"Якщо не згуртуємося, війна з Росією буде дуже довго” – воїн, що пережив полон після «Азовсталі»

Від самого початку повномасштабної війни у лютому 2022 року Росія продемонструвала цілковите нехтування Женевськими конвенціями щодо поводження з полоненими.

Українці, які потрапляють у російський полон, можна сміливо про це говорити, потрапляють у пекло. Те, що роблять із нашими військовими і цивільними росіяни – це чергове свідчення геноцидного характеру цієї війни, ще одна сумна сторінка в історії воєнних злочинів Росії проти України.

Kyiv Post пропонує вашій увазі історію українського військового, який пережив полон, потім повернувся до лав ЗСУ і зараз продовжує боронити Україну. 

Публікація виходить після ще одного великого обміну полоненими, який відбувся напередодні, 17 липня. І на жаль, можемо впевнено говорити про те, що вчора додому повернулися 95 українців, кожен з яких може розказати свою власну історію про знущання над нашими полоненими в Росії.

Після найзапекліших боїв та захисту металургійного комбінату “Азовсталь” у знищеному Росією Маріуполі, 20 травня 2022 року, він склав зброю та вийшов з міста за наказом вищого військового керівництва, щоб зберегти життя та здоров'я військовослужбовців гарнізону.

Далі - російський полон. Воїн, назвімо його Петро (справжнє ім’я та позивний ми не можемо назвати з міркувань безпеки), спочатку опинився у російському таборі для полонених в Оленівці Донецької області. Петро називає Оленівку “перевалочним пунктом”, адже перебував він там лише 3-4 дні.

“В Оленівці всім було байдуже до всіх. Там був наказ усім, хто охороняв цей табір, щоб нікого не чіпали. Тому поки я там був, там все було плюс-мінус адекватно”, – розповідає наш герой. Втім, за його словами, у кожному бараці було занадто багато людей, понад 500 осіб в одному тісному приміщенні. Власне, в Оленівці вирішували, кого й куди направляти далі.

Захиснику судилося “відпочивати в Таганрозі”, де його утримували близько 4 місяців. За словами Петра, на цьому «курорті» була вже зовсім інша реальність.

Допити, катування, істерики наглядачів – стандартний день українського полоненого в Росії

Звичайний день перебування українського полоненого в російському Таганрозі починається з катувань, допитів, крику та істерик. «Побиття щодня по два рази - стабільно, як на курорті масаж», – згадує з посмішкою Петро у розмові з Kyiv Post.

“Найбільше морально давить те, що десь постійно когось б’ють. І ти це постійно чуєш. З собаками на перевірку приходять, шокером б’ють. Залежить від їхнього настрою”, – додає чоловік.

Били палками, киянками, ногами, руками та всім, що потрапляло в руки. Також час від часу застосовували електрошокер.

“З часом ти звикаєш. Ти знаєш, що кожного дня тебе будуть бити зранку і потім ввечері. Як буденний графік. Зранку встав - і ти розумієш, що година - півтори і прийде масаж. Так і живеш”, – згадує воїн.

На допитах росіян цікавило абсолютно все. Хто мирних вбивав, на яких позиціях, хто командиром був, чого не здалися в полон одразу і тому подібні речі.

Чим годують українських полонених у Таганрозі

Після допитів та катувань, мабуть, час пообідати, можете подумати ви. Але за словами чоловіка обідом те, що росіяни називали їжею, назвати важко. Найпопулярніша страва для полонених у Таганрозі – це кисла капуста. Її наш герой описує так: “якщо, наприклад, взяти оцет, то це елітний напій, якщо порівнювати його з тією їжею”. Єдине, що врятувало – це хліб, який зазвичай був зіпсований.

"А як з напоями?" - питаємо Петра. “Часом була вода, часом були ми зовсім без води”, - відповідає захисник. Він додає, що за час, проведений у полоні, загалом нарахував до 5 днів, коли харчування було “адекватним”.

Добової норми не було, все залежало від настрою російських солдатів, які охороняли полонених у в’язницях, а також від наглядачів-працівників СІЗО.

Росіяни забороняють полоненим спілкуватися, постійно їх дезінформують

У Петра був сусід по камері, але бували періоди, коли він сидів сам і лише чув вереск, крики, плач навколо. Між собою полонені намагались не спілкуватись, аби не наражати себе та співрозмовника на можливий додатковий допит і побиття. Книжок і розваг не було. Втім час від часу чоловік чув радіо, яке вмикали росіяни.

“… розповідали, що на Західній Україні вже ходять злоті (валюта Польщі), про те, що поляки зайшли вже на територію України. Раз на місяць такі новини. Частіше можна було чути, як вони між собою спілкуються. Це теж був такий самий “вкид”, - розповідає військовий.

Із розважальної програми щодня змушували вивчати і потім розповідати значення російського герба, прапора та іншої символіки РФ. Змушували слухати та вивчати російські пісні, зокрема й гімн СРСР, розповідає Петро.

На запитання, що було найважчим під час полону, чоловік відповів: “Коли ти сидиш у полоні, наступає з часом момент, коли ти вже усвідомлюєш – ти тут можеш надовго залишитись. Або тебе можуть на якийсь етап відправити десь до Сибіру, у Владивосток”, - каже він, і додає, що декого із побратимів туди вже відправили.

Як відбувався обмін полоненими

Петро зрозумів, що його обміняють та повернуть додому лише перед самим українським кордоном.

“Ми прокинулись. Здається, звичайний день, нічого не віщувало біди”, – згадує той день український військовий, – “Через годину пі***ль – тебе вигнали, як завжди, ніби у відстійник. Ми там цілий день простояли, знайомих побачив, потім тебе загнали назад”.

Групу кількістю близько 80 осіб повезли нібито на обмін, як казали росіяни. Пізніше стало відомо, що їх повезли до іншої колонії. Того ж дня близько 10-ї вечора полонених вигнали з їхніх камер та переодягли у одяг, схожий на той, в якому він потрапив у полон.

“Когось посадили у КАМАЗ, але нам пощастило – ми їхали в люкс умовах – в УАЗіку. І нас було в тому УАЗіку 10 чоловіків, і десь 3-4 жінки. Нас привезли в якийсь аеропорт, завантажили у літак. Потім ми прилетіли в одне місце, потім пересадили знову і полетіли далі, висадились. Нас посадили в автобус і поїхали далі”, – згадує довгу й плутану дорогу, під час якої в усіх були зав’язані очі та руки.

“Всі сиділи мовчки. Здивувати нас чимось новим після Таганрогу вже важко було”.

Коли вже під’їджали до кордону, тоді один із росіян супроводу повідомив, що відбудеться омріяний обмін. Тоді полоненим вже розв’язали очі та руки, висадили з автобуса та сказали у якому напрямку йти. Далі пішки.

21 вересня 2022 року відбувся один із наймасштабніших обмінів полоненими, під час якого в Україну повернулися 215 полонених, 188 з яких – оборонці Маріуполя. Тоді з ворожого полону повернули легендарних командирів захисників "Азовсталі" та багатьох впізнаваних бійців. Цей обмін також відомий тим, що вдалось обміняти українських захисників Маріуполя на зрадника Віктора Медведчука.

“Багато своїх знайомих побачив, яких там відразу не впізнаєш”, - каже Петро.

Після обміну всім давали можливість зателефонувати рідним та близьким, аби повідомити чудову звістку:“Я вдома!” Але Петро не пам’ятав жодного номера, втім, він пояснює: “це добре, що не знав жодних номерів, бо я би там їх здав”.

Всіх захисників, яких обміняли, повезли у першу лікарню, що на Чернігівщині. Вже там чоловік вперше зв’язався зі своїм братом, який перебуває за кордоном через стан здоров’я, хоча також хотів воювати. Тоді ж відбувся перший етап перевірки стану їхнього здоров’я, після якого вже кожному призначили індивідуальне лікування.

Аналізи Петра були нормальні, на диво. Хоча чоловік за 4 місяці в російській неволі і втратив понад 40 кілограмів ваги. Потім його повезли до іншої лікарні, а згодом на лікування у столицю. Там на військового чекало тривале лікування та реабілітація.

Майже одразу повернувся до війська

Після завершення реабілітації наш герой майже одразу повернувся до ЗСУ і продовжує боротися із загарбниками

“Не було в мене якоїсь апатії. Я дуже швидко став у стрій і дуже швидко відновився”, - каже чоловік.

Чому ж він не скористався відстрочкою, на яку мав право після ворожого полону, запитуємо в нього.

“Ну спишемся ми зараз, а хто далі піде? Всі ухиляються, тікають, всім пох** на армію. Зараз від ТЦК так швидко всі бігають. Ця війна, якщо люди не згуртуються, буде тривати дуже, дуже довго”, – розлючено відповідає військовий.

“У нас найсильніша армія була в 2022 і 2023 роках, а зараз воно все йде на спад. Чому? Бо поху**!” – резюмує Петро.

Зараз Петро продовжує нищити ворога і потребує обладнання для виконання бойових завдань. Підтримати його та його побратимів можна тут:

Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/3dLSRNjZt7

Номер картки банки 5375 4112 1460 0814