Чому розпочався Євромайдан?
У листопаді 2013 року Україна стояла на порозі підписання довгоочікуваної Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Ця угода, яка ретельно розроблялася з 1998 року, і до розробки якої долучились усі державні інституції, здавалася готовою до підписання та подальшої реалізації. Однак 21 листопада 2013 року, всього за тиждень до запланованого підписання, Кабінет міністрів України вирішив призупинити євроінтеграційний процес.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Цей неочікуваний крок влади викликав загальне невдоволення серед українців. Того ж дня в соціальних мережах з’явився хештег #Євромайдан, який став закликом до протестів. Потім журналіст і громадський активіст Мустафа Найєм на своїй сторінці у Facebook опублікував такий пост: «Зустрінемось о 22:30 біля Монументу Незалежності. Одягайтеся тепліше, беріть із собою парасолі, чай, каву, гарний настрій та друзів».
Увечері на Майдані Незалежності в центрі Києва зібралися півтори тисячі протестувальників, серед яких були журналісти, громадські діячі та опозиційні політики. З кожною годиною їхня кількість зростала, і до вечора 22 листопада сягнула приблизно 3-5 тисяч. В той же час до української столиці з усіх регіонів країни влада почала підвозити підрозділи «Беркуту» (спецпідрозділу МВС України). Сама ця назва – «Беркут» – скоро стала синонімом жорстокості та міліцейського свавілля, жертвами якого стали багато учасників протестних акцій Євромайдану, які відбувалися в Києві тієї осені та зими.
ФОТО: Сергій Супінський / AFP
Побиття студентів: спроба розгону Євромайдану
23 листопада 2013 року правоохоронці здійснили спробу силового розгону активістів, які зібралися на Майдані Незалежності. Влада мотивувала ці дії необхідністю звільнити територію для встановлення новорічної ялинки. Однак така жорстка тактика силовиків лише посприяла долученню до Євромайдану ще більшої кількості невдоволених діями влади.
У ніч на 30 листопада 2013 року «Беркут» спробував силою розігнати протестувальників. На Майдані тієї ночі залишилося близько 400 активістів, переважно студентів. Озброєні силовики оточили площу та пішли на штурм, застосовуючи проти демонстрантів вибухові пристрої та кийки. Студентів кидали на землю й били гумовими кийками та ногами. Внаслідок цих дій 84 людини отримали травми різного ступеню тяжкості.
ФОТО: Віктор Драчев / AFP
Події 30 листопада стали переломним моментом Євромайдану, змістивши фокус протестів із проєвропейських прагнень на антиурядовий запал і надавши їм масовий загальнонаціональний характер.
Вже наступного дня, 1 грудня, сотні тисяч людей вийшли на вулиці Києва, висловлюючи підтримку протестувальникам і вимагаючи притягнути до відповідальності винних у жорстокому побитті студентів.
ФОТО: Володимир Шуваєв / AFP
У ніч із 10 на 11 грудня 2013 року влада знову спробувала розігнати демонстрантів і зачистити центр міста. Тоді вперше за багато років задзвонили дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря, закликаючи киян на захист Майдану. Силовики були змушені відступити.
Диктаторські закони 16 січня
16 січня 2014 року Верховна Рада прийняла так звані «диктаторські закони». Ухвалюючи їх, парламент порушив низку статей власного регламенту. Зокрема, за ці закони голосували підняттям рук, а не за допомогою електронного голосування, як цього вимагає парламентська процедура. Автори цих законів прагнули надати каральним органам розширені повноваження щодо придушення суспільних протестів та обмеження можливості українців висловлювати невдоволення владою. Тодішній президент Янукович підписав закони вже наступного дня, 17 січня. Це рішення було його останньою спробою втриматися при владі та змусити замовкнути голос Майдану.
Доля «законів 16 січня» виявилася передбачувано короткою. Вже 28 січня Верховна Рада скасувала більшість із них, а уряд прем'єр-міністра Миколи Азарова пішов у відставку.
ФОТО: П'єро Кваранта / AFP
Перші вбивства протестувальників
Протистояння на вулиці Грушевського в Києві, пізніше відоме як «Криваве Хрещення Вогнем», почалося 19 січня 2014 року (за старим православним календарем того дня відзначали Водохреще. Протест проти ухвалених владою так званих «диктаторських законів» поклав початок гострій фазі зіткнень між демонстрантами й «Беркутом». Проти протестувальників силовики застосували сльозогінний газ, світло-шумові гранати та водомети.
Сутички на вулиці Грушевського тривали більше двох діб і були зупинені священиками, які вийшли на вулицю й стали між протестувальниками та «Беркутом».
ФОТО: Сандро Маддалена / AFP
Проте вранці 22 січня 2014 року «Беркут» несподівано пішов в атаку на євромайданівців. Це була точка неповернення, оскільки того дня силовики вбили перших героїв «Небесної сотні». Учасники Євромайдану – 20-річний громадянин України вірменського походження Сергій Нігоян і 25-річний білоруський журналіст Михайло Жизневський – дістали смертельні вогнепальні поранення. Того ж дня у лісі під Києвом знайшли тіло 50-річного протестувальника зі Львова Юрія Вербицького зі слідами тортур. Напередодні невідомі викрали його з лікарні.
Найкривавіші дні Революції Гідності та початок війни в Україні
Ключовий і найдраматичніший етап Революції Гідності розгортався в Києві з 18 по 20 лютого. За цей час тут загинули понад 100 людей, кілька тисяч були поранені.
ФОТО: Сергій Супінський / AFP
Увечері 18 лютого та рано вранці 19-го напружена ситуація в країні досягла переломної точки. Саме тоді влада розпочала останній і найжорстокіший штурм Євромайдану. Запалали барикади й штаби протестувальників, зокрема столичний Будинок профспілок, який після подій 1 грудня захопили протестувальники й розмістили там свій штаб. Пожежники боролися з вогнем більше доби. Як повідомляло управління ДСНС у Києві, під час тієї пожежі була врятована 41 людина, але було виявлено тіло загиблого.
ФОТО: П'єро Кваранта / AFP
20 лютого 2014 року було вбито найбільше протестувальників: смертельні поранення дістали 48 неозброєних учасників Революції Гідності. За період з 18 по 20 лютого 2014 року, за різними оцінками, загинуло від 78 до 83 активістів. Наймолодшому з них, Назару Войтовичу, було 17 років, а найстаршому, Івану Наконечному – 83. Ще 20 протестувальників померли пізніше від поранень, отриманих 20 лютого. Усі загиблі мирні протестувальники увійшли в історію України як «Небесна сотня».
ФОТО: Сергій Супінський / AFP
21 лютого 2014 року Віктор Янукович у супроводі охорони вилетів до Харкова, а потім через Крим утік до Росії. 22 лютого Верховна Рада оголосила йому імпічмент і усунула з посади президента України. Проти нього порушили кримінальні справи не лише за розстріли на Майдані, а й за узурпацію влади та державну зраду.
ФОТО: Сергій Супінський / AFP
Революція Гідності офіційно завершилася 22 лютого 2014 року. Але попереду на Україну чекали ще більші втрати. У березні 2014 року Росія провела фіктивний «референдум» у Криму, окупувавши та зрештою анексувавши український півострів. У квітні того ж року російські війська зайшли на Донбас, що стало початком тривалої російсько-української війни.
