Серед шанувальників і поціновувачів популярної музики важко знайти того, хто не чув веселу й запальну пісню «Бей Мір Бісту Шейн» (Bei Mir Bistu Shein), у дослівному перекладі українською «Для мене ти красива», також відомою за англійською назвою To Me You're Beautiful.

Лиш послухайте Bei Mir Bistu Shein у виконанні  Guy Lombardo and His Royal Canadians, ви відразу її впізнаєте. 

 

Її автор, композитор Шолом Секунда, народився  4 вересня 1894 року в невеличкому українському містечку Олександрія Кіровоградської області, яке за адміністративним поділом тих часів входило до Херсонської губернії Російської імперії.

Advertisement

Композитор Шолом Секунда. Фото: findagrave.com

У ті часи Олександрія була невеликим і не надто заможним містечком, у якому проживала велика єврейська громада. Батько Аврахум (Avruhom) працював бляхарем, лагодив металевий посуд, ремонтував покрівлі на дахах. Зароблених грошей ледве вистачало для утримання родини з п’ятьма синами, якими опікувалися його дружина  Геня Рівка (Henya Rivka).  «Мама дуже хотіла дівчинку, бо вже мала п’ятьох синів» – згадував в автобіографії Шолом Секунда. А ще появу на світ шостої дитини затьмарила трагедія – саме цього дня під час купання з друзями у річці втопився другий зі старших синів, восьмирічний Береле.

Advertisement

Маленький Шолом не був позбавлений любові й турботи батьків, однак не знаходив собі місця, нічим не цікавився й почувався нещасливим: «Від батьків я дізнався, що нічого не вмію. Тож часто сидів у кутку й мої очі фокусувалися на чомусь, що бачив лише я. Сльози легко наверталися на очі, але плакав я мало. Нечасто сміявся, бо мало що здавалося смішним. Я не кричав, і мене мало що хвилювало, майже не говорив, бо не мав що сказати. «Що тут говорити? – думав я. – Допоки мене не витягнуть звідси, я залишатимусь у своєму маленькому кутку і напевно медитуватиму…» Старші брати дражнили його, називали Lemeshke, у довільному перекладі з їдиш «невдаха».  

Advertisement

Прізвисько швидко й настільки міцно приклеїлося, що хлопчик сам повірив, ніби це його справжнє ім’я. Шолом Секунда згадував, як батько не раз здіймав догори руки, промовляючи: «За що нас Бог покарав?». Тільки  мама ніколи не називала його «Лемешке», але теж із  сумом казала «моя бідна дитина», щоправда, зауважувала чоловіку: «Несповідимі шляхи Господні».  Родина Секунди була побожною й регулярно відвідувала синагогу.

Advertisement

Попри постійну нестачу грошей, батьки економили й доклали зусиль, аби їхні сини отримали бодай якусь освіту. Не лише у загальній школі, а й відповідно традиції у хедері – початковій єврейській релігійній школі. Однак саме у хедері виявилося, що їхній буцім ні до чого не здатний Шолом зацікавився молитвами та релігійними співами. Ба більше, ще має хист – відмінний слух і чудовий голос. Він швидко навчився читати й незабаром почав виступати на службах у синагозі, читати та співати молитви, хоча був ще дитиною.

Батьків неабияк це тішило, адже син знайшов покликання та у майбутньому зможе зробити достойну й шановну кар’єру – стати хаззн (ведучим і співаком на релігійних церемоніях). Шолом здобув  і повагу братів, вони припинили його дражнити. Як він потім згадував: «У хедері Лемешке зник». Тогочасна Олександрія попри поважну назву насправді була маленьким містечком, де, за спогадами композитора, «не було й сліду торгівлі чи культури». Забудова – переважно невеликі й не надто привабливі одноповерхові будинки. Бізнес не мав шансів для розвитку, а чимала єврейська громада складалася переважно з небагатих ремісників – кравців, шевців, дрібних купців – які, словами Шолома Секунди, «мало що купували, а ще менше продавали».

Advertisement

Відсутність перспектив власної справи та турбота за майбутнє дітей спонукали Аврахума розпродати небагате майно та переїхати до Миколаєва. Але була ще одна, значно вагоміша причина для переїзду. Згідно з царським указом 1791 року, євреям дозволялося компактно проживати лише на певних територіях держави, означених як «межі осілості». Було чимало й інших заборон та обмежень: наприклад, євреям було складно здобути вищу освіту. А ще проросійські шовіністичні організації влаштовували у місцях проживання євреїв погроми, які супроводжувалися грабунком і знищенням майна, каліцтвом і навіть загибеллю мешканців єврейських поселень.  

Advertisement

Якраз на початку 1900-х років імперією прокотилася чергова хвиля погромів, і тривожні новини про це дісталися й Олександрії. Аврахум сподівався, що переїзд до великого промислового міста врятує родину. Однак сподівання виявилися марними: у Миколаєві родині Секунди таки довелося пережити погром. На щастя, майже минулося й родина не постраждала. Їм допоміг сховатися власник будинку, в якому вони винаймали житло. Він не був євреєм, але родині Секунди довелося кілька днів переховуватися й страху вони вдосталь натерпілися.

Після цих сумних подій родина все ж намагалася жити далі. Аврахум і його старші сини заробляли на життя виробництвом металевих конструкцій для ліжок, Геня Рівка народила другу дівчинку (перша з’явилася на світ ще в Олександрії). Шолом продовжив навчання, опанував нотну грамоту, почав з успіхом виступати у синагогах та грати у любительському театрі.  Його голосом і талантом захоплювалися, він став знаменитістю в єврейській громаді, навіть виникла конкуренція за можливість запросити Шолома співати у тій чи іншій синагозі. Попри свій юний вік, він почав заробляти.   

Тим часом найстаршого брата Вавела мали призвати до російської армії, а ще почалися революційні заворушення 1905 року, в місті стало неспокійно. Вавелу вдалося емігрувати до Сполучених Штатів Америки, він оселився у Нью-Йорку й знайшов роботу. За ним до Америки вирушили Аврахум та ще один старший син Мейрл, сподіваючись, що потім до них долучиться й решта родини.

Афіша з рекламою виступу відомого у Східній Європі та Америці молодого кантора Шолома Секунди. Нью-Йорк, Рівінгтон-стріт, 24 жовтня 1908 року. Фото: milkenarchive.org

Звісно, вони одразу почали працювати, але заробітків не вистачало, аби перевезти таку багатодітну родину. У Миколаєві на той час крім матері Гені Ривки залишалося ще шестеро дітей – Шолом, три його брати та дві маленькі сестрички.  Перед Аврахумом постало складне питання – необхідно знайти забезпеченого поручителя, який би фінансово підтримав подорож рідних.  Але йому пощастило познайомитися з менеджером, який укладав контракти із хаззнами для виступів у синагогах та артистами для єврейських театрів. Аврахум розповів менеджеру про свого надзвичайно обдарованого сина й таки переконав його сплатити дорогу до Америки Шолому та іншим членам родини.

Наприкінці грудня 1907 року Гені Рівка з дітьми вирушили в довготривалу подорож, і 13 січня 1908 року пароплав з ними та іншими єврейськими емігрантами на борту прибув до Нью-Йорка.

В автобіографії Шолом Секунда яскраво описав перші дитячі враження від Нью-Йорка: гамірні багатолюдні вулиці, яскрава реклама, хмарочоси, метрополітен. Особливо дивували невидані до того елементи побуту: ліфт у будинку, гаряча та холодна вода у помешканні, а ще туалет зі зливом, хоч і у коридорі, але ж не дерев’яний на подвір’ї. Батько зі старшими синами важко працювали, як і раніше до еміграції, виробляючи металеві ліжка, отримували по шість доларів на тиждень. Тому, як згадує Шолом Секунда, винаймали помешкання за площею майже таке, як у Миколаєві, але зароблених грошей вистачало на краще харчування, а найголовніше – було відчуття безпеки.Досить швидко кар’єра юного Шолома пішла вгору, він почав співати у синагогах, а згодом завдяки знайомству та підтримці відомого й авторитетного актора Девіда Кесслера (David Kessler) дебютував на сцені Єврейського театру.

Його успіху суттєво сприяли професійний менеджмент і добре продумана реклама. На афішах зазначалося: «найвідоміший юний кантор як у Східній Європі, так і в Америці», й це дійсно було правдою. Шолом продовжував наполегливо здобувати музичну освіту, не лише вдосконалюючи власні вокальні здібності, а й навчаючись композиції.  Згодом почав сам робити аранжування та писати пісні для зірок єврейської сцени. Його слава зростала й відповідно зростали заробітки, що суттєво впливало на добробут усієї великої родини. А у 1932 році у Театрі Парквей (Parkway Theatre) у Брукліні (Brooklyn) відбулася прем’єра оперети «Зроблю, якщо зможу» (I Would If I Could) Абрахама Блума (Abraham Blum), у якій вперше прозвучала пісня Bei Mir Bistu Shein, музику до якої написав Шолом Секунда, а текст – Джейкоб Джейкобс (Jacob Jacobs).

Афіша вистави «Зроблю, якщо зможу» (I Would If I Could), у якій вперше прозвучала пісня Bei Mir Bistu Shein

Хоч  виставу грали лише один сезон, пісня дуже сподобалася глядачам, а за чотири роки Семмі Кан (Sammy Cahn) і Саул Чаплін (Saul Chaplin) написали до неї англійський текст. Bei Mir Bistu Shein стала мегапопулярною у виконанні  Сестер Ендрюз (Andrews Sisters), які записали її у 1937 році. Пісня одразу увійшла до репертуару багатьох знаменитих музикантів як в Америці, так і в Європі, зокрема оркестрів Бенні Гудмена, Гая Ломбардо, Томмі Дорсі (Tommy Dorsey), Елли Фіцджеральд, Джуді Гарленд, Мечислава Фогга, Сестер Беррі тощо.

Композитор Шолом Секунда та співачки The Endrews Sisters. Фото: milkenarchive.org

А ось і Bei Mir Bistu Shein  у виконанні Andrews Sisters 

За своє життя Шолом Секунда написав багато пісень, надихаючись єврейським фольклором і релігійною музикою. Він співпрацював з багатьма виконавцями й музичними колективами, диригував оркестрами, працював у  Metropolitan Opera House у Філадельфії та 28 років був музичним керівником фешенебельного готелю “Конкорд», розташованого у горах Catskills на північ від Нью-Йорка. А ще у доробку композитора є опери та музика для кіно.

У 2022-му виповнилося дев’яносто років, відколи вперше прозвучала "Bei Mir Bistu Shein" і, на думку музикознавців, вона є найвідомішою єврейською піснею. Ми її одразу впізнаємо не лише у записах, а й у саундтреках багатьох кінострічок. Популярність пісні залишається сталою, її й надалі виконують та записують музиканти з усього світу. 

І на останок Bei Mir Bistu Shein  у виконанні The Hot Sardines