Напевно, як і більшість українських читачів, я відкрив для себе ім’я американського історика, професора Єльського університету Тімоті Снайдера в 2011 році, коли переклали та видали два його світових бестселери «Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним» і «Червоний принц».
Обидві книжки написані на основі багаторічної праці історика з архівними документами. У них йдеться про маловідомі або взагалі незнані сторінки історії України та учасників тих подій.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Відтоді Тімоті Снайдер неодноразово приїздив до України, виступав з лекціями чи презентаціями своїх видань. З 2014 року, відколи Росія анексувала Крим і розпочала військові дії на Сході, Тімоті Снайдер виступає за всебічну підтримку нашої боротьби, регулярно друкує статті, закликає Захід об’єднатися, реагувати належним чином на агресивні дії Росії та надати Україні всю необхідну допомогу. Нещодавно він долучився до ініціативи групи європейських інтелектуалів, які в своїй петиції закликали політиків Європи зробити відновлення територіальної цілісності нашої держави метою безпеки Європейського Союзу.
Пригадую перші враження від «Червоного князя» – нон-фікшн біографії Василя Вишиваного, про якого раніше знав справді небагато. Хіба те, що радянські офіційні історичні джерела згадували його одним чи двома реченнями і, звісно, як «українського буржуазного націоналіста».
А тут виявилося, що життя Василя Вишиваного – австрійського принца Вільгельма Габсбурга, який обрав українську ідентичність та став однією з важливих постатей визвольної боротьби за незалежність України, – було сповнене неймовірних пригод і карколомних поворотів долі. Його біографія – це вже готовий сюжет для історичного авантюрного серіалу, та, ймовірно, не на один сезон.
Не менш захопливою є й біографія Генрика Юзевського, якому присвячена інша книжка Тімоті Снайдера – «Нариси історії таємної війни. Польський художник на службі визволення Радянської України». Точнісінько, як свого часу про Василя Вишиваного, про Генрика Юзевського у нас знали хіба що фахові історики, а нині нарешті з'явилася нагода дізнатися про нього широкому колу читачів, адже наприкінці минулого року завдяки ініціативі та підтримці Польського Інституту в Києві «Нариси історії таємної війни. Польський художник на службі визволення Радянської України» вийшла в українському перекладі. Ця третя книжка Тімоті Снайдера, яка побачила світ у 2005 році, стала бестселером і принесла її автору велику популярність.
Як і у вже відомих українцям книжках Тімоті Снайдера, чимала частина описаних подій також пов’язана з Україною й відкриває читачам чимало нової та цікавої інформації з нашої історії. Генрик Ян Юзевський народився в польській родині в Києві, тут закінчив університет, де ще студентом долучився до підпільної діяльності задля здобуття Польщею незалежності від Російської імперії, а згодом, після її розпаду, вже й до боротьби з радянською Росією.
Він досконало володів кільками мовами, зокрема російською та українською, був добре обізнаний з культурою й традиціями України. Генрик Юзевський протягом життя обіймав чимало важливих посад у Польській республіці в період між двома світовими війнами, був послідовним прихильником незалежності України, робив чимало для цього, як і для нормалізації польсько-українських відносин.
Юзевський був не лише впливовим польським державним діячем, а й близьким соратником маршала, а ще свого часу обіймав посаду заступника міністра в уряді УНР, підтримував тісні й дружні зв’язки з Симоном Петлюрою та багатьма іншими діячами української еміграції.
Він став один із фундаторів і активних учасників так званого Прометеївського руху, який був по суті антикомуністичним інтернаціоналом, спрямованим на знищення Радянського Союзу й перетворення його республік на незалежні держави. І тут, звісно, про незалежність України йшлося в першу чергу.
Цікаво, що перебуваючи в самісінькому центрі бурхливих політичних подій, Юзевський залишався інтелектуалом, тонким знавцем і поціновувачем історії, літератури та мистецтва. Він сам чудово малював акварелі й портрети, а ще дуже цікаві, модерні ескізи сценографії до театральних постановок.
Звісно, хибно стверджувати, що в Україні буцімто катма інформації про Генрика Юзевського. В засобах масової інформації можна легко відшукати інформацію про нього та про «Волинський експеримент». Можна дізнатися й про історію цього проєкту, одним із авторів якого був Юзевський. Він втілював його в життя, коли двічі обіймав посаду Волинського воєводи в 1928-1929 та 1930-1939 роках. Однак часом разом із правдивою інформацією можна натрапити на суперечливі тези. От, наприклад, у перших же рядках статті про Генрика Юзевського в українській Вікіпедії, після переліку його посад читаємо: «метою експерименту була поступова полонізація Волині».
Дійсно, метою Волинського експерименту в першу чергу було суттєве збільшення кількості лояльних до центральної влади громадян, але його ідея не зводилася лише до цього. Насправді це був значно складніший та багаторівневий проєкт, результатом якого стали значущі позитивні зміни в економічному й культурному розвитку Волині. Детально розповідає про цей проєкт саме книжка Тімоті Снайдера «Нариси історії таємної війни. Польський художник на службі визволення Радянської України».
"Автор пропонує вийти за межі польсько-українських стосунків і подивитися на Волинський експеримент з ширшої перспективи – перспективи політичної модернізації Східної Європи. Це чи не найголовніша думка книжки Тімоті Снайдера", – відзначає у передмові український історик і публіцист, професор Ярослав Грицак.
Він також згадує, що переважна кількість істориків вважають Волинський експеримент невдачею, адже проєкт згорнули після смерті Пілсудського, коли до влади у Польщі прийшов значно більш націоналістично налаштований уряд. Однак, на думку Грицака, історики оминають увагою той вкрай важливий факт, що більшість держав тоді віддавали перевагу або націоналістичній, або комуністичній моделі, а Волинський експеримент став надзвичайно сміливою та амбітною спробою створення на Волині мультикультурної спільноти, де етнічні, мовні, релігійні та інші відмінності толерувалися й підтримувалися, і польсько-українське єднання було його важливою та неодмінною складовою.
Волинський експеримент не слід вважати ідеальним, але маємо визнати – це переважно був безцінний досвід, про який ми маємо знати і який маємо вивчати. Усвідомлення та аналіз уроків Волинського експерименту стали б у пригоді не лише історикам, а й сучасним політикам – як польським, так і українським. Це особливо актуально на тлі нинішнього напруження в стосунках між державами.
Але у книжці Тімоті Снайдера йдеться не лише про досягнення та здобутки Генрика Юзевського в державних справах, і про це читачам, які полюбляють гостросюжетні твори, промовисто говорить словосполучення «таємна війна» в назві книжки. Чимало сторінок біографії Юзевського присвячені роботі польської розвідки, одним із фундаторів якої він став після розпаду Російської імперії та здобуття Польщею незалежності. Його кілька разів намагалися вбити представники різних політичних сил.
До операцій польської розвідки, які розробляв Юзевський разом із однодумцями й соратниками, «прометеїсти» активно залучали українців, зокрема й колишніх офіцерів УНР. Наслідком цієї роботи стало значне зменшення впливу комуністичної ідеології на Волині, який у певні роки між двома світовими війнами був доволі потужним. У книзі чимало подробиць, як польська розвідка успішно протидіяла радянським спецслужбам. Тут знову спрацьовує низка асоціацій із сьогоденням, що тільки підкреслює актуальність книги Тімоті Снайдера. Хоча від закінчення Волинського експерименту минуло вже 85 років, методи та дії російських спецслужб докорінно не відрізняються від радянських. Важливо не дати ввести себе в оману й не забути, що маємо спільного ворога – хитрого, підступного й жорстокого. До цього не слід ставитися легковажно, а тим паче забувати про це, адже йдеться перш за все про національну безпеку як України, так і Польщі. Якщо цим знехтувати, то ціна потім може виявитися занадто високою – згадаймо події, які почалися після завершення Волинського експерименту в 1939 році.