«Минулого літа стіни цієї споруди сколихнула ударна хвиля від влучання російської ракети в сусідній житловий будинок. На згадку про цей день нам залишилася світла пам’ять про загиблих містян та шматки фанери, що досі, десять місяців потому, закривають собою вікна, які не встигли відновити. У цих стінах сконцентрувався дух часу: крихкість буття, стійкість всупереч обставинам, сміливість свідчити правду, якою вона є і співдіяти задля майбутнього.
Сьогодні багато з вас у своїх країнах досвідчують великі виклики для свободи і демократії — цінностей, на яких тримаються сталий мир і розвиток. Ми бачимо вбивства і переслідування журналістів та правозахисників. Спостерігаємо маніпуляції громадською думкою в небачених досі масштабах. Ми досвідчуємо зміцнення радикальних рухів та відродження тоталітарних ідей, які свого часу слугували пусковим механізмом численних кривавих епізодів в історії людства. Суспільства демократій загрозливо поляризуються й занурюються у внутрішній розбрат саме тоді, коли світ найбільше потребує солідарності й поєднання зусиль.
Ми стоїмо на межі нового цивілізаційного колапсу і потребуємо всієї нашої мужності, аби не відвернутися, не піддатися зневірі і не змиритися зі злом, яке здається нездоланним. Ми потребуємо всієї сміливості, щоб шукати порозуміння навіть тоді, коли найбільшою спокусою є зануритися у свій біль, а найбільшою небезпекою — відмова говорити і слухати.
Водночас, пошуки порозуміння не мають означати відмови відстоювати моральні підвалини нашого цивілізаційного вибору. Капітуляція перед злом є актом зла. Немає в історії людства такого уроку, який би свідчив про протилежне.
Шукати порозуміння — це рішуче відкидати упередження і зберігати відкритий розум до пізнання нового, спиратися на факти і будувати довіру.
Ми служимо порозумінню, коли віднаходимо в собі силу визнавати недоліки і приймати наслідки власних помилок.
Коли відкрито і з гідністю виступаємо проти моральних компромісів, конформізму та інертності.
Коли сприймаємо конфронтацію сенсів як процес пошуку істини і беремо на себе повноту відповідальності замість уникати її.
Коли називаємо речі їх справжніми іменами — і маємо терпіння пояснювати, сенси, які вкладаємо у кожне слово.
Коли інвестуємо час та зусилля в рішення, що не приносять миттєвої персональної винагороди, але формують ціннісну основу для спільноти в її завтрашньому дні.
Сьогодні, коли сотні мільйонів громадян обирають своїх представників до парламентів та урядів по всьому світу, перед журналістами стоїть великий професійний виклик. Як доносити різні позиції до аудиторії так, щоби не занурити суспільства в хаос? Як зробити осмислення наслідків вибору або відмови від нього невід’ємним елементом суспільної свідомості? Зрештою, як формувати ґрунт для вкорінення цінностей демократії, поваги до прав людини і громадянської участі в час, коли знецінюються сенси та інституції? Знайти відповіді на ці питання означає знайти і рішення, які мають силу подолати поляризацію.
Я хочу завершити свій виступ, згадуючи тих, чий вибір став втіленням біблійного ідеалу. “Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх” . Серед цих людей — українські журналісти, інтелектуали та митці».
