«Культурна спецоперація» Росії проти України

“На війні всі методи хороші”, – говорить Росія, і по-справжньому вірить, що на війні проти всього світу варто використовувати не лише “другу армію світу” чи загін пропагандистів на чолі зі Скабєєвою, Соловйовим та іншими, а й свою культуру та історію. Про це пише Дарина Підгорна – член Міжвідомчої робочої групи, утвореної ПАРКС для попередження, виявлення та запобігання кримінальних правопорушень проти культурних цінностей в статті для «24 каналу».

Росія витрачала мільйони, щоб пропагувати “велич” своєї культури у світі

Протягом тривалого часу десятки музеїв та галерей закордоном не один раз експонували колекції з російських музеїв та творіння російських митців, і тих митців, чию творчість було викрадено та привласнено росіянами. Російські артисти, співаки та музиканти були частими гостями на червоних хідниках та на закритих вечірках, російська музика просочувалася у топ-чарти різних країн і залишилася там надовго, а російські кінострічки були представлені на всіх можливих кінофестивалях по всьому світу.

Ті засоби та слова, що їх використовує Росія задля представлення своєї культури за кордоном, важко назвати скромними та не агресивними.

Нині Кремль через свою культуру та її представників за кордоном прагне досягти дві цілі:

• знецінення та нівелювання основ української культури та ідентичності з метою остаточного “м’якого знищення” та “остаточного вирішення українського питання”;
• створення передумов для легітимації та уникнення покарання за злочини, скоєні в Україні, шляхом маніпулювання громадськими думками як всередині Росії, так і за кордоном.

Як Росія розказує світу байку про єдність трьох культур

Ще задовго до 2014 року у промовах президента Росії почали з’являтися заяви про те, що, мовляв, України як держави не існує, що українців не існує як нації, а держава Україна – штучна, тож і ні про яку окрему культуру говорити не можна.

У публічних промовах Путіна частенько прослідковувалися меседжі про необхідність захисту “законних безпекових інтересів Росії” шляхом руйнування культурних та соціальних порядків в інших державах. Окремої уваги заслуговує есе Владіміра Путіна на 5000 слів “Про історичне єднання росіян та українців”, опублікованому в липні 2021 року. По суті, стаття стала окремою вибіркою його думок щодо культурного та наукового розвитку в Україні.

Він пише: Котляревський, Сковорода та Шевченко були представниками істинного “російського світу”, бо збагатили літературну російську мову своїм “народним говором” адже частину творів вони написали російською мовою. Гоголь, за словами Путіна, “патріот Росії, уродженець Полтавщини, писав свої твори російською мовою з вкрапленням «малоросійських народних виразів”.

Тези Путіна почали втілюватись та активно поширюватись у науковому середовищі, а саме ідеї про “єдину історію, мову, релігію та культуру трьох народів – російського, українського та білоруського”. На одній з конференції істориків 2008 року науковці з Російської академії наук серйозно обговорювали питання формування “колективної ідентичності православного населення російських та українських земель”. Вони з гордістю висловлювалися про “уподібнення Московської Русі – Єгипту, а України – Ізраїлю, який Йосип Прекрасний, він же цар Московський, повинен звільнити як “свою землю”, населену його “наймолодшими братами”.

Російська культурна спецоперація в дії: росіяни та їхня пропаганда за кордоном

2022 рік кардинально змінив російські наративи щодо культури. Тепер вони мали на меті виконати два завдання:

• знецінювати українську культуру та позиціонувати російську як домінуючу,
• поміж тим створити образ її “невинності”, а разом з нею і всієї Росії у цій війні, задля захисту від санкцій та пом’якшення чи уникнення майбутнього покарання.

Відомий випадок, який стався під час Каннського кінофестивалю у травні 2022 року. На початку повномасштабного вторгнення дирекція кінофестивалю висловилась на підтримку України та заявила, що не вітатиме жодної офіційної делегації з Росії та не погоджуватиметься на присутність будь-кого, пов’язаного з російським урядом.

3 однієї сторони на фестивалі дійсно не було ані павільйону, ані російських журналістів. Але серед конкурсантів основної програми було ім’я російського режисера Кіріла Сєрєбрєннікова зі стрічкою “Дружина Чайковського”. У багатьох виникало питання щодо його присутності на фестивалі, але дирекція з фестивалю та й більшість іноземних 3MI впевнено заявляли: “Сєрєбрєнніков – жертва путінського режиму, його фільм знято не на державні кошти, тому можна”.

На пресконференції після показу своєї стрічки, Сєрєбрєнніков говорив про необхідність допомогти українським біженцям, російським військовим, які змогли вижити та повернутися додому. Режисер говорив i про те, що “скасовувати” російську культуру недобре, бо “вона про співчуття до “маленьких” людей”. Вона, мовляв, про людей, яких утискають, про тих, хто “бореться” за правду та справедливість. І саме тому російська культура “має антивоєнний характер”.

Ніхто нам не завадить: росіяни визнали, що наступають на культурному фронті

Навіть, якщо російський митець не прихильник свого президента, він все одно є носієм російської пропаганди. Він говорить її словами: “нєт войне”, “культура внє політіки”, “нужно дєржаться вместе” і так далі. Кремль так чи інакше вміло та активно просуває російські наративи про духовність та багате історичне минуле Рociï, i спільні корені з усім українським, паралельно заперечуючи існування останнього як такого, а також про необхідність послаблення санкцій та продовження війни.

За рахунок допуску російської культури на світовий ринок путінський режим створює собі образ одночасно величі та невинуватості всього російського у цій війні. Але в той же час Кремль не забуває використовувати свою войовничу методичку та розказувати всім, що російська культура – це величне творіння Всесвіту і без неї ані українці, ані “загниваючий Захід” вижити не зможуть.