Жак Россі і деколонізація знання про ГУЛАГ

Нещодавно мені довелось рецензувати статтю однієї історикині, підготовлену до друку. Цілком слушно вона зазначала, що війна Росії проти України привернула увагу до проблеми русоцентричності історичних студій радянського періоду. Це спричинило гостру дискусію щодо деколонізації в західних академічних дослідженнях. Студії ГУЛАГу (нагадаю, що ця абревіатура означає Главное управление исправительно-трудовых лагерей, яке в СРСР керувало місцями увʼязнення у 1930-1959 роках) не стали винятком, адже головними гравцями на цьому науковому полі є західні та російські вчені. А їхні дослідження ґрунтуються саме на російських/російськомовних джерелах, тоді як джерельні масиви і праці дослідників інших національних наукових традицій залишаються поза увагою або на марґінесі ключових дискусій про ГУЛАГ.

У звʼязку з цим авторка статті наголошувала, що цілковите домінування російських наративів про Гулаг та ігнорування перспектив інших національних груп фактично є продовженням імперської (дискримінаційної та русифікаторської) політики СРСР. Це (почасти несвідомо) підтримують і легітимізують у своїх публікаціях західні вчені, продукуючи та поширюючи обмежене і однобічне знання. Хоча жанр літератури ГУЛАГУ сформувався вже у 1930-40-х роках за активної участі колишніх українських в’язнів, Захід наче не помічав цих свідчень аж до оприлюднення «Архіпелагу ГУЛАГу» Алєксандра Солженіцина.

Це правда. Наприклад, одним з перших про ГУЛАГ написав неповерненець, колишній радянський управлінець Віктор Краченко у своїй книзі «Я обираю свободу» ще у 1947 році. Колишній соловецький вʼязень, історик і археограф Семен Підгайний у тому самому 1947 році в Німеччині видав книгу «Соловецька інтеліґенція на Соловках», а в 1949 році книгу «Недостріляні». З цих видань поставала трагічна, а головне масштабна панорама табірних реалій у країні, яка оголосила себе прикладом соціальної справедливості і демократії.

Разом з тим у своїй рецензії я зазначав, що не варто недооцінювати руйнівний антирадянський і антикомуністичний ефект «Архіпелага ГУЛАГа» Солженіцина. Його книжка вийшла друком в Парижі у 1973 році. Її помітили, а автора в силу відомих обставин ПОЧУЛИ у західному світі. Почули й ті, хто сповідував ліві ідеї. Так не сталося з Віктором Кравченком і Семеном Підгайним.

Авторка статті писала також про те, що «антисталінські погляди Солженіцина цілком безпроблемно поєднувалися у нього з великороським імперським світоглядом. Цього факту сам класик не приховував, чітко виклавши свої міркування щодо «українського і білоруського питання» у програмній статті “Как нам обустроить Россию”».

На мою думку, не варто так ставити питання. В «Архіпелазі…» Солженіцин згадує вʼязнів-українців (як і вʼязнів з країн Балтії – тоді ще «союзних республік») як потужну силу спротиву і організаторів табірних повстань. А посилання на солженіцинську сумно відому статтю «Как нам обустроить Россию» тут взагалі неприйнятне: предмет розмови зовсім інший.

Найбільше подивувало мене те, що у рецензованому тексті і згадки немає про Жака Россі. Ви запитаєте: а хто це і чому про нього важливо згадати? Насамперед тому, що Россі став автором унікального «Довідника по ГУЛАГу», написаного ним і вперше виданого російською мовою у 1987 році в Лондоні. Про унікальний довідник я ще згадаю. Та крім унікального довідника Россі мав унікальну долю, про яку дотепер мало хто знає.

Він народився 1909 року у французькій родині, його тато, морський офіцер, загинув, а тому Жак мав вітчима, який був польським архітектором. Через друге заміжжя його матері він дитиною потрапляє до Варшави, де з успіхом навчається у Варшавському університеті. В ньому прокидається поліглот: він вивчив китайську, хінді - екзотичні мови. Володів польською, французькою, російською, німецькою, іспанською, англійською. У 19 років він вступає до польської компартії, тоді підпільної і майже не існуючої. Незабаром Комінтерн звертає увагу на цього поліглота. Россі їздить по Європі як курʼєр, доправляє документи, не знаючи, що в них написано. Комінтерн використовує його у різних місіях, а потім посилає до Іспанії. Там Жак Россі керує однією із секретних радіостанцій, яка вела аґітацію проти Франко та його прибічників.

У 1937 році з Іспанії, охопленої громадянською війною, Россі відкликають до Москви. Його товариш по Комінтерну «Луїза», яка виконувала роль його латиноамериканської дружини, відчула недобре і вирішила не їхати. Вона спробувала відмовити Жака, але для нього партійні інструкції були над усе. Він потім зізнається: «Ми знали, що в Москві багато арештів. Але для справжнього комуніста дисципліна - це дисципліна: солдат революції кориться наказам, а не обговорює їх».

Подорож до Москви закінчилася арештом у грудні 1937 року. Оголошений шпигуном Польщі і Франції, Россі тоді ще не знав слова «ГУЛАГ». Але потрапив до ГУЛАГ. Минуть роки і він афористично скаже: «ГУЛАГ – це не збочення системи, а сама система».

Ось цю систему він і відображає у своєму довіднику. При цьому він, на відміну від згаданих авторкою рецензованої статті західних дослідників, бачить вʼязнів різних національностей, констатує, що після жовтня 1917 року було багато засуджених за «буржуазний націоналізм». Спочатку серед них траплялись і росіяни, але на початок 1920-х років вони зникають: «Авторові, який з 1937 до 1958 року побував у десятках пенітенціарних закладів, не довелось зустріти жодного росіянина з цим обвинуваченням (Підкреслення моє. – Ю.Ш.) Водночас, чисельність всіх неросійських «буржуазних націоналістів» систематично зростає». У довіднику Россі знайшлося місце дітям різних народів, які стали вʼязнями ГУЛАГу.

Наведу ще один виразний і актуальний приклад. Ось як Россі пояснює, хто такий бандерівець: «справжній чи уявний прихильник, прихильниця Степана Бандери, українського патріота, який боровся у 40-ті роки за незалежність України від гітлерівських та сталінських окупантів. Опір бандерівців було придушено радянською армією до кінця 40-х років. Сотні тисяч бандерівців, засуджених за «бандитизм», потрапляють до в'язниць та таборів, де, разом із балтійськими та іншими партизанами зупиняють терор кримінальників».

Мені видається, що і в таких оцінках Россі криється причина його непопулярності в Росії. Навіть попри те, що у 2019 році там видали написану Россі у співавторстві з письменницею та професором Джорджтаунського університету у Вашингтоні Мішель Сард книгу «Жак-француз. На згадку про ГУЛАГ».

У 1939 році Россі опинився у одному з таборів Норільська. Там він розпочав роботу по підготовці словника табірної мови і табірних понять. У 1947 році його звільнили, заборонивши виїжджати з Норільська, а у 1949-му знов заарештували «за шпигунство» і засудили до 25 років тюрми. Термін покарання скоротили і у 1957 році Россі опинився на засланні у Середній Азії.

Россі залишив Радянський Союз, в який колись так щиро вірив, лише у 1961 році. Він згадував: ««Я був надто глибоко переконаний, що лише марксизм-ленінізм призведе до встановлення соціальної справедливості. Іноді мене обурювало те, що я бачив, на що прирекли мене та інших. І я знову і знову намагався запевнити себе, що все це - збочення благородної ідеї, а Сталін не має уявлення про те, що творять корумповані виконавці його волі. Я чіплявся за кожну дрібницю, вбирав чутки. Ось знову відчиняють церкви! Можливо, скасують колгоспи! Стільки прикмет, судячи з яких марксизм-ленінізм має перемогти над збоченнями всіляких бандитів! На жаль, справи йшли все гірше та гірше. Я переживав рецидив за рецидивом. Це тривало досить довго. Я, як і раніше, вірив, що мою справу буде переглянуто. Від арешту до смерті Сталіна написав близько двадцяти прохань про перегляд. А після смерті Сталіна я, зрозуміло, почав діяти ще енергійніше. І все марно. Не пам'ятаю, коли я остаточно зрозумів, що процес незворотний, що кривава вигрібна яма, в якій я опинився, - це комунізм, який я закликав усіма силами душі».

Зворотний шлях його лежав через Польщу та США. Зрештою, він влаштувався на батьківщині, у Франції, де доживав у злиднях. З життя Жак Россі пішов у червні 2004 року в Парижі. Я переконаний, що знання, думки і оцінки таких людей, як він, не варто забувати, коли йдеться про необхідність деколонізації знань про ГУЛАГ, коли йдеться про імперський характер російського більшовизму та теперішнє відверте повернення Росії до своїх імперських ідеалів.