Сьогодні всі українці згадують свого Пророка. Саме у цей день, 9 березня, 210 років тому, в селі Моринці (нині Черкаська область) народився Тарас Григорович Шевченко – український геній, Великий наш Кобзар.

Про його значення та роль в українській культурі та історії можна говорити довго, і важко додати щось нове. Команда української редакції Kyiv Post вирішила не боротися з істориками, культурологами та іншими шевченкознавцями, а просто згадати ті рядки, що вразили кожного з нас по своєму.

Advertisement

І слова ці, видається, будуть завжди актуальними. Тож до вашої уваги наша підбірка.

Андрій Бондар, літературний редактор, перекладач

Ой, гляну я, подивлюся

Ой гляну я, подивлюся

На той степ, на поле;

Чи не дасть Бог милосердий

Хоч на старість волі.

Як же його у неволі

Жити без надії?

Навчіть мене, люди добрі,

А то одурію...

Ці сповнені болю й туги за Батьківщиною рядки Тарас Шевченко написав за кілька тижнів до того, як був нарешті звільнений з москальської солдатчини. Тоді він ще не знав, що після звільнення проживе недовго й не встигне намилуватися, надихатися своєю Україною.

У цих рядках Кобзаря – биття його серця, серця надзвичайно талановитої, чутливої, мудрої й глибоко нещасної людини, для якої Україна була понад усе.

Advertisement

Карина Доломанжи, редакторка новин

Ну що б, здавалося, слова

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!..

Ці рядки про силу слова, про те, наскільки важливим є все те, що ми говоримо. Вже тоді Кобзар нам заповідав не забувати – саме мова робить нас тими, ким ми є. Мова – це той генетичний код, який ніщо не може стерти.

Тому, минають століття, а слова мали, мають, і будуть мати значення. І зрештою, в одній з релігій так і кажуть, що все почалося зі Слова.

Advertisement

Катерина Захарченко, журналістка

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть…

Цей вірш – справжня українська пастораль. Лиш геніальний Шевченко міг відобразити весь уклад сільського життя буквально кількома рядками.

Річ у тім, що й зараз сільське життя виглядає на загал саме так. Хіба що співати стали українці менше, та й свої корективи привнесла війна з росіянами, про яких Пророк вже тоді писав багато і всю правду.

Петро Жижиян, старший редактор новин

Причинна

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива.

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Advertisement

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав.

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів…

У баладі «Причинна», що стала, думаю, вершиною ранньої творчості Шевченка, Кобзар виступає як справжній містик. У «Причинній» розкривається один з найпоширеніших сюжетів народної творчості: молода дівчина померла, не дочекавшись свого козака, бо думала, що він вже загинув. А хлопець, повернувшись до своєї коханої, застав її мертвою та й наклав на себе руки.

Те, як Шевченко розкрив сюжет, передав атмосферу, вражає. Поет не просто розповів історію, він змусив і змушує досі будь-кого, хто читає баладу, співчувати героям. Спокійно читати «Причинну» просто неможливо.

Таня Дорошенко, заступниця редактора

Advertisement

N. N.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Улюблений мій вірш Шевченка – «N.N.», більше відомий за своїм першим рядком: «Мені тринадцятий минало...» Це один із найвідоміших віршів Кобзаря, який входив (і, сподіваюсь, досі входить) до шкільної програми. У цьому потужному й надзвичайно щирому тексті з глибоким екзистенційним сенсом, найбільш зворушують ось ці рядки: «Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога...».

Зворушують одразу з двох причин: по-перше, уявляєш дорослого Тараса, «забритого в солдати», закинутого в пустелю на непривітній чужині й позбавленого права писати й малювати, який пригадує своє дитинство. І з далини Орська та дорослих літ нужденне кріпацьке дитинство все ж таки здається поетові майже раєм на землі.

Advertisement

Такий от наш Кобзар нашими очима: простий, романтичний, містичний, інтелігентний, неповторний - один такий. Наш Геній, наш Пророк.

Пам'ятаємо!