Ми вже писали про цю історію минулого року, втім, думається, варто її нагадати ще раз, адже вона дійсно була унікальною. Зійшлися двоє чоловіків, які навіть толком не розуміли мови один одного, але взаєморозуміння на рівні інтуїції, ментальному рівні переросло у справжню дружбу.
Тож, уявіть собі: в середині ХІХ століття легендарний афро-американський актор, що втік від рабства на інший бік земної кулі, знайомиться з великим українським поетом – колишнім кріпаком і політичним в'язнем. А ще уявіть внутрішнє взаєморозуміння й солідарність у творчій взаємодії між двома непересічними митцями.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ця історія могла б лягти в основу роману чи стати сценарієм фільму або п'єси. І трапилась вона взимку 1858-1859 років, коли в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі славетний український поет Тарас Шевченко познайомився з чорношкірим актором, якого звали Айра Олдрідж. Це знайомство одразу ж переросло в нетривалу, але дуже близьку дружбу, про яку розказували очевидці, і яка залишилася на шевченкових ескізах і навіть зворушливому портреті американця.
Народився Олдрідж 1807 року в Нью-Йорку в родині проповідника. Він не надто сподівався реалізувати свої амбіції стати актором у країні, де рабство і расова сегрегація все ще залишалися нормою. На щастя, ще юнаком йому вдалося емігрувати до Англії, де атмосфера була значно ліберальнішою.
Упродовж наступних років, після того, як рабство у Британській імперії нарешті скасували (1834 р.), рішучий молодий американець зміг здійснити свою мрію. Олдрідж розпочинав свою кар’єру з маленьких лондонських театрів. Але навіть у прогресивній Англії актор часто зазнавав расистських нападів. Він вистояв і впродовж наступних трьох десятиліть став зіркою.
Олдрідж був першим афро-американським актором, який грав шекспірівські ролі і прославився як трагік. Під час першого європейського турне Олдріджа у 1852 році його гра в таких п’єсах, як «Гамлет», «Король Лір», «Отелло» та «Венеційський купець», закріпили його славу. Олдріджа засипали нагородами й почестями.
У 1858 році, коли він замислювався про повернення на батьківщину, Російський імператорський театр запросив його, аби він зіграв у Петербурзі. Тут актор познайомився з Тарасом Шевченком, якого щойно звільнили після 10 років солдатчини у віддаленому районі сучасного Казахстану.
Для творчого генія це було жорстоким і принизливим покаранням від автократичної російської імперської системи. Після десятиліття ізоляції від культурного світу Шевченко не міг насититися театром, оперою і взагалі світом мистецтва.
Неймовірно талановитого художника, якого шанували у вищих російських мистецьких колах, заарештували в 1847 році в Києві за приналежність до таємної патріотичної спілки, яка наважилася виступити з ідеєю вільного, рівного, демократичного партнерства слов’янських народів — своєрідних Сполучених Штатів слов’янського світу.
Тарас народився у 1814 році в Черкаській області, де тоді панувала Росія, в родині кріпака. Талант художника несподівано приніс йому свободу. У 1831 році господар молодого козачка Шевченка — пан Енгельгардт – привіз його як частину свого майна до Санкт-Петербурга, де дозволив кріпаку брати уроки мистецтва. Якось його малюнки помітив інший український художник, і вже скоро талант Шевченка був визнаний найкращими експертами того часу. У 1838 році група відомих російських художників та діячів культури викупила його з кріпацтва.
Продовжуючи кар’єру художника, Шевченко залишався вірним своєму національному та соціальному корінню. Своїми пронизливими віршами він нагадував українцям, хто вони, і прищеплював їм прагнення до національного та соціального звільнення. Як і Олдрідж, він мріяв побачити кінець рабства та кріпацтва, а ще він хотів свободи для рідної землі.
Коли Шевченко вперше побачив Олдріджа на сцені у ролі Отелло, він був розчулений до сліз. Той факт, що Шевченко не знав англійської мови, якою грав Олдрідж, не применшив його захоплення великим актором. Зворушений Тарас написав своєму другові: «Олдрідж чинить дива на сцені… Він оживляє Шекспіра».
Через два дні, коли Шевченко й Олдрідж зустрілися в домі російського аристократа, вони порозумілися вмить. Мовою жестів і за допомогою друзів, які перекладали їм, вони відкривалися один одному ніби брати, які давно загубилися, а тепер зустрілися. Олдрідж навіть не міг правильно вимовити прізвище свого нового друга і називав його просто «художник».
Свідки розповідали про їхній глибинний емоційний зв’язок. Упродовж наступних двох місяців вони ділилися історіями свого коріння, боротьби й досягнень, співали один одному пісні своїх народів. Під час виступів Олдріджа в театрі Шевченко іноді навіть заважав глядачам проявами свого ентузіазму.
Якось після того, як актор повернувся зі сцени, зігравши роль короля Ліра, Шевченко в сльозах прийшов до нього в гримерну і вдячно розцілував руки й обличчя виснаженого артиста. Передчасно постарілий, з підірваним здоров’ям, Шевченко помер у віці 47 років у березні 1861-го. На жаль, він не зміг насолодитися повною мірою світом без кріпацтва, адже в Російській імперії його скасували тільки за сім днів до його смерті.
А от американський актор, можливо, натхненний Шевченком, ще не раз відвідував Україну. У 1861 і 1865 роках він виступав у Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Житомирі та Єлисаветграді (Кропивницькому). Із преси тих часів можна дізнатися, що, крім відомої ролі Отелло, глядачам в Одесі та Житомирі особливо сподобалася його інтерпретація ролі єврейського купця Шейлока у «Венеційському купці».
Хоча Олдрідж і дожив до скасування рабства у Сполучених Штатах у грудні 1865 року, він більше ніколи не повернувся на батьківщину. Помер Олдрідж у 1867 році під час гастролей і був похований у польському місті Лодзь.
Портрет Олдріджа, написаний Шевченком, залишається ніжним нагадуванням про те, що почуття гуманності, свободи, солідарності, відданості мистецькому вираженню виходять за межі раси та країни походження. Цей портрет є скромним, але безцінним свідченням випадкової дружби двох видатних чоловіків та борців за свободу.
