Ален Безансон: «Дуже важливо, щоб Україна знала свою історію» 

Йде в історію 2023 рік. Вдивляючись в те, що трапилось у ньому, ми говоримо про перемоги і про те, що ще належить здобути, про те, що додає оптимізму і - про втрати. Я хочу згадати про одну безсумнівну для України втрату, яка сталася саме цього року.

У липні з життя пішов французький історик, професор Вищої школи соціальних наук, дослідник в Інституті соціальної історії, учасник Нової атлантичної ініціативи Ален Безансон (Alain Besançon). А народився він у квітні 1932 року. 

Згадуючи про цього вченого, хочу насамперед пояснити, чому він був важливий для України і що особисто мене єднало з ним.

Почну з певного парадоксу – ми не були знайомі (хоча один мій французький приятель-науковець був учнем Безансона і багато мені про нього розповідав). Бачилися лише один раз у Києві у 2008 році. Тоді відбулася презентація виданої роком раніше у перекладі з французької українською мовою книги Безансона «Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту» (у Франції видана 1998 року). Під час презентації і я (серед інших виступаючих) сказав кілька добрих слів про книгу та її значення для України. Після презентації була вечеря, організована Посольством Франції в Україні. Тоді вперше ми коротко поговорили.

Професор мене не знав, а я його (як ви зрозуміли, заочно) знав і відчував до нього глибоку повагу. А пов'язувало мене з ним насамперед те, що він був рідкісним птахом серед західних інтелектуалів. Чому? Тому що він розрізняв Україну на карті Європи, твердо знав, що Україна мала власну історію і повинна мати власну перспективу. «Захід, – говорив він у червні 2008 року, – дізнавався про Україну через Росію, а російські історики повністю заперечували існування України як певної цілісності».

Ще 1992 року у передмові до франкомовної «Історії України», написаної професором Аркадієм Жуковським (з ним, до слова, ми багато років знайомі й зустрічалися в Парижі та Києві), Ален Безансон застеріг українців: час, відпущений Україні для швидкого розвитку, обмежений. Стан анархії у Росії продовжуватиметься вічно. Коли в Росії знову буде створено сильний уряд, над Україною нависнуть нові небезпеки. Ключовою причиною цього є те, що більшість росіян не сприймає незалежність України і боїться, що в результаті Росія втратить статус наддержави.

Зізнаюся, для мене таке твердження напрочуд перегукувалося з давньою тезою німецького публіциста, історика, теолога, знавця Східної Європи Пауля Рорбаха (Paul Rohrbach). Він ще перед Першою світовою війною переконував, що той, хто має ключі від Києва, контролює Росію.

Нагадаю, що Безансон написав згадане мною застереження українцям за 30 років до початку повномасштабної аґресії Росії проти України (лютий 2022). А у квітні 2014 року (коли Росія вже захопила Крим та вела військові дії на Донбасі) в інтерв'ю польському виданню «wPolityce.pl» Безансон констатував: «На горизонті з'являється російський солдат. Любить красти, ґвалтувати, вбивати. Отже, Європа жахається. Із таким ворогом Європа може не впоратися. Західний світ – це світ без ворогів. Він більше боїться мати ворога, ніж самого ворога. Він безпорадний перед лицем російської зарозумілості. Тому, незважаючи на це нахабство, він вдає, що Росія йому не противник. Замість того, щоб боротися з цим, він вважає за краще вести з ним перемовини. Це не обіцяє нічого доброго в майбутньому. Якби НАТО хотіло відреагувати, воно зробило б це вже давно».

Тепер ми добре знаємо, яким довгим був шлях Заходу до усвідомлення того, що Путін пішов війною не лише проти України, а й проти всього цивілізованого світу. Саме цей світ, як показував Безансон у своїх публікаціях, Росія давно й послідовно ненавидить та прагне знищити.

Другий важливий чинник, який пов'язував мене з Аленом Безансоном, – його інтерпретація Голодомору.

Ми поговорили про це у 2008 році і професор твердо стояв на своїй позиції: Голодомор, організований більшовицькою Росією в Україні, є другим у ХХ столітті, після вірменського, геноцидом, а третім геноцидом став Голокост. Безансон ніколи не мав ілюзій щодо поінформованості Заходу про трагічні події в Україні на початку 1930-х років, але підкреслював, що самі українці мають більше робити, щоб пробити стіну мовчання.

А ще Безансон писав: ««Російсько-українські відносини після злощасної Переяславської угоди розвивалися завжди у напрямі поетапного знищення України. Тому дуже важливо, щоб Україна знала свою історію».

У книзі «Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту», аналізуючи подібність і різницю між комунізмом і нацизмом, між єврейським Голокостом і Голодомором, Безансон підкреслював: «Для євреїв та вірмен пам'ять про страшні страждання стали стрижнем їхньої національної самосвідомості, духовної єдності. Сподіваюся, що пам'ять про Голодомор стане чимось аналогічним для українців». На щастя, ця надія Алена Безансона справдилась і це, як ми бачимо з 2014 року, допомагає Україні вистояти у кривавій боротьбі з путінською ордою.

Третім фактором, який пов'язував мене з Аленом Безансоном і стимулював у мене щиру повагу до нього, було те, що він не побоявся голосно, арґументовано говорити те, що, можливо, розуміли і бачили і його колеги. Але вони не наважувалися руйнувати ілюзії, а Безансон це зробив.

У своїй автобіографії під назвою «Ґенерація» він описує, як позбавлявся комуністичних ілюзій, хоча був членом Французької компартії з 19 років (1951-1956). Цей процес для нього стимулювала знаменита «закрита» доповідь Микити Хрущова на ХХ з'їзді КПРС.

«Тоді, - зізнавався Безансон, - я вирішив як дослідник-початківець вивчати історію Росії та СРСР, щоб краще зрозуміти, що сталося зі мною… Сподіваюся, що весь час, який я витратив на дослідження російської історії та радянського комунізму, на їх вивчення та аналіз, зарахується мені як каяття».

Для мене дуже важлива книга Безансона «Свята Русь» (українською з французької перекладена 2017 року).

У ній він згадує слова Жана Жака Руссо про те, що Росія «згнила, не встигнувши дозріти». А потім лапідарно сформулює три засоби, які Росія визначила для себе, щоб виправдати своє відставання від Заходу та власну неповноцінність: імперські відчуття, релігію та брехню.

Безансон доводив, що комунізм не лише загальмував розвиток Росії, а й примножив усе те мерзенне, що бачили у російському ладі та способі життя європейці, які раніше (у XVIII-XIX століттях) відвідували Росію: «Тому відповідь на питання, чи є Росія частиною Європи, залежить від того, чи вважаємо ми, що вона просто відстала від Європи, або визнаємо, що маємо справу зі спотворенням Європи».

Тепер, здається, час визнати правоту оцінок Росії Аленом Безансоном.

Кремлівський диктатор Путін зробив усе, щоб Європа нарешті зрозуміла, з ким вона десятиліттями мала справу і матиме, якщо не відкине міфи про Росію, не зруйнує власні ілюзії. Водночас Безансон давав українцям шанс ніколи, ні за яких обставин не зраджувати себе, вірити в себе, відстоювати себе і свої цінності, не сумніватися в них.

Не дарма в інтерв'ю ще 2008 року в Києві на запитання журналіста, як поводитися, коли вже так відчутна антиукраїнська аґресивність росіян, Ален Безансон порадив українцям поводитися як вільний народ стосовно народу, який живе в умовах невільного режиму.

Минув час, але ця порада професора Безансона не девальвована часом. Як і вся творчість цього видатного французького дослідника, про якого українцям варто памʼятати.