Про кадровий голод у системі української дипломатії Міністерство закордонних справ України вперше відкрито заговорило в березні 2023 року.
“Ми йдемо на безпрецедентний крок - створюємо відкритий механізм, який дозволяє і дипломатам зсередини системи, і людям ззовні запропонувати свою кандидатуру на посаду посла”, - зазначив тоді очільник МЗС Дмитро Кулеба, оголосивши про пошук кандидатів на посаду посла до 21 країни.
Майже рік потому цей список не надто скоротився: у ньому досі 18 держав, і це без урахування Великої Британії та Угорщини, до яких із невідомих причин понад пів року не можуть призначити послів.
Відкриті конкурси для дипломатів - не міжнародна практика
Загалом відкритий конкурс та пошук кандидатів поза дипломатичною системою - не міжнародна практика, а, скоріше, політичний піар, каже в ексклюзивному коментарі Kyiv Post Руслан Осипенко, дипломат і експерт із міжнародних відносин.
“Для кар'єрного дипломата те, що людина з вулиці буде одночасно претендувати, й її можуть призначити послом, це, чесно кажучи, ганьба. Тобто справжній дипломат закінчив КІМО, потім Дипломатичну академію, працював у середньому 15 років у МЗС, зростаючи за рангами від провідного фахівця до посла, вивчав мови, протоколи, певну країну, а йому кажуть: “Ти не поїдеш, бо тут політично треба відкритий конкурс провести…”, - пояснив експерт.
До того ж, за словами Осипенка, отримавши керівну посаду, посол віддаватиме розпорядження кар'єрним дипломатам, які будуть йому підпорядковуватися: радникам, першим, другим, третім секретарям з низки напрямків.
І це впливатиме на ефективність посольства, оскільки посол наділений всіма повноваженнями говорити й діяти від імені своєї держави. Фактично це альтер его президента в іншій країні, який відповідає за всі сфери - від економіки до культури.
Посол України у США - виключення
В Україні склалася традиція направляти колишніх міністрів та чиновників послами в різні країни. Серед найбільш гучних перестановок останніх років - призначення ексгенпрокурорки Ірини Венедиктової послом України в Швейцарії, а пізніше - в Ліхтенштейні за сумісництвом, і ексміністра з питань стратегічних галузей промисловості Павла Рябікіна - послом у Китаї.
“Насправді така ситуація виникла через те, що Офіс президента перебрав на себе повноваження з призначення послів, і робить це, скажімо так, з політичних міркувань. Є якісь колишні політики... Тобто за умови професійності, безперечно, таких людей призначати можна, але це не має ставати основною практикою”, - зазначив Осипенко.
Разом з тим, у такому підході української влади був і успішний досвід - призначення колишньої міністерки фінансів Оксани Маркарової послом України у США. Втім, це радше виключення, визнає експерт.
“У даному випадку склалася вдала геополітична конфігурація. У США розташовані і МВФ, і Світовий банк, і страхові корпорації, тобто Оксана Маркарова фактично опинилася в центрі прийняття рішень, від яких залежить фінансова, військова та інша підтримка України. Безперечно, це розумне призначення”, - продовжив Осипенко.
А серед найбільш скандальних прикладів - призначення у квітні 2023 року послом України в Болгарії “фахівчині з сексології та дорогоцінних прикрас” Олесі Ілащук, яка жодного дня не була не лише на дипломатичній службі, а й на держслужбі.
"Питання про причини призначення слід адресувати Офісу президента. Ми ще не впевнені на 100%, що новий посол оприлюднювала свою офіційну біографію. Практика свідчить, що це зазвичай робиться, коли новий посол вже перебуває за місцем роботи", - так у МЗС коментували кандидатуру Ілащук. Втім, офіційна біографія чинного посла досі не з’явилася на сайті посольства, а її сторінка у Facebook закрита для громадськості вже понад два роки.
Нормальна практика - призначення нового посла протягом 2 місяців
Посли мають чітко визначені терміни перебування на посаді, а процедура їхньої акредитації складається з семи етапів. Але при ефективній роботі державного механізму цей процес займає не більше 1,5-2 місяців з урахуванням попереднього розгляду кандидатури приймаючою країною.
Тому зазвичай Міністерство закордонних справ готує наступного посла ще до закінчення повноважень його попередника, наголошує експерт.
“Має бути тяглість політики, яку проводить Україна в тій чи іншій країні. Якщо виникає розрив пів року-рік, багато чого за такий період змінюється на цьому напрямку. По-перше, ви не будете розуміти тенденції у двосторонніх відносинах із цією країною. І другий момент: ви демонструєте іншій країні, або що це неважливий напрямок, або що ви не можете знайти людину відповідного фаху, або що не на часі туди когось направляти. Тобто це така “мовчазна дипломатія”, і деякі країни дуже погано це сприймають”, - зауважив Осипенко.
Окрім цього, новий посол має прийняти всі справи попередника, щоб той ознайомив його, зокрема, з останніми домовленостями на найвищому політичному рівні.
“Таким чином відбувається і передача повноважень всередині посольства, і країна бачить, що Україна хоче підтримувати з нею міжнародні зв'язки на належному рівні, і двосторонні відносини розвиваються та поглиблюються”, - додав експерт.
Якщо ж посла не призначають у звичні терміни, одразу виникає купа запитань: це політика по відношенню до нас як до країни, чи це внутрішні проблеми України з пошуком чи небажанням направляти посла, чи зниження рівня дипломатичного діалогу?
Політична воля чи технічні моменти?
Україна не має Надзвичайного та повноважного посла у Великій Британії з моменту відставки Вадима Пристайка в липні 2023 року. Володимир Зеленський визнав, що це наразі “важливе і чутливе питання”.
"Що стосується наших відносин із Великою Британією: вони дуже потужні. Дуже важливо, щоб кожен із посадовців, із дипломатів, які опікуються нашими відносинами з Великою Британією, був на найвищому рівні. Тому ми розглядаємо обережно кілька кандидатур", - так президент Зеленський пояснював затримку з призначенням посла на січневій пресконференції з британським прем'єром Ріші Сунаком у Києві.
Жодних імен український лідер озвучувати не став, хоча журналісти запитували його про кандидатуру ексміністра оборони Олексія Резнікова.
Тут експерт із міжнародних відносин також наголосив на політичному аспекті.
“Думаю, Офіс президента притримує такі важливі країни для людей, які змінюються у владі. Ось президент говорив про оновлення… Умовно, 3-4 міністрів будуть змінювати. І їм запропонують як “політичну пенсію” цю посаду, а потім домовлятимуться з Британією, щоб вони прийняли, наприклад, колишнього міністра…”
Тим часом в українському політикумі активно обговорювалося оновлення не лише військового керівництва, а й імовірна зміна кількох міністрів, зокрема, очільника уряду Дениса Шмигаля.
Першими з цього списку пішли у відставку міністр молоді і спорту Вадим Гутцайт та міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна, яку Осипенко в межах української практики призначення колишніх політиків називає прикладом “готової кандидатури” на посаду посла.
Водночас затримка з призначенням українських амбасадорів може бути пов’язана з тим, що приймаюча країна має право відмовити без пояснення причин, побачивши невідповідність статусу тієї чи іншої кандидатури.
Втім, найскладніша ситуація наразі склалася навколо призначення посла України в сусідній Угорщині, яка є статегічно важливою країною, маючи вплив на ухвалення рішень з “українських питань” у межах ЄС та НАТО.
Ще в липні 2022 року Київ звільнив Любов Непоп, останню українську представницю у Будапешті, і лише в березні 2023-го запропонував на цю посаду Федора Шандора - українця угорського походження із Закарпаття, більше відомого як "професор з окопів".
У серпні тепер вже експрезидентка Угорщини Каталін Новак погодила кандидатуру Шандора, втім указ президента Зеленського про його призначення не був опублікований. У коментарі Kyiv Post Шандор підтвердив, що весь цей час він перебував на фронті як сержант ЗСУ.
І лише наприкінці січня, за підсумками зустрічі з угорським колегою в Ужгороді Дмитро Кулеба заявив, що Федора Шандора призначать українським амбасадором у Будапешті “ось-ось”, пояснивши майже рік затримки “великою проблемою” зі звільненням з ЗСУ, а також “відновленою процедурою спецперевірок для кандидатів на послів та для вже призначених послів”.
На думку експерта, у даному випадку причин може бути декілька.
“Перша: в Угорщині головну роль відіграє не президентка, а прем'єр-міністр Віктор Орбан зі своєю антивоєнною та антиукраїнською риторикою. Тож вони могли подумати, що призначення послом заслуженого військового не відповідатиме їхній мейнстрімній політиці чи дискредитуватиме її. Інша причина: у випадку відмови першому кандидату всередині України може відбуватися конкурс вже між колишніми міністрами…”, - резюмував Осипенко.
