В російському оточенні на заводі “Азовсталь” у Маріуполі перебували 3 тисячі людей. Ще близько тисячі полеглих воїнів лежали у рефрижераторах заводу. Такі цифри наводив один із оборонців Богдан Кротевич. Тим, хто залишився живим, у травні 2022 довелося здатися в полон. Близько 700 оборонців належали до полку “Азов”. Його Росія називає терористичною організацією.
Повертати азовців РФ не поспішає, натомість виносить вироки українським захисникам, інколи на десятки років.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Одним із таких вироків став вирок по справі сина Тетяни Вишняк. Зі своїм Артемом мати востаннє розмовляла у травні 2022-го, напередодні виходу захисників із заводу. Жінка каже, що найбільше її обурює те, що багато хто з українців (не кажучи вже про людей за кордоном) навіть не знають про трагедію, яка сталася на “Азовсталі”. Аби змінити це, Тетяна ініціювала проведення щотижневих акцій на підтримку полонених. Спершу до них долучалися десятки людей.
Тепер кожної неділі на вулиці різних міст України, зокрема й Києва, виходять тисячі людей із плакатами з вимогою звільнити "азовців".
Kyiv Post поспілкувався з Тетяною, розпитав її про сина, про його вироки, запитав, що б вона порадила близьким військовополонених та як розпочиналися акції на підтримку захисників "Азовсталі".
Про сина
“До полку “Азов” Артем приєднався у 19 років. Він насправді не був якимось "качком" чи там великим таким чоловіком, звичайна дитина. Він потрапив туди, мабуть, через свій патріотичний дух. Знаєте, я думала, тільки у фільмах можна так любити свою країну. Коли мене питають, як ми його таким виховали, я завжди кажу, він сам себе виховав”, - розповідає Тетяна із захопленням.
У грудні 2021 року Артем востаннє приїхав до батьків у відпустку. За кілька днів вирушив до Маріуполя. Саме там і застала його російська навала 24 лютого 2022.
“Чула його голос востаннє 9 травня 22-го року. І крайнє повідомлення від нього було “в мене все добре, можливо не буде зв'язку” - 17 травня”, - пригадує жінка.
Тепер інформацію про сина Тетяна отримує виключно, коли хтось із полонених повертається. Так, каже, дуже боялася, що син загинув під час теракту в Оленівці, але у вересні 2022 від звільнених хлопців дізналася, що син живий. А весною 2023 року вдалося навіть поговорити із чоловіком, який сидів в одній камері з Артемом у Донецькому СІЗО.
"Росія не хоче повертати азовців"
Сину Тетяни нині 24 роки. Цьогоріч у березні Росія засудила Артема до 22 років ув'язнення. Про це жінка дізналася з російських джерел. Там говорилося про те, що її син терорист.
“Але він ні на кого не нападав. Він не прийшов у Росію. Не вбивав там нікого. Він просто захищав свою країну, але для росіян він терорист. Як і всі "азовці". Вони не повертають їх. В обмінах понад рік немає нікого із полку “Азов”. Для них це найстрашний підрозділ. Я думаю, мабуть, бояться їх, тому й не хочуть випускати. Бояться, що знову повернуться на передову. Але якщо ви так цього не хочете, передайте їх у третю країну під гарантію, що вони до кінця війни не повернуться. З рідних кожен на це погодиться”, - вважає жінка.
Акції на підтримку полонених
Щонеділі по всій Україні відбуваються акції на підтримку полонених. Люди в різних куточках країни виходять із прапорами та плакатами з вимогою звільнити українських захисників. Тільки в Києві на вулиці виходять тисячі активістів. Ідея щотижня проводити такі акції виникла саме у Тетяни Вишняк. Жінка каже, спочатку було трохи страшно розпочинати, але вона розуміла, що це необхідно.
“Спонукало відео одного блогера. Він підходив до людей і запитував, що таке “Азовсталь”, хто такі азовці, і майже ніхто нічого про них не знав. І це було жахливо. Бо ми жили у своїй бульбашці й навіть не думали, що є люди, які нічого не знають про той героїзм, який проявили оборонці “Азовсталі”. Тобто ми вимагаємо допомоги від світу, в той час як наші люди самі нічого не знають про такі важливі речі”, - обурюється жінка.
Відтак у неї виникла ідея вийти до місцевої адміністрації, зняти фото та відео із прапорами й плакатами. Це мав бути просто перформанс, в якому брали участь кілька жінок. Втім Тетяна помітила, як люди в автівках, що проїздили повз, знімали відео, які згодом розлетілися мережею. Так вперше вони привернули увагу громадськості до долі "азовців". Далі виникла ідея створити живий ланцюг із прапорами й плакатами.
“Перша акція у нас була третього грудня на Майдані Незалежності. Потім ще одна на набережній. Ми кожного разу змінювали локацію, аби якомога більше людей залучити. Спершу на акції ходили десятки людей, потім - сотні, а зараз вже тисячі. Спершу це були родини, потім почали приходити й інші люди, які хотіли нас підтримати, далі - зірки, політики. Спершу ми говорили про “Азов”, бо ми родини захисників “Азовсталі”, а потім почали говорити про всіх українських полонених”.
Головне, на думку Тетяни, розуміти, що ці акції в більшості своїй ніяк не впливають на дії Росії, вона повертає того, кого хоче, й залишає в полоні того, кого вважає за потрібне залишити. Втім все одно ці акції привертають увагу до України з усього світу. Але, напевно, найбільша цінність цих акцій - це не про Росію і не про увесь світ. Найважливіше нагадати українцям про тих їхніх співвітчизників, чиє життя стало на паузу через полон. І, звичайно ж, підтримка їхніх родин, яким часто здається, що вони залишилися наодинці зі своїми проблемами.
Мені, авторці цього матеріалу, випала нагода 31 травня побувати на обміні полоненими. В автобусі я розповіла звільненим захисникам про акції на підтримку "азовців", вони були приємно здивовані тим, що про них тут не забували.
Скільки українських полонених в Росії
Скільки точно українців росіяни тримають у полоні, невідомо. За даними Медійної ініціативи за прав людини, в російському полоні наразі перебувають більше 10 тисяч українських військових. Понад тисяча з них - бійці полку “Азов”. Водночас на початку 2024 року український омбудсмен Дмитро Лубінець зазначав, що в російському полоні разом із цивільними наразі перебувають 28 тисяч українців.
Спершу Росія розміщувала полонених на окупованих територіях або у в'язницях на кордоні з Україною. Сьогодні правозахисникам уже відомо про випадки, коли наших громадян переміщують вглиб Росії. Тож існує ризик, що навіть після завершення війни, коли обидві сторони повинні будуть повертати полонених, ми так ніколи й не зможемо знайти значну частину тих, кого Росія переміщала між тюрмами. Зокрема, йдеться про тих, чиї документи були втрачені. Як відомо, влада країни-терористки не особливо цим переймається. А це означає, що хтось із цих українців до кінця життя може просидіти в неволі.
