказали, що радники мера ведуть зі мною перемовини, але такий цікавий формат перемовин зо мною, але без моєї участі.

Багато про цю проблему було написано, а і досі нічого не вирішено.

Хоча ще при Януковичі ми виграли суд. В Кличка зараз 16 радників. Тільки по суспільним комунікаціям декілька заступників, мабуть, між собою комунікують. Вони роблять вигляд, ніби мене не існує. Їм вигідно представити мене, як дивакуватого чудака, який сидить в розваленому будинку. Але вони і на секунду не уявляють, через що мені довелося пройти і досі проходити, щоб цей будинок зберегти.

Садиба Мурашка вид з двору. Фото: Марічка Паламарчук.

А як з безхатченками справляєтесь? Все ж таки величезна будівля в центрі, там може бути хто завгодно.

Безхатченки періодично лізуть в будинок, намагаються там жити і щось робити. Це насправді небезпечна історія. Вони іноді несвідомо, а іноді свідомо можуть щось підпалити, і він не раз горів, там вже немає чому горіти.

До речі, одного разу під після чергової пожежі я, коли приїхали МВС я сказав: «От як відразу хочуть щось будувати на місці пам'ятки архітектури, вона починає горіти. І я за ці слова отримав позов до суду, який я до речі виграв».

Поліція нічого з ними не може зробити, ну затримає, а далі що? В них немає документів, роботи. Годувати та тримати їх нікому не вигідно. Я багато думав, що з ними робити, вигнати, то прийдуть інші. А тих, хто тут живе я хоч вже знаю.

Як на вашу думку можна вирішити це питання?

Це не дуже фантастично складно.

По-перше - потрібна комунікація.

По-друге, треба якнайшвидше встановити дах в будівлі, хоча б законсервувати і вберегти її від руйнації. Це не складно, поставити кран і закрити дах.

По-третє – переглянути проєкт реконструкції, який на судах неодноразово казали, що є, але нікому його не показували. Люди вже на марс збираються летіти, а ми не можемо елементарно дахом накрити в самому центрі европейської столиці одноповерховий будинок - пам'ятку національного значення. Але я вважаю, що немає політичної волі для вирішення цього питання, на жаль. 

Скрін з сайту: https://renovationmap.org/building/8DrN6