Навряд чи володар найнеймовірніших багатств у світі припустив би, що від неминучої смерті його врятує камінь, який він подарував своїй коханій. Ця неймовірна історія великих грошей, злетів та падінь, містики та кохання, сплетених доль може стати сценарієм захопливого блокбастеру, заснованого на реальних подіях, які тісно переплітаються з історією України.
Він був нащадком найбільшої промислової династії України – Терещенків. Йдеться про Михайла Терещенка – мецената, колекціонера, володаря найбільшої яхти у світі, покровителя митців, світського лева, найбажанішого гостя найкрутіших вечірок світу. А вона – прекрасна й витончена француженка Маргаріт Ное, яку він побачив на карнавалі «Битва квітів», що проходив у Монако. Він палко закохався в неї із першого погляду.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
На момент зустрічі з Маргаріт Михайло Терещенко був найбагатшою людиною у світі. Красень із блискучою освітою, який вільно володів десятьма мовами, захоплювався фізикою, математикою й мистецтвом, був щедрим для всього, що приносило йому задоволення. Це, мабуть єдиний гравець за всю історію легендарного казино Монако, для якого двічі стелили на гральний стіл чорне сукно, тому що там закінчувалися гроші. Успадкувавши від батька величезні спадки, він вів насичене життя, подорожуючи світом, але Україну, де народився, теж не забував, витрачаючи мільйони на її розвиток.
«Знайдіть мені унікальний, найгарніший камінь, який можна собі уявити!» – наказав світовим майстрам ювелірної справи закоханий Михайло, коли дізнався, що його кохана Маргаріт носить під серцем їхнього первістка. Це було влітку 1913 року.
На його прохання відгукнулися всі перекупи дорогоцінного каміння, адже така щедра пропозиція траплялася не часто. Відразу такого каменю не знайшлося, але згодом спеціально для Михайла потайки з копальні Коллур Голконді в Індії привезли унікальний неогранований алмаз у 150 каратів, який він, не вагаючись, викупив за величезні гроші. Діамант був неймовірного блакитного кольору, що робило його одним з найгарніших каменів у світі. Це було обумовлено присутністю в його кристалічній решітці бора, що є рідкісним явищем в природі. Для огранки унікального каменю був обраний легендарний дім Картьє, який створив кольє із цим незвичайним діамантом, і це стало одним із найбільших замовлень за всю історію ювелірного дому.
Шедевр складався із блакитного діаманта в центральній композиції та з 46 круглих, грушеподібних і серцеподібних алмазів, які мали кольори родинного герба роду Терещенків. Після огранки він мав розмір 42.92 карати та отримав ім'я Tereschenko blue. У наші часи блакитний діамант Терещенка вважається четвертим за розміром у світі, а в 1913 році він був другим після відомого діаманту «Надія» (45.52 карати). За іронією долі ці діаманти дуже схожі та у світі ювелірного мистецтва вважаються каменями-близнюками.
Існує цікава легенда, за якою обидва блакитних діаманти колись були очима статуї Богині Сіти в індійському храмі. Після того, як їх викрали зловмисники, фатальні каміні-очі почали мститися за викрадення. Деякі дослідники припускали, що французька революція та чума почалася саме з того, що діамант «Надія» потрапив до Франції, а більшовицький переворот 1917 року саме із придбання каменю Терещенком ...
До речі, історія "Хоуп" не менш захоплива. Діамант "Хоуп" у світі має славу каменю, якій приносив невдачі своїм власникам протягом 300 років. Серед відомих його власників – королі Людовик XIV, XV, XVI та королева Марія Антуанетта. Всі вони закінчили життя за трагічних обставин. Камінь змінював багато власників, які або раптово помирали, або ставали банкрутами. Ось сумна історія останнього власника з ХХ сторіччя: коли діамант опинився в Америці, його придбала за 180 000 дол. дружина власника газети The Washington Post, відома світська левиця Евелін Волш-Маклін. До речі, угоду про купівлю було підписано в офісі газети The Washington Post, яка незабаром збанкрутувала, один раз за всю історію. Невдовзі загинув старший син Евелін, чоловік спився й помер в психлікарні, єдина дочка померла від передозування наркотиків. А слід за ними померла й сама власниця "Хоуп". Усі статки пішли з молотка за борги. Камінь придбав Гаррі Вінстон і відіслав його звичайною поштою Сміттсонівському універсітеті, де його можна зараз побачити. Як кажуть: немає власника – немає проблем.
Але повернімося до нашого героя. Подальші історичні події тісно пов'язані із долею діаманта і його власників. Минуло всього кілька років із дня потрапляння "діаманта Терещенка" на терени тогочасної Росії, як доля підготувала випробування, до яких не ніхто не був готовий. Слід зазначити, що Михайло Терещенко належав до кола тогочасної інтелігенції. Молодий, амбітний, розумний інтелектуал міг би продовжувати своє бурхливе життя світського лева, але перша світова війна внесла свої корективи. Як великий бізнесмен, він не міг стояти осторонь від історичних подій і увійшов до воєнно-промислового комітету, щоб допомагати армії.
Затяжна війна вимагала зміни політичного керівництва, і Михайло, перший з династії Терещенків, іде в політику. Він бачить у цьому єдину надію змінити ситуацію в країні. Провести демократичні зміни, керуючись прикладом європейських країн. У лютому 1917 року в Росії відбувається революція, монархія припиняє своє існування. Формується тимчасовий уряд, в якому Михайло Терещенко обіймає пост міністра фінансів. На той момент йому виповнився лише 31 рік.
Події розвивалися стрімко. Новоутворена Центральна Рада УНР вимагала від тимчасового уряду визнати автономію України. Найбільшим ворогом тимчасового уряду і самого Терещенка були більшовики на чолі з Леніним. Михайло був долучений до розслідування і мав прямі докази того, що Ленін отримав гроші на ведення революційної діяльності від уряду Німеччини. У Терещенка були копії таємних угод більшовицького вождя із ворогами Росії, які доводили, що Ленін – німецький шпигун. Також були рахунки, трансфери грошей, телеграми, секретні листи. Тимчасовий уряд видав наказ на арешт Леніна і всі чекали на судове засідання, яке мало розкрити зрадницьку сутність більшовиків.
Але в історії були інші плани. Жовтнева революція безповоротно змінила хід подій. 7 листопада 1917 року Терещенка разом з іншими членами тимчасового уряду арештовують і відправляють до Петропавлівської фортеці. Вчорашній мільйонер в один день втрачає все. Михайло Терещенко, знаючи що у Леніна він на особливому рахунку, був готовий до найстрашнішого сценарію, навіть готовий був вчинити самогубство. Впродовж 4 місяців свого перебування у в'язниці він бачив, як арештантів – представників еліти країни – жорстоко мордували, а потім везли на страту. Ленін готував страту найбуржуазнішого міністра тимчасового уряду на свій день народження, як на десерт.
Ввесь цей час Маргаріт не втрачала надії врятувати коханого й усіма можливими способами намагалася витягнути його з в'язниці, оббиваючи пороги високопосадовців і стукаючи в усі двері. В одному із владних кабінетів її сказали, що долю її коханого може вирішити лише Ленін. Маргаріт вирішила спробувати потрапити на прийом до вождя більшовиків. Тендітній француженці довелося чекати аудієнції більш ніж 20 годин на морозі біля воріт Смольного. Це було дуже небезпечно, але врешті-решт Ленін прийняв її, і на зустрічі був присутній один із головних ідеологів більшовицької революції Лев Троцький.
Розуміючи, що вона може не повернутися з цієї аудієнції, Маргаріт розповідала вождям революції про меценатську діяльність Терещенків, про ту величезну користь, яку сім'я принесла країні, про десятки тисяч робочих місць для селян та робітників. Але її розповідь не справила на Леніна великого враження, і тоді вона вирішила скористатися останнім своїм козирем. Вона заявила, що за свободу коханого готова віддати рідкісний блакитний алмаз, який коштує шалених грошів, так необхідних революції. На що Ленін істерично викрикнув: «Робітничо-селянська революція не продається, а Михайло Терещенко уособлює все те, що прагнуть знищити більшовики!»
Маргаріт вийшла з цієї зустрічі абсолютно розчавленою та глибоко пригніченою. Вона остаточно зрозуміла, що Ленін не збирається випускати свого в'язня. Той був побоювався, що докази його шпигунської співпраці з Німеччиною можуть виплисти назовні, тому страта особливого міністра була неминучою. Але у справу втрутився Троцький. Розповідь про дивовижний камінь, який коштує цілого статку, не аби як зацікавила революціонера. Того ж вечора посланець від Троцького постукав у двері Маргаріт. Він сказав, що згоден на пропозицію обміняти Михайла на діамант, але офіційно звільнити з в'язниці Михайла не зможе, натомість спробує допомогти йому втекти. Пропозиція була дуже ризикованою, адже довіряти ватажкам кривавого режиму було складно. Вони могли просто взяти камінь, а потім спокійно вбити власників.
Але це була єдина рятівна соломинка, за яку Маргаріт відчайдушно вхопилася й передала камінь Троцькому. Як не дивно, Троцький виконав свою обіцянку. Вже наступної доби Михайла перевели до іншої в'язниці. Потім двоє матросів накинули на в'язня важкий матроський бушлат і вивезли на Фінський вокзал. Там посадили у товарний вагон для перевезення худоби, вручивши йому клунок, у якому були речі, вилучені під час арешту. Тоді Терещенко до кінця не розумів, що відбувається, але подумав, що це все ж краще, ніж опинитися біля стінки перед більшовиками з гвинтівками. Він не знав ні про плани Маргаріт, ні про її зустріч із Леніним, ні про її домовленість із Троцьким.
Тим часом товарний потяг віз колишнього смертника на північ. Температура у вагоні стрімко падала, й Михайло вирішив перевірити, що у клунку. На свій подив, він знайшов там міністерський костюм, в якому він був під час арешту, і швидко надягнув його на себе. У кишені лежав золотий портсигар з ініціалами М.Т., повний цигарок. На жаль, покурити Михайлові не вдалося, не було сірників. Цей портсигар було єдиним, що залишилося у нього на згадку про минуле життя. Він не знав тоді, що ніколи не повернеться на батьківщину й буде сумувати за нею усе життя.
А поки єдиний пасажир нестерпно холодного вагону від втоми й переохолодження почав втрачати свідомість. Він не розумів, куди його везуть і для чого. Прокинувся він від того, що невідомі люди розтирали його обморожені кінцівки, намагаючись привести до тями. Це були лапландці, які випадково виявили ледь живого Михайла у вагоні, коли шукали там їжу.
На знак вдячності Михайло віддав їм останнє, що в нього було – золотий портсигар. Він вижив, і це було головне. Невдовзі Михайлу Терещенку вдалося виїхати до Європи, возз'єднатися із сім'єю та розпочати нову сторінку свого життя, не менш цікаву, ніж попередня. Вибравшись із пащі кривавого Леніна, у Європі він став особистим ворогом Гітлера, повернув усі борги, ще примножив свої статки, маючи блискучу репутацію банкіра, але то вже інша історія.
Діамант Tereschenko blue лише через 65 років раптово з'явився на торгах аукціону Christie’s. Торги відбулися у листопаді 1984 році, і діамант був проданий за рекордну на той час ціну в 4,6 мільйона доларів відомому колекціонеру з Лівану Роберту Муаваду.
Кореспондент Kyiv Post кілька разів надсилав запит до представників аукціону Christie’s з проханням повідомити обставини появи блакитного діаманту Терещенка на торгах у 1984 році й нарешті отримав відповідь: «По-перше, я повинна вибачитися за затримку із відповіддю, мій колега передав мені Ваш запит минулого тижня, і це перша можливість, яку я отримала, щоб попрацювати над Вашим запитом.
Для Ваших робочих нотаток додаю копію каталожного запису, який показує, що діамант був проданий за набагато більшу суму, ніж його резервна вартість 6,000,000 франків. На жаль, я не можу підтвердити країну походження відправника, і тому ми припускаємо країну походження діаманта, оскільки дані про відправника, які ми маємо, належать агенту, що працює від імені свого клієнта, ім'я якого ми не розголошуємо. Ми знаємо ім'я покупця діаманта під час продажу, однак з огляду на конфіденційність нашого клієнта я не маю права його розголошувати. Вибачте, що не можу бути більш корисною у цій справі, З повагою, Лінда».
Онук Михайла Терещенка Мішель Терещенко в ексклюзивному коментарі Kyiv Post розповів про подальшу долю діаманта: «Достеменно відомо, що діамант Tereschenko blue у 1984 році придбав на аукціоні відомий колекціонер Роберт Муавад, який живе у Бейруті. 10 років тому я був на виставці коштовностей у Парижі й запитав головного куратора, чи він знає щось про діамант Tereschenko blue, який належав моїй бабусі. Він відповів, що всі колекціонери знають цей прекрасний блакитний діамант. Я запитав, чи може він мені допомогти зв'язатися з власником, щоб допомогти хоча б на пару хвилин побачити доленосну родинну коштовність?
На моє прохання директор виставки направив колекціонеру повідомлення. Відповідь була такою: «На жаль, це неможливо, бо я продав цей діамант Еміру з Саудівської Аравії, і він зараз знаходиться у Еміратах». Я не дуже вірю в цю версію, тому що відомо, що саме цей діамант був найулюбленішим каменем в його численний колекції. Мені здається, що він просто не хотів його мені показувати, хоча для того, щоб його побачити, я готовий був полетіти у будь-яку точку світу».
Таємниця діаманта Терещенка й досі не розгадана. Як дорогоцінність такого масштабу потрапила до Європи, хто був власником унікального каменю після Троцького і до продажу його на аукціоні, у якому він вигляді зараз і чи покажуть його колись широкому загалу? Питань більше ніж відповідей. Новий власник змінив ім'я діаманта на Mouawad Blu. Але як не крути, він вже записаний в історії як діамант Tereshchenko Blue, або Tereshchenko diamond – прекрасний блакитний діамант, який був подарований на знак любові і який врятував людське життя.
