12-14 серпня Благодійний фонд Сергія Притули спільно з TNT Agency та ARTLIVE провели в ArtHall D12 у Києві благодійну виставку фотографій «Небачена Азовсталь».
Світлини, представлені на виставці, зробив керівник прес-служби полку «Азов» Дмитро Козацький (позивний «Орест»). На них зображено життя у підземеллях заводу «Азовсталь», де бійці «Азову», оточені росіянами, пережили справжнє пекло.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Виставку організували з метою збільшити обсяги військової допомоги підрозділам полку «Азов», які продовжують боротися з російським вторгненням, а багато їхніх побратимів, у тому числі Козацький, залишаються в російському полоні. Вона має на меті вкотре нагадати світові про захисників Маріуполя та їхній героїзм.
Світлини були виставлені з дозволу матері Козацького Ірини Юрченко, яка погодилася дати ексклюзивне інтерв’ю Ірині Павленко для Kyiv Post.
[Kyiv Post] Розкажіть, будь ласка, Ірино, як була організована виставка? Хто допоміг чи ви теж взяли у цьому участь?
[Ірина Юрченко] Мене запросили на виставку у Львові, де були роботи мого сина та інших фотографів. Там я познайомилась з двома хлопцями з Харкова та Краматорська, Дімою Дмитренко і Олексієм, які вирішили влаштувати виставку в Києві. Вони звернулись до Благодійного фонду Сергія Притули та вирішили зробити глобальну благочинну виставку, з якої кошти підуть на військову допомогу полку «Азов», тому що полк “Азов” і зараз діє.
[Kyiv Post] На виставці представлені лише фотографії, зроблені вашим сином?
[Ірина Юрченко] Так.
[Kyiv Post] Як з’явилися ці фотографії? Він фотографував і викладав їх відразу у соцмережі?
[Ірина Юрченко] Більшіть фотографій з пораненими він фотографував, потім обробляв їх, а потім виклав назагал, щоб показати світові, що відбувається на заводі «Азовсталь». Він хотів поділитися цими фотографіями зі всіма, щоб люди розуміли, що там відбувається, і не забували.
[Kyiv Post] Він опублікував усі світлини перед евакуацією з заводу?
[Ірина Юрченко] В останній день перебування на заводі він опублікував у соцмережах повідомлення про те, що зробив фотографії з “Азовсталі”, «місця свого життя і смерті». Він сказав , що хоче, щоб їх показували по всьому світові, щоб їх виставляли на всіх виставках, щоб світ бачив і розумів, що вони переживають.
[Kyiv Post] У вас є улюблене фото чи, можливо, кілька?
[Ірина Юрченко] Кілька. Одна з них – це фотографія з квітками. Вона – одна з перших звідти. Це коли вони евакуйовували цивільних і дітей. Він знайшов в собі сили зробити це фото під обстрілами. Він сказав: «Мамо, подивися на це фото, яке я зробив!» Він ніби десь на Кіпрі. Воно висить у мене вдома, і я часто розмовляю з ним. Коли мені дуже сумно і боляче, я дивлюсь на нього, і він мене цим поглядом просто… І ще одна фотографія, на якій він знаходиться під променем. Деякі люди, не знають, що це він, але це він!
[Kyiv Post] Коли я побачила це фото в мережі, воно мене дуже вразило. Це ніби якийсь промінь надії!
[Ірина Юрченко] Так, це мій Дмитро! Коли я побачила фото вперше, я зрозуміла… знаєте, були дуже тяжкі моменти на “Азовсталі”, коли в мене вже була маленька зневіра. І коли я побачила це фото, я зрозуміла, що ми переможемо, що вони повернуться живими додому! Дійсно! Це промінь нашої перемоги!
[Kyiv Post] Що ви відчули, коли російські телеканали опублікували відео про те, що Дмитро нібито зрадник?
[Ірина Юрченко] Мені дзвонить донька і каже: «Мамо, мамо, виклали відео з Дімою!» Я їй сказала: «Не вір їм! Не сприймай їх слова за чисту монету!» Я бачила, в якому стані був мій син, коли знімали відео. Я знала, що він не зрадник і ніколи ним не буде, як би важко не було. Їх змусили зробити зізнання. Це все фантазії росіян! Але те, що він ніколи не зраджував своїх побратимів, – це правда!
[Kyiv Post] Ваша донька, сестра Дмитра, розказувала смішні історії і те, що Дмитру вдалось зберегти почуття гумору навіть там в таких жахливих умовах. Чи вдається вам зберегти почуття гумору? Що допомагає вам триматися?
[Ірина Юрченко] Чесно скажу – триматися дуже важко! Коли твої діти в тяжких дуже обставинах, це нібито обломлює крила, але ні! Мої крила – вони сильні, вони тримаються! Мене тримає моя дочка, моя родина, мене тримає моя робота, мене тримає молитва. Я не дуже набожна людина, але я завжди молюся, як і мої діти змалку. Я відчуваю, як молитва захищає нас.
Я працюю провідником евакуаційних потягів. Поки мій син був на «Азовсталі», а донька сиділа у бункері в Києві у важких умовах, я допомагала евакуювати дорослих і дітей з Києва, Бучі, Гостомеля, Ірпіня, а потім з Чернігова. Ви знаєте, це дає мені надію і віру.
Я просто можу йти по вулиці, до мене підходить людина і каже: «Можна я вас обійму?» Це настільки надихає і дає мені сил і усвідомлення, що ми не самі боремося з цією нечистю. З російською навалою бореться весь світ!
[Kyiv Post] Коли Дмитро повернеться додому з полону – а ми всі в це віримо – як ви думаєте, що він робитиме далі? Чи є у Дмитра якісь плани чи мрії?
[Ірина Юрченко] Знаєте, я зрозуміла, що його ніщо і ніхто не може зламати. Я бачила кадри з останніх днів перед виходом Дмитра з «Азовсталі». Вони пережили там пекло і було невідомо, в яке пекло вони йшли. Я знаю, що коли він повернеться, його будуть зустрічати тисячі людей у його футболках. Він і його його сестра домовились, що вона буде виготовляти футболки, в яких будуть зустрічати азовців, коли їх звільнять. І потім я як мама з ним обіймуся. Ми будемо дуже довго мовчати, ми будемо довго обійматися і плакати від радості. Я знаю, що через добу він почне будувати плани на майбутнє.
[Kyiv Post] А чим займався Дмитро до того, як потрапив на війну? Ви казали, що він був творчою особистістю?
[Ірина Юрченко] Так, він завжди був творчою людиною. Ким він тільки не хотів бути… Фотографом він хотів бути. Військовим журналістом він хотів бути – під час Революції Гідності у 2013. Він хотів бути співаком, і я навіть почула кілька його шедеврів. У нього були дуже гарні фотографії! Я як його мати, я завжди казала йому, що важливо думати про майбутнє. Він має чудові знання з інформатики, і я його просила отримати освіту в цій галузі і щоб він цим заробляв, а фотографія хай буде! Але ні, інформатика – це не його, я зрозуміла. Фотографія – це його! Це його покликання, він з цим народився!
Оригінал англійською тут
