У другу неділю вересня Україна разом з усім світом вшановує пам’ять жертв фашизму. Відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв фашизму було започатковано ще у 1962 році. Друга неділя вересня була обрана саме тому, що цей місяць пов'язують з Другою світовою дві важливі дати — день її початку і день її завершення.
Чому важливо відзначати День пам'яті жертв фашизму?
Фашизм приніс людству багато горя і страждань. Тільки Друга світова війна, розв’язана тими, хто сповідував цю ідеологію, за різними оцінками забрала понад 60 мільйонів людських життів та пройшлась по 80% земної півкулі. Через ідеологічні цінності, які не мають нічого спільного з людяністю та добробутом, Німеччина почала одну з найкривавіших воєн в історії. Бойові дії під час цієї війни велися на території Європи, Азії та Африки та у водах усіх океанів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Слово фашизм походить від італ. fascismo, від fascio − союз, пучок, зв’язка, об’єднання. Це узагальнена назва крайніх правих політичних рухів та ідеологій, які визнають диктатуру єдино прийнятною формою правління. Характерними ознаками фашизму є: мілітаристський націоналізм (в широкому розумінні), реваншизм і вождізм, антикомунізм, експансіонізм, віра в панування еліт і природну соціальну ієрархію, расизм в широкому розумінні цього слова, а також презирство до виборної демократії та лібералізму.
День пам’яті жертв фашизму — це особливий день, коли весь світ згадує про десятки мільйонів людей, що загинули у Другій світовій війні. Це стосується не тільки мільйонів солдатів, яких фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але набагато більше — всіх мирних жителів, чиї життя було обірвано через військові дії, хвороби, голод та інші несприятливі чинники.
Враховуючи те, що так само як у часи Другої світової мирні жителі гинули під бомбами, зараз гинуть невинні українці, зараз як ніколи важливо пам'ятати і помилки, і звитяжний героїзм минулих поколінь. Жертв фашизму, як і будь-якого тоталітарного режиму, може стати ще більше, якщо світова спільнота не буде активно боротися з диктатурою та фашизмом у всьому світі.
Червоний мак — чому він став символом вшанування жертв фашизму?
На жаль через сильний вплив "братньої" Росії ми дуже довго не відзначали цей день як слід. Вперше червоний мак як європейська символіка пам'яті полеглих у війні українці побачили на офіційних заходах з нагоди річниці пам'яті лише у 2014 році.
Червоний мак цього дня є водночас європейським та українським символом. Історично червоний мак спершу був символом пам’яті жертв Першої світової війни, але згодом він став уособлювати жертв усіх збройних конфліктів, починаючи з 1914 року.
Графічне втілення, яке широко використовується в Україні - це алюзія, з одного боку, червоний мак як квітка, а з іншого - як уособлення кривавого сліду від кулі. Червоний мак передає глибинний зміст війни, він наче кров, пролита на землю, тож як символ розповідає про страждання, про смерть, про героїзм, про мільйони полеглих.
Цікаво, що в українській традиції маки є символом пам'яті за полеглими в бою та, зокрема по згадках у народних піснях та переказах, зацвітають там, де пролилася козацька кров. Тож нам давно знайомий цей символ мужності та героїзму, втрати та скорботи, який передається від покоління до покоління.
Який внесок України в боротьбу з фашизмом?
Україна - одна з країн, які найбільше постраждали від фашизму в роки Другої світової війни. Цьому є кілька причин, по-перше, через територію України довгий час пролягала лінія фронту і саме тут велися воєнні дії, по-друге, багато наших міст були окуповані й там скоювалися воєнні злочині. Прямі підрахунки вказують, що втрати серед населення України за цей час, включаючи тих, хто зник безвісти або вмер від голоду, становлять кілька мільйонів осіб.
Перші бомби, які впали на Львів, Україна відчула на собі 1 вересня 1939 року, а закінчились бойові дії на території нашої країни лише 28 жовтня 1944 року. Що ж до участі наших героїчних воїнів, то вони продовжували воювати аж до повної капітуляції останньої воюючої країни — Японії, тобто для них війна закінчилась лише 2 вересня 1945 року.
Українці воювали по всьому світу, зокрема вони були на полях головних битв Другої світової війни: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Наші воїни були мобілізовані або добровільно долучилися до більшості головних світових армій, щоб протистояли фашизму. Найбільше українських солдатів (до 6 мільйонів) нараховувала Червона армія, близько 130 тисяч воювали в арміях Великої Британії, Франції, Канади, інших союзників.
За приблизними підрахунками, під час Другої світової війни з гітлерівською Німеччиною та її союзниками воювали близько 7 мільйонів українців, тож саме їхній внесок у перемогу над фашизмом був одним із визначальних. Не дивно, що зараз наша країна продовжує мужньо протистояти вже новому ворогу — путінській Росії, яка є класичним прикладом розквіту нового виду фашизму.
Впродовж останніх 20 років Росія намагається захопити всі території, де мешкають етнічні росіяни та російськомовні громадяни, орієнтуючись на мову, як на маркер приналежності до своєї імперії. У 2008 році Росія напала на Грузію, а ще раніше вона спровокувала Придністровський конфлікт у Молдові. Вона активно підтримує штучно створені нею ж сепаратистські режими на частинах країн, яких потенційно вважає своєю власністю.
Окрім цього, в Росії панує яскраво виражений культ мілітаризму та культ лідера-диктатора Путіна, що є класичною ознакою фашистського режиму. Можна навіть сказати, що культ Путіна багато в чому перевершив своїми масштабами культ Гітлера, і мільйони росіян щасливі, що ними ще з минулого століття править Путін, який "відроджує Імперію, піднімає Росію з колін, збільшує армію та озброєння й протистоїть демократичному Заходу".
Саме тому так важливо пам'ятати, якої шкоди завдав фашизм людству в минулому, скільки життів він забрав та чого вартував цілому світу. Так, поки що російсько-українська війна ведеться тільки на території нашої держави, але ніхто не може гарантувати, що колись вона не пошириться за її межі. Фашизм треба стримувати, знищувати та присікати будь-які його прояви, якщо цивілізований світ справді сподівається колись мати лише Дні пам'яті жертв фашизму, а не десятки нових жертв щодня.
