Київська камерата повертається до Києва з Carnegie Hall

Національний ансамбль солістів «Київська камерата» 30 травня представить у Києві програму, з якою виступив у Нью-Йоркському «Карнеґі Хол». Концерт під керівництвом Керрі Лінн Вілсон відбудеться у Національній філармонії. Керрі Лінн Вілсон, канадійка українського походження, підтримувала Україну з початку повномасштабного вторгнення Росії. У 2022 році за ініціативи Метрополітен-опера та Польської національної опери було створено Ukrainian Freedom Orchestra, що складається виключно з українських музикантів. Оркестром керує Вілсон.

У її кар’єрі як диригентки оперної та симфонічної музики багато провідних світових оперних театрів і симфонічних оркестрів. Серед оперних колективів, якими вона диригувала останнім часом, - Королівська опера, Метрополітен-опера, Паризька опера та Німецька опера в Берліні.

Розкажіть, будь ласка, про своє українське коріння.

Мої прадіди походять із Чернівців, і в дитинстві я чула, як моя бабуся говорить вдома лише українською мовою, бо вона не говорила англійською. І я була зачарована українською культурою, оскільки змалку ми святкували українське Різдво та Великдень із писанками, з голубцями, з традиційними хлібами. І я, звісно, особливо закохалася в українську музику, яка надихнула мене піти на українські танці, коли я була дівчинкою.

Музику яких сучасних українських композиторів ви грали, диригували? Чи є щось вам особливо близьким?

Найбільше мені подобаються ті, у творчості яких є український фольклорний танцювальний елемент, а це ті, якими я нещодавно диригувала. Я під враженням від Concerto Rutheno для фортепіано з оркестром Олександра Козаренка; Володимир Зубицький – концерт для скрипки. Зараз ось Мейтус, Юлій Мейтус. Я безмежно обожнюю його оперу «Украдене щастя» через ці елементи, ці великі сцени з хором, танцями, співом. Найбільш надихаюча музика для мене – це музика Мейтуса. Також Станкович, так, у нього ці елементи теж є. Отже, мій улюблений репертуар достатньо романтичний. Мейтус ідеально підходить.

28 квітня у всесвітньо відомому Карнеґі-Холі в Нью-Йорку з аншлагом відбувся концерт української академічної музики у Вашому та Національного ансамблю солістів «Київська камерата» виконанні. 30 травня ви виступите з американською програмою з Camerata в Національній філармонії України в Києві. Які ваші очікування від концерту в Києві?

Ну, я знаю, що це була мрія «Київської камерати» приїхати в Карнеґі-хол і виступити. Для мене була велика честь і гордість бути частиною цієї дуже важливої для них події. А зараз маємо ситуацію навпаки. Зараз це виключно моє абсолютне бажання озирнутися, повернутися до Києва. Особливо після стількох років, це дуже і дуже важливий момент, щоб висловити українцям мою підтримку, показати, що світ разом із ними.

Завдяки культурі ми можемо багато чого змінити. Для мене сама можливість приїхати і виступити з дивовижною «Київською камератою» - це вже перевершило мої очікування. І я просто дуже схвильована. Це було дуже емоційно для мене в Карнеґі-Холі. І це буде для мене ще більш емоційно в Києві, тому що я проживаю цю війну з вами. І це буде дуже сильно відчуватися в залі Київської філармонії, коли його наповнять сміливі, сміливі люди України. Це дуже захоплююче.

Війна – це екзистенційна криза, але це також вікно можливостей через болісні трансформації. Світ більше ніколи не сплутає Україну з Росією. Українці мають багату й самобутню культуру, включно з музикою, яку Росія завжди намагалася різними способами привласнити. Ви ментально людина західної культури, то що ви порадите нам, як ми можемо активніше просувати українську академічну музику у світі? Де ми маємо зробити рішучі та вирішальні кроки?

Що ж, я вважаю, що ідеальним способом є співпраця з міжнародними артистами. Я – чудовий приклад такої співпраці. Я, звичайно, дуже захоплююся українською музикою, тому що вона в мене в крові, як у гордої українки. Я думаю, що ідеально, коли є артисти, які перебувають за межами України, співпрацюють з артистами, які живуть в Україні і, звичайно, виступають в українських музичних, танцювальних чи театральних колективах. На щастя, завдяки соціальним мережам, є можливість показати і побачити все. Без необхідності бути фізично присутнім в Україні, це, звичайно, зараз не для всіх. Деякі люди бояться їхати в Україну. Я – ні, тому що це життєво важливо для майбутнього України та майбутнього демократичного суспільства, щоб ми були об’єднані та єдині. І важливо, що я фізично тут, щоб показати цю підтримку.

Я вважаю, що українці можуть бути дуже активними у своїх соціальних медіа, намагаючись показати зовнішньому світу чудову музику всіх сучасних українських композиторів і особливо композиторів, які живуть і працюють саме зараз. Є дуже багато фестивалів сучасної музики, які хочуть «зайти в Україну», щоб українські композитори виступили на цих фестивалях. Питання у тому, як себе показати. Це все про обмін. Річ у тім, щоб вивести це за межі України в соціальних мережах, на телебаченні, в концертних залах.

Так, це виклик, але не такий вже й складний.

Ваша пара – це двоє успішних, сильних, активних особистостей. Ви — відома в усьому світі диригентка, а ваш чоловік — генеральний менеджер Метрополітен-опери Пітер Ґелб. Як ви підтримуєте баланс між роботою та особистим життям? Як ви з чоловіком підтримуєте одне одного?

У нас із чоловіком, я б сказала, ідеальні стосунки, тому що ми дуже любимо одне одного. І оскільки ми також розуміємо, що робота для кожного є дуже важливою та життєво важливою. Я постійно в роз’їздах, виступаю, і Пітер, на щастя, це розуміє. Йому в Метрополітен-опера, на жаль, доводиться проводити більшу частину часу, і він не такий гнучкий, щоб приходити й дивитися мої виступи, хоча було чудово, коли він зміг прийти на концерт у Карнеґі-Хол, тому що це було в Нью-Йорку.

Ми підтримуємо цей баланс, тому що, так, робота, наше мистецьке життя життєво важливі. Це важливий аспект наших стосунків. І, зазвичай, ми завжди тримали нашу роботу окремо, до цієї жахливої ситуації, яка склалася з війною в Україні. Ми разом діяли, і це був перший раз, коли ми фактично співпрацювали над проєктом.

Ми робили дрібниці в минулому, але зазвичай розділяли нашу роботу. Тож це почалося з Ukrainian Freedom Orchestra, тому що Метрополітен Опера була однією з перших великих культурних установ, яка стала на захист України. Для них це було природним кроком розібратися в ситуації. Я просунула свою ідею Ukrainian Freedom Orchestra, тому ми з чоловіком об’єдналися і здійснили цю мою мрію, яка полягала в тому, щоб достукатися до музикантів України та створити оркестр, який би став символом голосу й  душі України, що допомогло б не лише цим музикантам, деякі з яких були біженцями, а й усьому українському народу.

А також для того, щоб дати надію народу України, щоб він знав, що зовнішній світ підтримує його на культурному фронті. Ukrainian Freedom Orchestra – наш спільний проєкт. Крім того, Пітер був надзвичайно корисним, тому що у нього є всі контакти. У нього є колеги не лише в Нью-Йорку, а й, звичайно, в усьому світі. Пітер, звичайно, був захоплений цим, тому що він хотів допомогти так само сильно, як і я.

Ми разом дихаємо і відчуваємо цю війну, бо я люблю свого чоловіка і ми любимо Україну.

І ми з вами, поки ви не переможете. Ми завжди говоримо, що колись ми переможемо і відбудуємо Україну. Слава Україні!

Яким ви бачите світ через 5, 10 років? Ми розглядаємо лише позитивні сценарії.

Я бачу переможну Україну, яка буде розвиватися за підтримки всіх своїх демократичних братів і сестер, зокрема, Європейського Союзу, частиною якого вона буде. А також за підтримки Америки, Канади, усі прекрасних країн, які намагаються бути чудовими партнерами у цій жахливій війні.

Я бачу, як культура України поширюється в усьому світі. . Ми повинні бути позитивними та мислити масштабно.

Я також бачу себе ще більш залученою до української культурної музичної сцени, тому що буде набагато легше приїхати в Україну і виступати, і я відкрита для багатьох можливостей керувати оркестрами, оперними колективами, ддля будь-чого, що я вмію робити. Я хотіла би набагато більше займатися українською культурою. І я думаю, що весь світ також буде набагато більше знайомий з українським мистецтвом, театром, танцем, поезією, літературою. У вас буде багато героїв, які прийдуть із цієї війни. І зараз я можу сказати, що Богдана Півненко і «Київська камерата» — мої герої. Вони надихнули мене вперше приїхати до Києва під час війни. Вони мене надихають, бо це ті, хто залишився в Україні та переживають ці жахіття.

Дякую Вам. Слава Україні! Героям слава!