Львівські зустрічі – загублені в перекладі?

Як повідомляли міжнародні ЗМІ та Kyiv Post, у четвер 18 серпня президенти України та Туреччини, а також генсек ООН провели зустріч у західноукраїнському місті Львові. Ця подія привернула велику увагу міжнародної спільноти та послала кілька важливих сигналів. Aле…

Як головний редактор Kyiv Post я був присутній на прес-конференції трьох лідерів і мав змогу зустрітися в кулуарах з учасниками їхніх делегацій.

У таких випадках репортери, як правило, зосереджуються на основних висновках, щоб забезпечити заголовки, що кидаються в око. Але вони часто упускають важливі деталі, які саме й створюють більш автентичне відчуття атмосфери та нюансів події.

А зовнішність, як відомо, буває оманливою.

Тож дозвольте мені провести вас за лаштунки та поділитися деякими особистими враженнями, які, сподіваюся, проллють світло на те, що там відбувалося та що ми наразі маємо у підсумку.

Спочатку коротка ремарка про передісторію та підготовчу стадію. Для президента Володимира Зеленського стало великим дипломатичним успіхом забезпечити спільну зустріч із президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом і генсеком ООН Антоніу Гутеррішем, тим більш, на території України.

У цей непростий воєнний час приїзд Ердогана та Гутерріша в Україну, з одного боку, надіслав потужний сигнал як про міжнародну підтримку України, з іншого – завдав потужного удару ненаситному розпалювачу війни, президенту Володимиру Путіну.

На порядку денному стояли питання подальшого розблокування експорту українського зерна в зовнішній світ і тим самим послаблення економічного тиску з боку Росії, а також небезпечна ситуація, що склалась навколо Запорізької АЕС через російські обстріли. Ситуація, яка використовується Путіним як потенційно апокаліптична форма шантажу.

Зустріч у Львові, після якої наступного дня мала відбутися ще одна в Одесі, передбачала різні пріоритети для трьох сторін. Окрім вищезазначених нагальних проблем, Україна і Туреччина мали й інші цілі.

Три набори цілей

Головна мета України, як було зрозуміло з зазвичай відвертих заяв Зеленського, полягає в тому, щоб покласти край війні, змусивши Росію залишити українську територію, притягнувши її до відповідальності за злочини та руйнування, які вона спричинила, і, в решті-решт, створити дієвий механізм безпеки, який захистить Україну від російських імперських амбіцій у майбутньому.

Зі свого боку, Туреччина, хоча й є членом НАТО, тонко балансує між Росією та Україною, підтримуваною Заходом. Підтримуючи Україну багатьма дієвими засобами, вона втім продовжує керуватися власними національними інтересами. Саме з огляду на ці інтереси Ердоган і взяв на себе роль потенційного посередника між Путіним і Заходом та в черговий раз наголосив на прес-конференції, що війну треба припинити за столом переговорів, а не на полі бою.

Туреччина також дуже зацікавлена ​​в потенційних довгострокових перевагах, які пропонує Україна у сфері торгівлі та економічних інвестицій. Тому не дивно, що в делегації Ердогана була велика кількість чиновників, які займаються економікою та торгівлею, а також бізнесменів.

Я спілкувався в кулуарах з кількома турецькими чиновниками, поки ми очікували підписання українсько-турецької угоди перед прес-конференцією, тема якої до останнього трималася в таємниці.

З того, що мені вдалося з’ясувати, стає зрозумілим, що турецька сторона хоче, щоб війна закінчилася якнайшвидше, і її не надто хвилюють умови, на яких це відбудеться. Для Туреччини важливо, щоб Чорне море не було перетворено на російське море, щоб Туреччина продовжувала визнаватись ключовим регіональним гравцем і щоб економічні зв’язки як з Україною, так і з Росією зберігалися.

Щодо команди ООН, то її представники неофіційно відповіли на мої запитання у притаманному їм дещо зарозумілому стилі, до якого ми звикли, коли йдеться про цих високопоставлених самовдоволених функціонерів.

Подивіться, наскільки активний Гутерреш у зерновому питанні, підкреслили вони. Він спромігся відкрито засудив вторгнення Росії в Україну як порушення Статуту ООН. Це все добре, зауважив я, але навряд чи можна вважати, що ООН наразі відіграє належну йому роль, окрім, можливо, гуманітарної сфери. Чи поважна організація відмовилась від своєї початкової мети запобігати війнам і бути миротворцем?

Шило у мішку

Завдання Гутерріша та його команди у Львові, очевидно, полягало в тому, щоб обійти головне питання – чому ООН не використовує свій основний мандат і не вирішує головну проблему: зупинити війну Росії проти України та засудити щоденні вбивства українців членом Ради безпеки.

Натомість вони намагались підкреслити значимість ООН та її очільника та отримати незаслужені похвали, вкотре оповідаючи про нещодавні домовленості щодо постачання українського зерна через порти, заблокованих російськими окупантами.

Звичайно, це проблема глобального масштабу. Але у проблеми цієї головна та  єдина причина – російська військова агресія, грабіж і зневага до ООН та міжнародного правопорядку. Тож навіщо уникати відверто визнати це на догоду дипломатичній люб’язності? Але Гутерріш — це не Даг Хаммаршельд, колишній генеральний секретар ООН, готовий пожертвувати навіть своїм життям в ім’я миру.

Мені було боляче спостерігати за обличчям Зеленського, коли загорілий кругловидий Гутерріш витратив дві третини своєї майже відверто егоїстичної ​​заяви на прес-конференції, розповідаючи про роль, яку ООН разом із Туреччиною відіграє у вивільненні зерна з заблокованих українських портів та відверненні глобальної гуманітарної катастрофи.

Це важливо, звичайно. Але це не є наразі найбільш суттєвим. Не сказано жодного слова про реальну гуманітарну катастрофу, яка триває в Україні з 2014 року, про жахливий ракетний удар того дня по Харкову та інших українських містах, про знищення росіянами українського народу та його міст, домівок, господарства та культурних святинь.

Навіть говорячи про жахливу ситуацію на Запорізькій атомній електростанції та навколо неї й закликаючи до демілітаризації території АЕС та переведення її під цивільний контроль, Гутерріш примудрився не згадати про те, що це українська територія в центральній Україні, окупована російськими загарбниками. Запропонований ним рецепт вирішення проблеми фактично зводиться до визнання статус-кво шляхом заморожування ситуації, жодним чином не ставлячи питання, а що, власне, росіяни там роблять.

Гутерріш також повідомив, що місії ООН будуть направлені на Запорізьку атомну станцію та в Оленівку, де загинули українські військовополонені,  утримувані російськими окупантами. Неявний акт морального прирівнювання жертви до ката – лише за наявності згоди «обох сторін». Не вказуючи пальцем на винуватця.

Знову ж таки, в цей момент на обличчі Зеленського чітко відобразилось все – хоробрий, принциповий і рішучий український лідер був змушений публічно миритися з цією облудною дипломатичною балаканиною керівника абсолютно неефективної світової інституції, створеної заради «запобігання війні». Як важко й самотньо йому там, нагорі.

Ердоган – високий, солідний, з м’яким голосом, але з великою палицею – знову заявив про свої сподівання на завершення війни Росії проти України шляхом переговорів, але не наважився припустити, що буде на порядку денному цих перемовин. Однак його бажана присутність в Україні на цьому етапі з лишком компенсувала цю невизначеність формулювань.

Питання без відповідей

Якби у мене була можливість поставити запитання, я б чемно запустив кота у мишачу нору.

Я б запитав Гутерріша, чому він не використовує свої прерогативи «добрих послуг», щоб обійти право вето в Раді Безпеки, і чому він не закликає до фундаментальної реформи ООН (як це зробили Зеленський та інші лідери), щоб відновити довіру до неї як до міжнародного органу, основна мета якого описана так:

«Підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв’язання міжнародних конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру».

Звертаючись до Ердогана як до президента країни-члена НАТО, я б запитав, по-перше, чи підтримує він прийняття України до НАТО? По-друге, чи правда, що зараз мільярди доларів та євро з російських рахунків переказуються до Туреччини через турецькі банки, а багато компанії з країн ЄС та США продовжують торгувати з Росією через Туреччину?

Насправді вся система синхронного перекладу на прес-конференції була суцільною катастрофою. Вона не працювала. Величезна ганьба для українських господарів, втрачений час та розмитий зміст. Важливий урок, але не єдина невдача.

Український перекладач також був жахливим – він абсолютно не відповідав високому рівню заходу. Він зробив низку неймовірних ляпів: Зеленський закликає до деокупації України (окупованої РФ)  – він перекладає це як «російське звільнення» України.

Отже, багато чого було втрачено в перекладі. Але це не виправдовує спотворення меседжу, позиції та розумних очікувань України, які чітко та неодноразово висловив Зеленський, але які, здається, неправильно почуті або взагалі не почуті тими, хто каже, що слухає.

Оригінал англійською тут