Я належу до тієї, досить численної категорії українців, які про чирлідинг донедавна знали небагато. Хіба що бачили в американських фільмах, як стрункі молоді дівчата з помпонами у руках весело танцюють під популярну музику перед баскетбольними матчами або у перервах між таймами. Насамперед, звісно, їх бачили у відомій картині «Краса по-американськи» (1999) режисера Сема Мендеса, що здобула п’ять «Оскарів» та входить до списку 250 найкращих фільмів за версією головного інформаційного ресурсу про кіно, сайту IMDb.
Склалося враження, що буцімто чирлідинг – це доволі специфічна й суто американська традиція – залучати танцівниць-аматорок до проведення спортивних шоу, аби підтримати улюблені команди та додати святкового настрою вболівальникам на трибунах.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Несподіваним відкриттям для мене став той факт, що чирлідинг, який справді з’явився у США, вже давно визнаний окремим видом спорту, й до того ж вельми складним. Чирлідинг поєднує елементи художньої та спортивної гімнастики, акробатики й танців різних напрямів і стилів. Цей спорт потребує не лише хорошої фізичної підготовки, а й неабиякої координації та синхронності під час виконання номерів, а отже й здатності та навичок працювати у команді.
Назва «чирлідинг» постала з комбінації двох англійських слів: cheer — схвальний, закличний вигук і leading — «ведення», «спрямовування».
А ще виявляється, що вже давно існують вітчизняні команди та цілі клуби чирлідингу, котрому на наших теренах ще у 2005 році був наданий офіційний статус виду спорту. Також проводяться чемпіонати України, і наші команди з успіхом беруть участь у міжнародних змаганнях.
Дізнатися більше про чирлідинг мене спонукав новий документальний фільм NICE LADIES, який зняла режисерка Марія Пономарьова.
NICE LADIES – це назва харківської команди з чирлідингу, яка неодноразово здобувала титул чемпіона України та виборювала призи на міжнародних турнірах.
Однак йдеться не лише про нагороди, бо NICE LADIES – таки справді унікальний колектив, який вирізняється з-поміж інших команд. Справжньою родзинкою цієї історії є вік NICE LADIES, адже всім учасницям 50+, а майстерністю та завзятістю вони аж ніяк не поступаються командам молодих дівчат.
Хоча стрічка NICE LADIES стала успішним повнометражним дебютом Марії Пономарьової, режисерку не слід вважати новачком у кінематографі. Марія закінчила режисерський факультет Національного університету театру, кіно та телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого у Києві, а згодом магістратуру Нідерландської Кіноакадемії, нині мешкає та працює у Нідерландах. У доробку режисерки кілька короткометражних ігрових та документальних стрічок, які демонструвалися у програмах міжнародних кінофестивалів. Марія також працює креативною продюсеркою, зокрем,а брала участь у роботі над повнометражним документальним фільмом «Крихка пам'ять» (2022) режисера Ігоря Іванька, який здобув низку нагород в Україні та за кордоном.
Ще у 2019 році Марія натрапила у соціальних мережах на кілька сюжетів про NICE LADIES, які потрапили до Книги рекордів України як найстарша команда з чирлідингу. Звісно, це привернуло увагу журналістів, до того ж йшлося про не надто знаний в Україні вид спорту. Вийшла низка репортажів і сюжетів, які мали розголос. NICE LADIES запросили взяти участь у кількох телевізійних шоу та й по тому, бо медійна слава та популярність швидкоплинні.
Під час перегляду цих сюжетів Марія була щиро здивована, що нікому не спало на думку зробити фільм про NICE LADIES. Вона відразу відчула багатовимірність історії харківської команди жінок 50+, адже йшлося не лише про цікавих і непересічних героїнь, чи там спортивний азарт і бажання перемогти, доклавши до цього максимум зусиль. Марія побачила історію про долю та місце жінок у суспільстві, де у цьому віці їм відводиться виключно роль матері чи бабусі. А ще режисерка побачила історію про сміливість боротися з власними комплексами й упередженнями, сформованими переважно патріархальним суспільством, подолати які допомагає віднайдена улюблена справа, а також взаємна підтримка та справжня, щира дружба.
Марія Пономарьова швидко встановила контакт і налагодила стосунки з учасницями команди, почала розробляти сценарій, зафільмувала у Харкові перші епізоди майбутнього фільму та разом із продюсерами паралельно шукала подальше фінансування та партнерів для проєкту.
Однак подальші події кардинально змінили все – як життя NICE LADIES, так і задум фільму, і це стало неабияким викликом для режисерки у роботі над своїм дебютним повнометражним фільмом.
Росіяни почали жорстоко обстрілювати Харків вже з перших днів повномасштабного вторгнення, і невдовзі частина команди залишила місто.
Світлана – одна з NICE LADIES – разом із маленьким онуком, доньками та чоловіком виїхали до Амстердаму. Разом зі своєю командою Марія допомогла організувати зустріч родини Світлани на кордоні з Польщею і на перший час посприяла із житлом в Амстердамі.
Тим часом Марія усвідомила, що від початкової ідеї створити груповий портрет команди доведеться відмовитися. Постало запитання: як діяти далі? Як згадує режисерка, вона пережила шок, та все ж вирішила не здаватися. Надихаючись гаслом NICE LADIES «Робити те, що любиш, незважаючи ні на що», вона продовжила фільмувати. Відтоді Світлана стала головною героїнею майбутнього фільму (щоправда, режисерці довелося не лише змінити концепцію, а й фактично з коліс придумувати та розробляти нову драматургічну структуру фільму).
Світлану тепло прийняли в Амстердамі, вона та її рідні у безпеці й тепер начебто все добре, проте вона не почувається щасливою, адже вимушено опинилася на чужині. На додачу, Світлана відчуває провину перед подругами, які залишились у Харкові й попри регулярні обстріли продовжують жити й працювати у рідному місті.
Всупереч небезпеці через постійні обстріли Харкова, вони все ж відновили тренування й продовжили підготовку до участі у нових змаганнях, однак склад команди, звісно, змінився.
Світлана підтримує зв'язок із ними та навіть почала самостійні тренування, аби зберегти форму, сподіваючись, що війна все ж має колись закінчитись і всі NICE LADIES зустрінуться й знову виступатимуть разом.
Хоч Світлана й продовжує спілкуватися зі своїми подругами, війна все ж позначилася на стосунках між учасницями NICE LADIES. Виник неминучий поділ на тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. «Як раніше, вже не буде», – сказала одного разу у телефонній розмові зі Світланою співзасновниця команди Надія, і це жорстка правда.
Однак мрія Світлани врешті здійсниться, і довгоочікувана зустріч із подругами таки відбудеться, хоча станеться це не там і не за тих обставин, як їй уявлялося.
Яким чином – хай залишиться інтригою для майбутніх глядачів. Хіба що відзначу: зустріч була непростою для всіх, але водночас надзвичайно щемливою та по-справжньому дружньою, і всі ці епізоди стрічки неймовірно емоційні й водночас зняті дуже делікатно.
Стрічку NICE LADIES виробила нідерландська кінокомпанія Labyrint Film спільно з українською компанією TABOR Production та за підтримки Mitteldeutscher Rundfunk (Німеччина) та HUMAN (Нідерланди).
Світова прем’єра NICE LADIES з успіхом пройшла на кінофестивалі Movies That Matter Festival 2024 у Нідерландах, потім відбувся не менш успішний показ під аплодисменти залів на поважному фестивалі документального кіно Hot Docs Canadian International Documentary Festival 2024. Далі відбулися численні покази на інших міжнародних фестивалях, зокрема, й на українському Docudays, де стрічка здобула спеціальну відзнаку журі й найвищу оцінку від глядачів, які після показу аплодували стоячи. Тож хочеться сподіватися, що фільм Марії Пономарьової незабаром з’явиться на екранах українських кінотеатрів або на стрімінгових платформах.