Обираючи найкращу для США стратегію щодо Росії та України

В один із найбільш критичних для адміністрації Байдена моментів (після катастрофічних для нього червневих дебатів) я запропонував стратегію, яка дозволила б йому виграти і вибори у США, і світову війну, розв’язану путінською Імперією зла проти вільного світу.

Запропонована мною стратегія зводилася до здійснення трьох рішучих кроків:

• За станом здоров’я Байден повинен зняти свою кандидатуру з виборів та передати президентські повноваження Камалі Гарріс. Як чинна президентка, вона очевидно зможе запропонувати виборцям значно більше, ніж як просто кандидатка на цю посаду.
• У перший же день свого президентства Гарріс виконує вимогу Конгресу чітко визначити цілі її адміністрації щодо війни в Україні, проголосивши запропонований МакКолом, Роджерсом та Тернером план перемоги в Україні офіційним двопартійним ПЛАНОМ ПЕРЕМОГИ США.
• Реалізуючи цей план, президентка Гарріс позиціонує себе як Лідера вільного світу, який веде екзистенційну битву із силами абсолютного зла. У тісній координації з президентом Макроном та іншими лідерами «Коаліції охочих» вона без зайвих зволікань приймає ключові рішення щодо оперативного постачання в Україну найсучасніших західних літаків та фахівців, які мають їх обслуговувати (йдеться про 150-200 літаків).

Станом на сьогодні перший крок запропонованої мною стратегії частково реалізований – крок, який кардинально змінив цю виборчу кампанію для демократів. Тепер передвиборча боротьба стане ще більш напруженою, оскільки обидві сторони активніше звертатимуться до виборців, які поки не визначилися.

І серед виборців, що ще не визначились, чимало проукраїнських республіканців – за кілька годин після того, як Байден зняв свою кандидатуру з виборів, Ніккі Гейлі закликала своїх прихильників підтримати кандидатуру Камали Гарріс.

Прихильники Гейлі останнім часом незадоволені діями лідерів Республіканської партії. По-перше, вони стривожені повідомленнями про так звані «консультації» стосовно мирної угоди щодо України за участі Трампа та Путіна із Орбаном як посередником. До того ж Трамп обрав своїм віцепрезидентом переконаного «українофоба» Дж. Д. Венса.  

Щоб утримати прихильників України на своїй орбіті, республіканські стратеги ініціювали обговорення варіантів «плану Трампа», більш-менш сприятливих для України. Найбільшого поширення набула та його версія, яку називають «планом Помпео».

Майк Помпео обіймав посаду держсекретаря за часів президентства Трампа – це доволі вагома (а в деяких аспектах навіть вирішальна) посада. Його попередник Рекс Тіллерсон ніколи не суперечив Трампу, втім зрештою подав у відставку, публічно назвавши президента дебілом і гучно грюкнувши дверима.

Помпео бачив свою роль набагато більш масштабною та конструктивною. Він був свого роду мудрим наставником, який заохочував позитивні зовнішньополітичні наміри президента-новачка щодо Близького Сходу. Він відігравав при Трампові роль уважної турботливої няні, що усувала наслідки грубих дипломатичних помилок президента, зокрема таких, як його невдалі відносини з союзниками по НАТО. Помпео був куди більш дипломатичним, ніж Тіллерсон – замість того, щоб називати свого боса дебілом, він використовував щодо нього термін «альтернативний геній».

Майк Помпео – затятий атлантист. Він підтримує Україну і, якщо Трамп знову стане президентом, сподівається знову відігравати в його адміністрації ту саму роль мудрого опікуна. Його план можна стисло описати так:

• Обидві сторони погоджуються на припинення вогню по всій лінії зіткнення. І ні на що інше не погоджуються. НАТО, колективно або в особі провідних держав-членів, бере на себе відповідальність за захист кожного дюйма української території західніше лінії припинення вогню.
• Путін, звичайно, прагнув би перевірити міцність цих зобов’язань союзників перед Києвом різними засобами, які вважав би зручнішими для себе, але він добре розуміє, до яких наслідків це призвело би. Водночас Захід у жодному випадку не визнає приналежність до РФ територій, окупованих російськими збройними силами та проксі Москви.

Це доволі солідний план, який заслуговує на увагу. По суті, у ньому йдеться про прийняття розділеної країни до НАТО (як це відбулося із Західною Німеччиною у 1955 році). Але цей план має дві суттєві вади.

По-перше, це план Помпео, а не Трампа. Таємнича психологічна залежність останнього від кремлівського диктатора анітрохи не ослабла останнім часом і загрожує піднести нам чимало сюрпризів у найближчому майбутньому.

По-друге, чому Україна має платити таку високу ціну за гарантії безпеки? За вказаним планом окупація 20% її території триватиме принаймні ще кілька років. Із цього я роблю висновок, що Помпео (як і низці військових експертів) бракує глибинного розуміння логіки цієї війни.

Вони виходять із уявлення про те, що війна зайшла у глухий кут – перейшла у війну на виснаження – і що жодна зі сторін не має сил і резервів, необхідних для прориву на фронті. Росіяни не тільки ніколи не візьмуть Київ, вони навіть Харків захопити не в змозі. Так само українці не мають сил прорватися з боями до кордонів 1991 року, звільнивши всі окуповані РФ території. Все це правда.

Але в України є інший шлях до перемоги.

Російсько-українська війна – це не лише запекле протистояння на тисячокілометровій лінії зіткнення, яке справді зайшло у глухий кут. Ця війна має свій виразний центр тяжіння (за термінологією Клаузевіца) – Кримський півострів. Обидві сторони глибоко усвідомлють політичний символізм Криму, який, водночас, є найбільш вразливою складовою військової машини Кремля. Україна, яка має дуже обмежений військово-морський флот і авіацію, спромоглася витіснити ВМФ Росії з кримських портів. І тепер, отримавши від західних союзників ракети великої дальності, Україна регулярно завдає ударів по авіабазах росіян у Криму – як виявилось, російська ППО там малоефективна.

Якщо Київ отримає 100, а ще краще 200 сучасних західних літаків, це, по-перше, призведе до домінування українських ВПС у небі над Україною, по-друге – до витіснення окупантів із Криму. Перед Москвою постане болюча ділема: вивести свої сили з півострова або спостерігати за тим, як українці нищать їх ракетними ударами здалеку.

Втрата Криму призведе до політичної (а потенційно й фізичної) смерті Владіміра Путіна ще до завершення війни.

Запропонований МакКоллом, Роджерсом і Тернером «План перемоги в Україні» значно кращий за план Помпео. До того ж, план цих трьох високопоставлених республіканців пропонує найкращу стратегію, яка, з одного боку, допоможе Камалі Гарріс виграти вибори, з іншого – перемогти у третій світовій війні, яка, на думку багатьох експертів, є вже неминучою.