Від редакції:
До другої річниці від початку повномасштабної війни Росії проти України ми запросили низку відомих політиків, бізнесменів і військових, аналітиків і журналістів, щоб вони поділилися своїми думками про те, що ця трагічна дата означає для них і для всіх нас.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ось перші наші експерти
Тімоті Гартон Еш
Навіть через сто років 24 лютого 2022 року будуть вважати поворотним моментом в історії Європи. У цей день закінчилося те, що я називаю «періодом після стіни», який розпочався 9 листопада 1989 року з падінням Берлінської стіни. В цей день розпочалася найбільша війна в Європі після 1945 року.
Я кожного дня думаю про своїх українських друзів і про те, через що вони зараз проходять, я встановив додаток Ukrainian Air Alert на своєму телефоні, щоб він щодня нагадував мені про те, що відбувається в Україні. Сигнал тривоги лунає для мене по кілька разів на день, і я схвильовано дивлюся на карту України в Air Alert, яка стає криваво-червоною.
Ми перебуваємо посередині довгої війни, а під час війни завжди є періоди перемог і періоди поразок. Ми не повинні надто засмучуватися через поточні негаразди. Українська перемога важлива не лише для самої України, а й для довіри до неї Європи, Заходу й кожної демократії у світі. У довгостроковій перспективі перемога України буде благом навіть для Росії.
Щоб досягти цієї перемоги, Захід має чітко усвідомлювати свою стратегічну мету – Україна повинна перемогти, а не просто «не програти» – це облудне формулювання, на жаль, досі використовують деякі західні лідери. І для цього вона повинна дати своїм збройним силам таку кількість боєприпасів, бронетехніки, літаків, ракет великої дальності та навчання, яка буде достатньою для досягнення перемоги.
Початок завжди має значення, як в історії, так і в романі. Три-чотири роки після 1945-го сформували європейський порядок на наступні 40 років, перші роки після 1989-го – порядок, який панував в Європі протягом наступних 30 років. Від результатів російсько-української війни значною мірою залежатиме характер нового періоду європейської історії, який не так давно розпочався.
Тімоті Ґартон Еш (Оксфорд і Стенфорд), автор книги Homelands: A Personal History of Europe (українська версія вийде у видавництві Vivat у травні).
Пітер Дікінсон
Вторгнення, розпочате Володимиром Путіним два роки тому, стало найсерйознішим збройним конфліктом для цілого покоління зі справді глобальними наслідками. Хоча військові дії зараз фактично обмежуються територією України та (частково) Росії, багато в чому це світова війна, яка формує міжнародне середовище на десятиліття вперед.
Найпершою метою Путіна було знищення української державності, але вже зараз зрозуміло, що якщо йому це вдасться, він піде далі. Зрештою, він має на меті скасувати результати політичних подій та домовленостей 1991 року та відродити світовий порядок, за якого великі держави мають свої сфери впливу та можуть залякувати своїх слабших сусідів без жодних наслідків.
Інші авторитарні режими, такі як Китай, Іран і Північна Корея, щиро підтримують прагнення Росії і вже надають їй (різною мірою) матеріальну підтримку. Тим часом війна виявила загрозливу відсутність рішучості в демократичному світі. Хоча початкова відповідь Заходу на вторгнення Росії була набагато сильнішою й згуртованішою, ніж очікувала більшість спостерігачів, це, на жаль, тривало недовго.
Військова допомога Заходу Україні проходила в умовах нескінченних затримок і незрозумілих обмежень щодо використання західної зброї, які відображають глибинні страхи Заходу перед можливою ескалацією відносин з РФ. Через два роки після початку війни багато західних лідерів все ще відмовляються визнавати глобальний масштаб загрози, з якою вони наразі стикаються, і неохоче висловлюються на підтримку перемоги України.
Дозволяючи Росії залякати себе, Захід заохочує подальшу російську агресію. Якщо ситуація не зміниться, існує цілком реальна загроза того, що Росія хоча б частково, але досягне своїх цілей в Україні. Це змінить міжнародний клімат і занурить увесь світ у нову небезпечну еру нестабільності та незахищеності. У цілком реальному сенсі Україна бореться зараз за весь вільний світ.
Пітер Дікінсон – досвідчений британський журналіст у Києві, редактор служби UkraineAlert Atlantic Council, видавець Business Ukraine і Lviv Today.
Михайло Боцюрків
Вперше після початку повномасштабного вторгнення Росії навіть найбільш загартовані українські мої знайомі почали висловлювати занепокоєння, особливо після масованих обстрілів ракетами й безпілотниками на початку року.
Після того, як пакет допомоги від США на суму 61 мільярд доларів, який з подачі Дональда Трампа став розмінною картою в політичних іграх в американському Конгресі, настрої по всій Україні, зрозуміло, стали дуже похмурими. Мають рацію ті, хто припускає, що історія суворо розсудить законодавців США, якщо вони не нададуть вчасно Україні обіцяну допомогу.
Був час, коли експерти з безпеки припускали, що російські запаси зброї вичерпуються. Але Кремль, очевидно, зумів відновити її виробництво , і нещодавно з’явилися повідомлення, що Росія почала застосовувати проти України балістичні ракети малої дальності виробництва Північної Кореї.
Хоча неможливо назвати точну кількість загиблих з початку війни українців, кожен, хто бував останнім часом на військовому кладовищі Личаківського цвинтаря у Львові, бачив, що воно розрослося вже майже до обмежувальної огорожі. Така ж картина спостерігається і в місцях поховань по всій Україні.
Однак, зрештою, лише сам український народ може перешкодити президенту Росії Володимиру Путіну досягти своєї мети, яка передбачає знищення української державності. Коли я чую про те, що Україна втричі збільшила військове виробництво у 2023 році й розробила морські безпілотники-невидимки, з допомогою яких прорвала російську блокаду західного регіону Чорного моря, це дає мені надію на те, що із західною допомогою чи без неї Україна все одно дасть відсіч Росії.
Михайло Боцюрків — провідний канадський аналітик із глобальних питань, журналіст і письменник.
Бен Ходжес
Через десять років цієї війни та через два роки після широкомасштабного вторгнення ситуація для України дуже складна. Але наратив на Мюнхенській конференції з безпеки були аж надто похмурі, заряджені на поразку.
Я залишаюся оптимістом. Росія мала всі переваги протягом останніх десяти років, але все ще контролює лише одну п’яту території України; російський військово-морський флот і авіація майже перестали впливати на ситуацію, російські сухопутні сили втратили понад 500 тисяч бійців. Наразі жодна зі сторін не має можливості «нокаутувати».
Новому українському командувачу генералу Олександру Сирському доведеться цього року стабілізувати ситуацію, щоб виграти час для вирішення проблем і зміцнення боєздатності. Уряд і Верховна Рада мають налагодити кадрову систему. Підрозділи потребують заміни, і є 2 мільйони жінок і чоловіків традиційного призовного віку. Це проблема, яку має вирішити політичне керівництво... ризикує втрати підтримку Заходу, якщо вони цього не зроблять.
Цей рік Збройним Силам України необхідно використати для відновлення пошарпаних підрозділів і створення нових, підготовки людей і підрозділів, побороти перевагу росіян в РЕБ та безпілотниках.
2024 рік – рік промислової конкуренції... Україна та Захід можуть/повинні виграти цю конкуренцію проти Росії. Я вважаю, що Росія зараз насправді слабка, і ми повинні чинити тиск на її економіку та ізолювати їх від їхніх союзників. У 12-раундовому боксерському поєдинку між двома важковаговиками обидва бійці виснажені. Але після дев’яти раундів можна помітити, що інший втомився ще більше... і саме тоді він повинен справді відбиватися. Це буде Україна, яка наступного року буде бити виснажену, крихку Росію.
Генерал-лейтенант США Бен Ходжес (у відставці), колишній командувач армією США в Європі.
