Розгорнуте інтерв’ю з Омбудсменом Дмитром Лубінцем

Шановний Дмитре Валерійовичу, спасибі за згоду дати інтерв’ю Kyiv Post напередодні найголовнішого Державного свята України – Дня Незалежності.

Українську і всю світову спільноту сколихнули воєнні злочини, вчинені російськими агресорами і окупантами в Маріуполі, Харкові, Бучі, Гостомелі, Бородянці, Ірпені, Оленівці та інших містах і селах України.

За інформацією ГУР МО України, на День Незалежності України російські злочинці планують провести в тимчасово окупованому Маріуполі показове «судилище» над полоненими захисниками «Азовсталі».

Kyiv Post хотів би розповісти нашим читачам як в Україні, так і за кордоном, про позицію та дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосовно низки відомих фактів порушень прав людини під час цієї жорстокої російсько-української війни. Тож будемо вдячні за відповіді на запитання.

Чи важче контролювати порушення прав людини під час війни, що триває, ніж це було раніше?

Найбільший виклик у питанні контролю за дотриманням прав людини – це фізичний доступ до постраждалих чи місця вчинення порушення. Особливо це відчувається в роботі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, бо наш мандат передбачає саме безперешкодний доступ туди, куди більшість отримати доступ не можуть.

Наприклад, через національний превентивний механізм ми можемо без попередження відвідувати будь-яке місце несвободи – від СІЗО і колонії до психоневрологічних інтернатів та військкоматів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

І чим більша територія без ефективного контролю – є окупованою або там відбуваються активні бойові дії, – тим складніше контролювати дотримання таких прав. Бо для припинення порушень та відновлення права потрібне функціонування органів державної влади. Це не означає, що контроль не здійснюється.

Низку порушень ми можемо фіксувати через отримання звернень до Уповноваженого напряму, через військові адміністрації, ініціативи громадських організацій чи інформацію з відкритих джерел (повідомлення в медіа та соціальних мережах). Ми передаємо інформацію до правоохоронних органів, формуємо позиції та звернення до міжнародних інституцій тощо.

Ще однією особливою функцією Уповноваженого є можливість звернення до суду в інтересах особи, яка самостійно це зробити не може. Ми вже користувалися такими повноваженнями, коли мова йшла про відновлення документів дитини, яку незаконно депортували до Російської Федерації. Через такі «пілотні» рішення ми будемо застосовувати таку практику в інтересах інших осіб. Насправді, у нас достатньо інструментарію і зараз для того, щоб говорити про порушення прав людини в умовах збройного конфлікту.

Як, на Ваш погляд, так сталось, що було зірвано домовленості щодо обміну наших полонених військових – захисників «Азовсталі» в Маріуполі, та що зроблено на даний час, аби не допустити ганебного «судилища», яке не повинно було статися ні за яких умов?

Одразу скажу, що не був на посаді Уповноваженого, коли відбувалися перемовини по «Азовсталі». Немає таких норм міжнародного права, які Російська Федерація не порушила би під час широкомасштабного вторгнення.

Єдине, що можу сказати, що відколи я обійняв посаду Омбудсмена, я бачу щоденну роботу для звільнення не тільки захисників Маріуполя, але й інших військовополонених, а також цивільних заручників.

Коли не спрацьовує один план, ми одразу переходимо до другого чи третього. І сьогодні ця робота продовжується і запевняю, що якщо ви в деталях не знаєте план, це не означає, що робота не ведеться. Центральну роль тут виконує ГУР.

Яка ситуація з допуском представників ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста до наших військовополонених в Оленівці?

Ми знаємо, що місія створена. Це особиста ініціатива, а значить і відповідальність Генерального Секретаря ООН Антоніу Гутерреша. За повідомленням спікера Генсека ООН Стефана Дюжарріка, Організація Об’єднаних Націй має команду зі встановлення фактів, яка готова розслідувати напад на українську в’язницю в Оленівці.

До групи фахівців увійшли бразильський генерал-лейтенант поліції у відставці, ісландський дипломат і співробітник поліції Нігеру. Група вивчає матеріали дистанційно і поки не зможе зайнятися розслідуванням на місці події, оскільки безпекова ситуація залишається напруженою.

Зі свого боку можу запевнити, що Україна готова сприяти відповідній місії і надати гарантії безпеки. Я, як і раніше, готовий супроводжувати місію і продовжую добиватися доступу до місця трагедії, але запит на спілкування з пораненими українськими  військовополоненими – свідками вибуху, залишається без відповіді. За нашою інформацією, представники МКЧХ доступу до Оленівки також не отримали.

Увесь світ шокували тортури, катування як цивільних, так і військових українців. Яких заходів, крім порушених кримінальних проваджень, вжила Україна щодо захисту прав цих людей?

Перш за все, ми повинні говорити, що не дивлячись на бойові дії, переговорний процес іде, і військовополонені та цивільні заручники повертаються додому. Так, цей процес відбувається повільно і не в тому обсязі, як нам би хотілося, але він відбувається і деталі його ми не розголошуємо, допоки останній полонений не опиниться в безпеці.

По-друге, ми використовуємо інструменти міжнародних організацій, посередництво, посилюємо світову санкційну політику, щоб змусити Росію повернути наших громадян та припинити агресію.

По-третє, ми розуміємо, що і Російська Федерація прагне звільнити осіб, які перебувають зараз на території України, і тому ми маємо важелі впливу.

Що стосується масових порушень прав людини та воєнних злочинів, то це справа окремого трибуналу, який обов’язково відбудеться. Над цим працює і МЗС, і Мінюст, і, в тому числі, наша інституція.

Чи має Україна на даний час державу-покровительку відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни?

Російська Федерація не виконує норми Женевських конвенцій як по відношенню до військовополонених, так і по відношенню до цивільних осіб. Тому з «класичним» виконанням норм конвенції виникають проблеми.

Так, до прикладу, російське МЗС протидіє наданню консульських послуг Посольством Швейцарії на території РФ для громадян України, навіть коли йде мова про дотримання прав дитини.

Наразі ми не можемо отримати навіть підтвердження перебування військовополонених на території Росії. Про якісь більш комплексні речі зараз мова не йде. Однак це не означає, що ми не будемо цього продовжувати добиватися.

Чи створено в Україні Інформаційне бюро відповідно до пункту 1 статті 136 зазначеної Конвенції?

Так, в Україні з 17 березня 2022 року запущено роботу Національного інформаційного бюро. Воно працює на виконання рішення Уряду при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Принагідно можу нагадати, що за коротким телефонним номером 1648 родичі військовополонених можуть дізнатися інформацію, наявну у держави. Можуть звернутися до бюро і громадяни Російської Федерації.

Це ж бюро взаємодіє з Центральною агенцією з розшуку, яку створено на виконання Женевських конвенцій. Під час зустрічі з очільником МКЧХ на початку своєї каденції я отримав схвальні відгуки відносно організації роботи в Україні по відношенню до російських військовополонених. Ми вимагаємо від РФ дзеркальних заходів.

Чому, з Вашої точки зору, досі не підписаний прийнятий парламентом 20 травня 2021 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» і не ратифіковано Римський статут Міжнародного кримінального суду?

Ратифікація – це питання часу. Ми маємо взаємодію з Міжнародним кримінальним судом з початку збройної агресії, і я вважаю, що у фіналі нас чекає трибунал над воєнними злочинцями. Сьогодні питання ратифікації Римського статуту – це питання Верховної Ради України.

Як Ви вважаєте, чи потрібно створити спеціальний трибунал у справі про злочин агресії проти України для притягнення керівництва Росії до відповідальності?

Так, ми всебічно підтримуємо таку ініціативу.

У якій мірі захищаються права громадян України в російських фільтраційних таборах? Які юридичні поради можна було б їм дати, чи це не має сенсу в тих протиправних умовах?

Громадяни України повинні діяти в той спосіб, який збереже їм життя. Система фільтраційних таборів (пунктів) є одним із прикладів системного порушення прав людини та воєнних злочинів, які вчиняє Російська Федерація на території України.

На території фільтраційних таборів перебувають цивільні громадяни, які піддаються перевіркам, знущанням і катуванням. Є свідчення про позасудові страти та утримання людей в заручниках. Це є порушенням Женевських конвенцій, оскільки цивільне населення не може бути об’єктом переслідування.

Наразі новий фільтраційний пункт окупанти планують відкрити у Василівці в Запорізькій області – там, де люди з тимчасово окупованих територій донедавна могли перейти на безпечну, вільну українську територію. Уся ця інформація ретельно збирається, опрацьовується і передається до правоохоронних органів.

Як, на Вашу думку, чи зможуть повернутися в Україну всі українці, насильно депортовані до Росії, і коли це може відбутися?

Ми працюємо і будемо працювати над  створенням відповідних умов, щоб кожен незаконно депортований українець міг повернутися в Україну.

Авжеж, ми розуміємо, що чим довше триває збройний конфлікт, тим складніше цей процес буде відбуватися. Найскладніше буде повертати дітей, яких Російська Федерація наразі в  примусовому порядку  перетворює на російських громадян, спочатку вбиваючи батьків чи віднімаючи в них дітей, а потім передаючи їх російським громадянам для усиновлення.

Нагадаю, що згідно з міжнародним правом ці дії підпадають під визначення геноциду. Бо насильницьке переведення дітей в іншу групу є однією з його ознак. Ці факти також фіксуються.

Слід наголосити, що депортовані діти можуть мати родичів на території України, які хотіли б забрати їх до своїх родин. Однак РФ не вживає жодних заходів щодо повернення дітей до їхніх рідних, а свідомо влаштовує їх в родини чужих для них людей.

Росія відкрито вчиняє кіднепінг, нехтуючи нормами міжнародного права та взятими на себе зобов’язаннями.

Процес усиновлення українських дітей в РФ – кричуще порушення статті 21 Конвенції ООН про права дитини та статей 49, 50 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.

Адже усиновлення в іншій країні може розглядатися лише як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім’ю, яка могла б забезпечити її виховання чи усиновлення в країні походження.

Примусове переселення або депортація осіб з окупованої території покладає на таку державу обов’язок вжити всіх необхідних заходів для полегшення процедури встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зав’язків. ​​

Що б Ви могли сказати про порушення прав людини з боку українських військових, якщо такі мали місце?

Такі факти мають поодинокий та несистемний характер. По всіх фактах, які стають відомі, здійснюється розслідування. Процесуальне керівництво у таких розслідуваннях здійснюють прокурори Спеціалізованої прокуратури у військовій сфері.

До них і варто звертатися за більш детальною інформацією, проте скажу, що ми не мали таких звернень на гарячу лінію Уповноваженого за час моєї каденції.

Чи захищає Україна якимось чином іноземних громадян, які воюють наразі за Україну, але потрапили в російській полон?

Ми захищаємо кожного військовослужбовця, який боронить Україну. Це, до речі, важливе питання. Поясню, для міжнародного права не має різниці, яке громадянство має військовослужбовець.

Важливо, щоб він під час виконання бойових завдань мав знаки розрізнення (шеврони) Збройних Сил України та підпорядковувався українському військовому командуванню.

Тому, незалежно від того, чи є це громадянин України, чи учасник Інтернаціонального легіону з Великої Британії – на нього поширюються норми Женевських конвенцій, і ми так само щоденно боремося за звільнення військовополонених із числа іноземних громадян.

Що стосується роботи Уповноваженого, то ми контактуємо з родичами та адвокатами незаконно засуджених іноземних громадян на території квазідержавних утворень – так званих «ДНР» та «ЛНР» – і тримаємо ці питання на контролі.

Зрозуміло, що історії про «іноземних найманців» – це історії для внутрішнього російського пропагандистського ринку. Російська Федерація постійно підвищує ставки і намагається змусити партнерів України вести перемовини з так званими Л/ДНР, коли ті виносять «смертні вироки». Світ це розуміє.

Як насьогодні можливо захистити права працівників Запорізької АЕС і жителів 30-кілометрової зони, які стали заручниками ядерного тероризму і шантажу з боку Росії?

Українська сторона робить усе можливе, щоб привернути увагу до ядерного тероризму, до якого вдається Російська Федерація. Наголошую, що відповідно до міжнародних норм, актом ядерного тероризму вважається вже сам напад на об’єкт, де працюють з ядерними або радіологічними матеріалами.

Під «ядерний тероризм» підпадають також і дії, які мають на меті порушити, саботувати або маніпулювати операціями, які відбуваються на станції, що може призвести до викиду радіації.

За інформацією Головного управління розвідки, територія Запорізької АЕС наразі є замінованою, а окремі співробітники станції піддаються катуванням і зникають, вони отримують погрози. Це створює загрозу життю співробітників і перешкоджає нормальній роботі об’єкту.

Так, 22 серпня 2022 року стало відомо про вбивство ще одного працівника ЗАЕС.

Ми звернулися до ООН та МАГАТЕ з вимогою вжити всіх можливих заходів для направлення безпекової місії на Запорізьку АЕС, повністю демілітаризувати територію АЕС і надати гарантії безпеки для обслуговування станції співробітникам атомної станції та мешканцям міста Енергодар.

Відповідна реакція на наші звернення вже є. Однак все, як завжди, упирається в гарантії безпеки з боку Російської Федерації. Україна їх готова надати.

Дуже дякуємо за відповіді та віримо в Перемогу України!

Розмову вела кореспондент Kyiv Post Світлана Сидоренко