В основу документального роману «Набої для розстрілу» режисера й письменника Гелія Снєгірьова, який цьогоріч перевидало видавництво «Комора», лягла історія справи про розстріл учасників «Спілки визволення України».

19 квітня 1930 року в Столичному оперному театрі в Харкові винесли вироки 45 українським інтелектуалам за справою щодо організації «СВУ». За такий театральний жест про засідання почали говорити: «Опера СВУ, музика ГПУ».

Advertisement

Які вироки могли дати підсудним, які, за словами тодішньої преси, «злилися в єдину постать українського фашизму»? Відповідь одна – розстріл. Однак, декому дали всього 10 років, а когось узагалі негайно звільнили з-під варти. Чи не тому така поблажливість, що справа була зумисне придуманою, а учасників так званої «CВУ» зламали й змусили свідчили проти себе й один проти одного? 

Фото: пресслужба видавництва "Комора"

Хто такий Гелій Снєгірьов

Гелій Снєгірьов народився в 1927 році в Харкові у родині літератора. Навчався на акторському факультеті Харківського театрального інституту. Згодом переїхав до Києва, де працював на «Укркінохроніці» режисером, завідувачем сценарного відділу, а ще протягом семи років був головним редактором.

Advertisement

У 1966 році у Бабиному Яру відбувся несанкціонований мітинг до 25-х роковин розстрілів євреїв. Там виступали Іван Дзюба, Віктор Некрасов та інші діячі, а Снєгірьов фільмував подію. За цю зйомку режисера понизили на посаді, а вже згодом вимагали публічно засудити свого багаторічного друга, письменника Віктора Некрасова. На Снєгірьова чинили тиск – КДБ й партійні органи «шили» йому злочини, вигнали з партії, позбавили права друкуватись і працювати кінорежисером, однак за наклеп готові були все пробачити. 

Advertisement

Тиснули на нього й через родину. Дядько режисера, український письменник ​Вадим Собко, переконував у тому, що політично продати друга, привселюдно зректися дружби – ​це цілком нормальний радянський учинок, навіть мати Гелія свого часу донесла на молодих ватажків «СВУ» до ЦК комсомолу. 

Так Собко, сам не розуміючи того, штовхнув племінника до вивчення справи «СВУ». 

Фото: пресслужба видавництва "Комора"

Історія створення книги

Снєгірьов хотів зрозуміти, яку роль у судилищі відіграла його матір, і чи дійсно вона мусила свідчити проти своїх друзів. «Ти теж сидиш на лаві підсудних цього процесу «СВУ», – звертається автор до свого читача й поступово розплутує цей клубок, щоби докопатися до правди й довести, що справа була сфабрикованою. 

Advertisement

Гелій Снєгірьов дописав роман 1976 року, але не поспішав публікувати його: переживав, що основному свідку – Борису Матушевському – кадебісти не дадуть після цього жити. 1977 року Борис помер, і Гелій передав текст для публікації за кордоном. Він говорив про це так:

«Існувало дві можливості. Перша: виїхати на Захід самому (є така змога) і, вже перебуваючи там, видати книжку. Друга: лишитися на батьківщині й передати рукопис за кордон. 

Я розумів: якщо залишуся, то – ​за всіма даними, з досвіду поведінки властей моєї вітчизни, – ​буду заарештований і засуджений. І в тюрмі (а чи й того краще – ​у «психушці»), з моїм нездоров’ям, значно вкоротяться дні мої.

Advertisement

Але обираю другий варіант: лишаюсь. І, очевидно, чекає на мене «небо в клітку» – ​ґрати на вікні – ​і суд».

Так і сталося. За Снєгірьовим розпочали цілодобове стеження, а 22 серпня 1977 року заарештували. Після тюремної лікарні, де під тортурами Гелій написав «розкаяння», його перевезли у Жовтневу лікарню, де той доживав у компанії «підсадних» пацієнтів і 1978 року помер, радіючи, що на Заході він зарахований до першої п’ятірки радянських дисидентів.

Фото: пресслужба видавництва "Комора"

Advertisement

У 2024 році книгу перевидали у «Коморі» 

Перевидання розпочинається з розширеної передмови українського кінознавця Сергія Тримбача, який вводить читача в контекст 1930-70-х років і пояснює спосіб мислення Гелія Снєгірьова. Оновлене видання також містить коментарі наукового редактора – доктора історичних наук Юрія Шаповала. Він допомагає читачеві побачити, хто був дійовими особами справи «СВУ» та не заплутатися в установчих абревіатурах, які так любили використовувати в СРСР. 

Юрій Шаповал написав і післямову, в якій пояснює передумови виникнення судового процесу, а також описує тих, хто ним керував. Так читач побачить, що сьогоднішні судді вже завтра ставали розстріляними ворогами партії.

«Нарешті вона повертається до читача – одна з головних книжок українського «задушеного Відродження» 1970-х, за яку автор тоді заплатив життям: єдине, зроблене ще «по живих слідах» (за розпитами зацілілих свідків) дослідження вікопомного трагічного «процесу СВУ», з якого почалася сталінська «гібридна війна» проти України – і без знання якого ні історія Голодомору, ні загалом історія України у 20 столітті ніколи не буде повною.

Сьогодні, в умовах нової геноцидної війни Кремля проти України, «Набої для розстрілу» читаються як своєрідний підручник чекістських технік «намовляння до колаборації», конче потрібний нам усім не лише з історичного, а й із цілком прагматичного інтересу. Снєгірьову вдалося вивести на яв механізм, за яким чекісти «розвели як котят» (с) довірливу вкраїнську інтеліґенцію старої європейської школи, переконавши жертв «підіграти» катам у сценарії власного вбивства, – і це якраз той урок історії, що має бути засвоєний у кожній українській родині, яка прагне дожити до Перемоги», – говорить про книгу письменниця Оксана Забужко.

Офіційна презентація «Набоїв для розстрілу» відбудеться 31 травня на Книжковому Арсеналі, а згодом, 12 червня, у Будинку кіно.