Редакція Kyiv Post знаходиться в центрі Києва, тому ми вирішили опитати наших журналістів та співробітників про їхні враження від вранішньої російської атаки.
Лія, секретар
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Я прокинулася не від будильника, а від вибухів та сирени повітряної тривоги. Була 7 ранку, і я почула п’ять вибухів поспіль. Я живу в Київській області під Вишгородом, і вибухи ракет було чутно дуже близько. Коли пролунало десять вибухів, я просто перестала рахувати. Потім вимкнулась електрика, не було ні води, ні мобільного зв’язку – це було схоже на апокаліпсис. Я навіть не могла ні з ким зв’язатися. Тільки коли дісталася до найближчої станції метро, то змогла під’єднатися до інтернету і зв’язатися з колегами.
Мої сусіди, які живуть під Вишгородом, написали, що розбомбили ТЕЦ, поруч з дамбою. Я подумала, що живу на 10-му поверсі і мене не затопить одразу. Чомусь страху не відчула, тільки злість.
Стефан, військовий журналіст
Я живу на останньому поверсі багатоповерхівки на південній стороні Києва, тому з нашого балкону відкривався чудовий краєвид на місто. Коли пролунали сирени повітряної тривоги, було вже пізно йти до нашого бомбосховища. У нас був вибір: сусідня станція метро або підземний паркінг нашого будинку. Було легко зрозуміти, що удари припали на північ міста, тому що та частина міста, яку я бачив, центр і південь, залишалися абсолютно нормальними.
Рух транспорту був трохи рідшим і пішоходів було менше, але я бачив, як люди виходили з метро, коли вили сирени повітряної тривоги. У нашому будинку світло залишалося включеним, але через годину я зрозумів, що вода відключена. У нашому багатоквартирному будинку є чат-група. В ньому один із сусідів виклав фотографію місцевого колодязя з водою: 80 людей стояли в черзі, щоб набрати воду в бутлі.
Марічка, журналістка
Я приїхала з Західної України на потязі о 6:40 ранку у Київ. Наш офіс знаходиться недалеко від залізничного вокзалу і я вирішила пройтися пішки. Київ був пустий, було трохи моторошно проходити повз розбомблені у центрі будівлі. Проходячи я бачила офісну будівлю з повністю вибитими вікнами. Потім почала вити сирена, але я не злякалася, тому що вже звикла, що кожного понеділка росіяни нас обстрілюють.
Я веду колонку «Афіша» у Kyiv Post, тому поспішала в офіс, багато подій відбувається у місті не зважаючи на війну. В укриття вирішила не йти, працювала в офісі, коли почула вибух, але не злякалася і продовжила роботу.
Андрій, перекладач
Я встав дуже рано, і вже збирався їхати в офіс о 8:15, але почув свист ракет і вибухи — працювала система протиповітряної оборони. Я злякався. О 8:05 ранку вимкнулося світло, свист і вибухи продовжилися, і я побачив повідомлення про те, що це іде атака з боку Росії.
Я не пішов в укриття і дотримувався правила двох стін — перебуваючи між двома опорними стінами, більше шансів вижити. Якщо у будинок влучить ракета і він завалиться, то з підвалу буде складно вибратись. Потім я побачив, що почалися нові пуски ракет. Після 10:00 тривога припинилася, але потім з’явилася інформація, що 80% Києва без води, і половина міста без світла.
У мене не було можливості працювати з дому, і коли стало можливо, я поїхав в офіс. Вода в трубах ще була і ми зробили запаси. По дорозі на роботу побачив як люди стоять в чергах за водою з пляшками біля супермаркетів і цистерн з водою – це гнітюче видовище.
Олександра, журналістка
Я прокинулася від звуку вибухів і побачила повідомлення про те, що почалася російська атака. Будити сина було шкода, бо він вчора пізно ліг спати, до того ж у нього розпочалися канікули.
Ми спустилися сходами в укриття, там були скляні вікна, і ми постійно дивилися, чи не летить ракета в наш будинок. Людей у сховищі було мало, попри те, що у нас двадцятиповерховий будинок.
Я відкрила ноутбук і почала працювати над інтерв’ю, а син дивився мультики на телефоні.
Пітер, коректор
Вибухи я почув здалеку – від будинку, де я живу Вишгород зовсім близько. Я не злякався, але підготувався до ранкового ракетного обстрілу або атаки дронів Києва в понеділок — це вже четвертий понеділок поспіль, коли Київ та Київська область є мішенню масованих російських безпілотників або ракетних атак.
Марина, редактор
Я вранці прокинулась до сирени, потренувалася, потім почула вибухи і зрозуміла, що росіяни вже випустили свої ракети. Коли почула, як ППО збиває ці ракети, трошки злякалася. Подзвонила мамі спитати, чи все добре.
Потім о 8 годині ранку в мене зникло світло і перша думка була — як працювати і яким сьогодні буде робочий день. Я дві години посиділа дома, писала новини з телефону, але зарядки не вистачало. Тож коли дізналася, що в редакції є світло, і вже був відбій тривоги, я поїхала на роботу.
