Як «Король свінгу» в Києві побував

30 травня цього року виповнилося 115 років з Дня народження легендарного американського музиканта Бенні Гудмена. Kyiv Post розповідає про концерт Гудмена у Києві, який відбувався у розпал Холодної війни. 

27 червня 1962 року на площі біля Палацу спорту в Києві зібрався чималий натовп, всі з нетерпінням чекали прибуття легендарного закордонного гостя.  Серед них було багато щасливих власників квитків, але вистачало й тих, кому не вдалося їх придбати. Однак попри все «безбілетники» все ж не втрачали надії якимось чином потрапити всередину нового та найбільшого спортивно-концертного майданчика столиці України, відкритого всього за два роки перед тим.

Аншлаг спричинила справді непересічна подія: до Києва з гастролями приїхав знаменитий  американський джазовий музикант Бенні Гудмен, відомий на весь світ «король свінгу» та «король кларнету».

Тур містами СРСР розпочався ще 30 травня, якраз у день народження Бенні Гудмена, якому того року виповнювалося 53.  Звісно ж, перші концерти були в Москві. Далі – Сочі, Тбілісі, Ташкент, Ленінград (нині Санкт-Петербург).  Київ був передостаннім містом туру, де 27-30 червня  Бенні Гудмен і його оркестр дали п’ять концертів. Звідси численна американська делегація вирушила до Москви й після останніх виступів там повернулася до США. 

Про склад делегації варто згадати окремо. Крім власне Бенні Гудмена з дружиною та дітьми, 18 музикантів оркестру з вокалісткою Джойа Шерілл, менеджерів та технічного персоналу прибули ще й знімальна група американської телекомпанії NBC і фотограф журналу «Life». 

Організатором гастролей від США був знаний музичний продюсер Джордж Авакян, який співпрацював не лише з Бенні Гудменом, а й з іншими зірками джазу, зокрема Дюком Еллінгтоном  (Duke Ellington), Флетчером Хендерсоном  (Fletcher Henderson), Фетсом Воллером (Fats Waller). Джордж Авакян також запланував випустити платівку, тож для запису концертів привіз із собою апаратуру та звукотехніка компанії «Ampex».

Гастролі Бенні Гудмена та його оркестру були справді важливі й унікальні, адже Радянський Союз був закритою державою, де досить довгий час джаз вважався «музикою Заходу, що загниває». Як не пригадати відоме пропагандистське гасло-приказку  «Сьогодні він грає джаз, а завтра Батьківщину продасть» (в оригіналі російською - «Сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст»)? 

Це підтверджує і невблаганна статистика: протягом 1956-1968 років із американських джаз-бендів до СРСР з офіційними гастролями крім Оркестру Бенні Гудмена приїздив тільки Октет Ерла Хайнса (Earl Hines Octet) та ще в Естонії за приватної ініціативи (ймовірно когось із місцевих партійних керівників) відбувся концерт  Квартету Чальза Ллойда (Charles Lloyd Quartet).

Важливо нагадати про непрості історичні події, на тлі яких відбувалися гастролі.

Майже відразу після закінчення Другої світової війни постали два військово-політичних блоки:  Північно-Атлантичний альянс (США та країни Західної Європи) та країни Варшавського договору (СРСР та його держави-сателіти).  Це призвело до протистояння, яке згодом в історії назвали Холодною війною. 

Однак наприкінці 1950-х США та СРСР все ж спробували хоч трохи налагодити стосунки. Радянський керівник Микита Хрущов у 1959 році  відвідав з офіційним візитом США й у відповідь готувався візит американського президента до СРСР.  Проте все ледь не звелося нанівець, бо 1 травня 1960 року радянські сили протиповітряної оборони збили над російським містом Свердловськ (нині – Єкатеринбург) американський літак-шпигун. За штурвалом був Френсіс Гері Пауерс, який катапультувався й потрапив у полон. Хрущов розлютився й наказав організувати над американським льотчиком показовий судовий процес, за вироком якого Пауерса засудили до багаторічного терміну ув’язнення. Також за наказом Хрущова вночі 13 серпня 1961 року розпочалося будівництво Берлінського муру, який на довгі роки розділив західну та радянську окупаційні зони міста й став символом протистояння двох політичних систем – західної демократії та комунізму.

Новий президент США, молодий політик Дж. Ф. Кеннеді не бажав подальшого загострення, йому вдалося досягти низки домовленостей із радянським керівництвом, і спроби поліпшити стосунки між державами продовжилися. На початку 1962 року американського льотчика Пауерса обміняли на радянського шпигуна Рудольфа Абеля, також чимало сподівань та зусиль обох сторін було спрямовано на культурну дипломатію, в рамках якої й виникла ідея концертного туру Оркестру Бенні Гудмена містами СРСР, рішення про який розглядалося найвищими інстанціями обох держав.

Тож ухвалили: гастролі фінансуються державною програмою культурного представництва США і цей процес адмініструє безпосередньо Державний департамент. Відповідно частину витрат, пов’язаних із перебуванням американських гостей, забезпечує радянська сторона.

Але чому обрали саме Бенні Гудмена, а не когось іншого з уславлених американських джазових музикантів?  І ось навколо цієї історії існує велика кількість цікавих фактів, різних версій, а також неймовірних легенд і чуток, частина яких безпосередньо пов’язані з Україною та Києвом.

Почати варто з 1961 року, коли США відвідала делегація Спілки композиторів СРСР на чолі з відомим радянським композитором і функціонером Дмитром Кабалевським. Він отримав  завдання знайти й запропонувати  когось із популярних американських виконавців, бажано правильного «класового походження» для гастролей у Радянському Союзі.  Бенні Гудмен походив із бідної єврейської родини й перебував на піку популярності, тож відповідав цим критеріям. Окрім цього, його батьки були емігрантами, а до того мешкали в Білій Церкві за 86 кілометрів від Києва.

Дещо іншу версію розповідав музичний продюсер Джордж Авакян (до речі, теж емігрант). Він народився в 1919 році в російському місті Армавір, а в 1923-му переїхав разом із батьками до США. За його словами, він кілька разів приїздив до Москви на переговори з міністром культури СРСР Катериною Фурцевою. Авакян пронував різні кандидатури, зокрема й уславлений оркестр Дюка Еллінгтона, але Фурцева назвала музику Принца Дюка «занадто елітарною». Зрештою Фурцева таки погодилися на  Бенні Гудмена. Ймовірно, одним із чинників був і той факт, що Гудмен вперше в історії американського джазу здійснив запис із чорними музикантами, а згодом запросив їх до спільної роботи в своєму оркестрі.  Це був нечуваний та надзвичайно сміливий вчинок, адже у США у ті часи панувала расова сегрегація.

Цікава деталь: у 1962 році відбулися перші гастролі ансамблю танців ім. П. Вірського у США, під час яких музиканти оркестру Бенні Гудмена зустрічалися з ними напередодні власних гастролей. Для цієї зустрічі українських артистів спеціально привезли на репетицію оркестру Бенні Гудмена.

У низці публікацій, присвячених цьому туру, згадується, що Бенні Гудмен буцімто наполіг, аби Київ включили до гастрольного туру. Він дуже хотів відвідати Білу Церкву й навіть пропонував там виступити безплатно.

Справжнє прізвище родини було Гутман, і після еміграції до США, а це було ще до Першої світової війни, вони змінили його на Гудмен.  Майбутній «король свінгу» з’явився на світ 30 травня 1909 року в Чикаго. Його повне ім’я – Бенджамін Девід Гудмен.

Однак український дослідник Олександр Дмитренко та ізраїльський письменник Борис Турчинський вважають, що насправді видатний музикант народився не в Чикаго, а в Білій Церкві.

У 2011 році часопис «Музика» надрукував статтю Олександра Дмитренка «Бенні Гудмен… з України». У тексті  автор посилається на почуте від поважного музикознавця та дослідника джазу Володимира Симоненка.

Той стверджував, що під час запису інтерв’ю на українському радіо про це розповів сам Бенні Гудмен. У його родині було одинадцятеро дітей, деякі народилися в США, але він – саме у Білій Церкві й надзвичайно радий побувати на Батьківщині. Коли його батько оформлював документи на дітей, він не знав, яка доля чекає на кожного з них. Тож піклуючись про їхнє майбутнє, вирішив записати, що всі народилися у США.

На жаль, віднайти це інтерв’ю Олександру Дмитренку не вдалося.  В 1996 році у приміщенні Держтелерадіо сталася велика пожежа, внаслідок якої постраждала й частина архіву.

Відомо, що Бенні Гудмен справді побував у приміщенні на вул. Хрещатик 26, відвідав репетицію симфонічного оркестру Українського радіо й навіть зіграв з ними твір Моцарта. Це можна побачити у  короткометражному  фільмі  «Бенні Гудман в СРСР» виробництва Ленінградської студії кінохроніки.

У фільмі чимало інших цікавих кадрів київської частини гастрольного туру:  люди біля  Палацу спорту та прибуття автобуса з музикантами; вщерть заповнений зал і захоплені та щасливі обличчя глядачів; американські гості ласують морозивом під час прогулянок київськими вулицями, оглядають краєвиди Дніпра з Володимирської гірки, вечеряють разом зі своїм керівником у ресторані готелю «Москва» (нині – «Україна»). А ще бачимо на екрані задоволеного Бенні Гудмена, який вудить рибу, сидячи під дніпровськими верболозами. Маестро був затятим рибалкою.

Зустрічається інформація про те, що Гудмен буцімто кілька разів просив відвезти його до Білої Церкви, але потрапити туди йому так і не вдалося. Схоже, представники влади, від яких це залежало, не дуже хотіли, щоб іноземець, та ще й такий знаменитий, на власні очі побачив життя радянської провінції. Натомість Гудмену організували велику культурну програму, яку почасти й зафільмували ленінградські кінематографісти.

Однак камери зафіксували далеко не все – наприклад, візит Бенні Гудмена до Будинку культури Метробуду на вулиці Прорізній, неподалік Хрещатика. Там тоді була репетиційна база відомого на той час київського самодіяльного колективу «ЕМА» (Естрадний молодіжний ансамбль), у репертуарі якого теж були джазові композиції. Схоже, організатори дозвілля прагнули продемонструвати, що у нас теж грають джаз і за це не переслідують.  

Керівник «ЕМА», актор театру ім. Л. Українки Володимир Чеплевський згадував, як йому раптово посеред ночі зателефонували «згори», повідомили про візит зірки та наказали зібрати музикантів. Наступного дня музиканти «Ема» зіграли Бенні Гудмену кілька різних композицій, з його репертуару теж. На згадку про зустріч у Володимира Чеплевського залишився автограф: «Молодіжному оркестру будівників метро у Києві. Я справді отримав задоволення від зустрічі з вами. Мої найкращі побажання. Бенні Гудмен», а музиканти ансамблю отримали у подарунок ноти популярної мексиканської пісні «Estrellita» («Маленька зірка», автор Мануель Понсе ( Manuel Ponce)).

Ще одна історія, яка свого часу сприймалася як байка: одного дня перед черговим концертом один із музикантів оркестру, другий кларнет, важко захворів. Бенні Гудмен попросив терміново знайти заміну серед місцевих виконавців, однак із вимогою: той мав бути не лише майстерним музикантом, а й добре обізнаним із репертуаром Бенні Гудмена. Такого музиканта знайшли в містечку Ірпінь під Києвом, він грав в одному з київських ресторанів. Бенні Гудмен був у захваті від його гри, а повернувшись до США, надіслав у подарунок кларнет із позолоченими кнопками. Подарунок так і не дійшов до адресата, бо «загубився» десь у владних кабінетах.

Втім виявилося, що ця історія – не зовсім вигадка, її дослідили Олена Плаксіна та Юрій Блінніков з Ірпеня, де таки дійсно мешкав український музикант, який зіграв разом із Бенні Гудменом. Його звали Григорій Федькін і він грав на кларнеті у симфонічному оркестрі Українського радіо. Вони справді познайомилися під час візиту Бенні Гудмена на Хрещатик 26, а потім зіграли разом. «Король кларнету» справді відзначив високий рівень майстерності українського музиканта і подарував йому кларнет. Щоправда, без «золотих кнопок», як стверджувалося в переказах.

У 1986-му році, вже після смерті Бенні Гудмена, у США вийшли спогади контрабасиста Білла Кроуна «В Росію без любові». Докладна розповідь, із багатьма цікавими подробицями очима учасника подій, зокрема й про організацію туру, виступи у різних містах та доволі непрості стосунки між музикантами та їхнім керівником.

Білл Кроун згадує, що гастролі мали також слугувати рекламою однієї з відомих американських компаній, виробника музичних інструментів. Тож серед іншого привезли зі США на подарунки кілька інструментів цієї компанії та деталі до них. Ймовірно, один із них і презентував Бенні Гудмен українському музиканту, але це аж ніяк не применшує оцінку гри Григорія Федькіна й значення подарунка, отриманого з рук визнаного майстра. 

У книзі Білла Кроуна чимало інших цікавих спогадів про Київ, про випадкові й несподівано для нього приязні спілкування з киянами, але вистачає й неприємних вражень – наприклад, від брутальності міліції на концертах у Палаці спорту. Глядачам забороняли  наближатися впритул до сцени, а кількох сміливців, які таки спробували програватися через кордон, заарештували та вивели із зали, а ще відбирали магнітофони у любителів джазу, які намагалися записати концерт. За його словами, у Києві міліція поводилася з публікою значно жорсткіше, ніж в інших містах туру.

Ще одна цікава деталь зі спогадів Кроуна: виявляється, на поїздку до Києва з нетерпінням чекав не лише Бенні Гудмен, а й ще один музикант його оркестру Джон Фроск. Його батьки були родом з України, а в Києві залишилися родичі, тож Джон дуже хотів із ними зустрітися.  Однак менеджер відмовив Фроска, попередивши, що його рідні матимуть проблеми з КДБ.

Білл Кроун також заперечує усталену думку, що Микита Хрущов нібито був дуже незадоволений першим концертом. Справді, Хрущов із дружиною пішли після перерви, але він двічі зустрічався з Бенні Гудменом та його музикантами. Радянський керівник досить приязно спілкувався та робив фото на згадку. Щоправда, Хрущов відверто заявив, що не знається на джазі.

Одразу після повернення до США Бенні Гудмен зустрівся з президентом Кеннеді та розповів йому про подорож. Потім дав інтерв’ю телевізійникам, був у доброму гуморі та багато жартував. На запитання, чи справді Хрущов так не любить американський джаз, посміхнувшись, відповів, що Хрущову без різниці – чи американський джаз, чи російський, бо для нього те все звучить, як «бум-бум-бум». Менше з тим, на думку Гудмена, СРСР на цьому турі заробив понад півмільйона доларів.

Це великі гроші як на ті часи, і Гудмен певно не перебільшив, бо крім музичного таланту добре знався на нюансах шоу-бізнесу.

За статикою, його концерти відвідали 176 800 глядачів, з них понад 50 тисяч людей у Києві, бо Палац спорту здатний вмістити понад 10 тисяч, а всі п’ять концертів пройшли з аншлагами.

Мені пощастило спілкуватися з кількома людьми, які були на тих концертах і, зокрема, почути розповідь відомого знавця джазу і телеведучого Леоніда Гольдштейна, якому попри всі перешкоди вдалося поспілкуватися з американськими музикантами та навіть отримати у подарунок від ударника оркестру барабанні палички.

Зовсім небагато часу минуло після успішних гастролей Бенні Гудмена, як у жовтні 1962 року стосунки між СРСР та США знову різко загострилися та ледь не призвели до нової світової війни з застосуванням ядерної зброї.

В грудні того ж року Джордж Авакян таки випустив запис, який зробили під час туру. Спершу реліз із двох платівок планували назвати “Бенні Гудмен в СРСР”, але змінили на “Бенні Гудмен у Москві”.