Січень і лютий 2022 року. До російського вторгнення лишається місяць. В обласних центрах у цей час проходить формування територіальної оборони. Тероборонівці, на відміну від регулярної армії, збираються на вихідних на закинутих заводах, щоб тренуватися зі справжньою або макетною зброєю та отримати навички злагодження, штурму, патрулювання, наступу, відступу.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Російська пропаганда та її українські міньйони з числа проросійських журналістів висміюють незграбні на перший погляд тренування цивільних чоловіків 50+ із дерев’яними макетами автоматів Калашникова. Втім, сміятися було не слід – вже в перші дні повномасштабного вторгнення РФ територіальна оборона, яка розгорнула бойові порядки швидше за регулярні підрозділи ЗСУ, дала відсіч першим російським колонам під Києвом, Черніговом, Сумами, Шосткою, в Харківській, Миколаївській та Херсонській областях. Перші удари по російських силах, які не очікували спротиву, дезорганізували їх і дозволили ЗСУ ефективніше організувати оборону в умовах навали переважаючих сил супротивника.
«Ми прийняли бій на північ від Чернігова на перший чи другий день вторгнення. У нас на взвод був лише один «Сапог» (СПГ – станковий протитанковий гранатомет), і тим не менше нам вдалося «розвернути» першу російську колону, яка проривалася на місто на нашому шляху. Звісно, коли підтягнулася їхня артилерія і авіація, всім нам стало дуже важко, але і наші збройники в цей час почали їм насипати з важкого озброєння», – розповідає Володимир, боєць одного з підрозділів територіальної оборони Чернігова, який доєднався до неї за два місяці до вторгнення.
Втім, після перших місяців стримування навали російських військ справи у тероборонівців пішли не так добре. Багато бригад ТРО вже давно не воюють одним кулаком, а розпорошені – їхні батальйони використовуються як «придані» сили до інших підрозділів. На багатьох ділянках фронту тероборонівці зазнавали втрат через відсутність у них важкого озброєння, а на початку жовтня 2024 року українські сили були змушені вийти з Вугледару через, у тому числі, й те, що один із батальйонів 123-ї бригади ТРО залишив позиції. Самі бійці бригади нарікали на брак озброєння та боєприпасів.
Історія виникнення української тероборони
Вперше ідея територіальної оборони виникла у 2008 році. У 2014-му були створені перші батальйони ТРО. То був час розквіту добровольчих формувань, і ця ідея була добре сприйнята суспільством. Вже у 2018 році відбувся перехід до системи «бригада-область», таким чином були утворені перші 25 бригад ТРО – по бригаді на кожну підконтрольну Києву адміністративну одиницю України.
Втім, створити бригади ТРО – ще не означало наповнити їх людьми. Набір до бригад відбувався поступово – туди йшли свідомі люди – іноді бізнесмени, мисливці, відставні поліцейські тощо. За місяць до російського вторгнення, за офіційними повідомленнями, кількість військовослужбовців ТРО перевищила 100 000. Деякі підрозділи – як-от у Києві або Чернігові – проходили багато місяців регулярних тренувань і були стабільні й добре підготовлені, тоді як в інших обласних центрах – як-от у Херсоні – новостворені підрозділи ніяк не могли домогтися видачі їм зброї. Це сталося вже після вторгнення, і дії ТРО в Херсоні виявилися неефективними. У відчайдушному бою, намагаючись зупинити російських окупантів, херсонські тероборонівці зазнали важких втрат.
«Тим не менше, на початку війни Тероборона чітко виконала свої задачі – там, де вона була розгорнута, окупувати територію або не вдалося, або це зайняло багато часу, і потім територію вдалося звільнити, як було на Чернігівщині, Київщині, Харківщині, під Сумами, під Шосткою. Там же, де підрозділи ТРО не встигли розгорнути, як у Мелітополі, дії російських військ виявилися успішнішими», – каже голова Ради резервістів 112-ї Київської бригади ТРО Антон Голобородько.
Характерний приклад наводить міський голова Шостки на Сумщині Микола Нога.
«Завдяки ТРО ми змогли заблокувати шлях на місто та підірвати кілька важливих мостів на трасі до Чернігова. Ми втратили кількох людей тоді, в тому числі командира батальйону нашої тероборони, але через ці підірвані мости росіяни змушені були йти манівцями, сільськими дорогами, і втратили багато часу», – розповідає мер про зірваний бліцкриг супротивника. Саму Шостку російські війська так і не окупували.
На початку січня 2022 року територіальна оборона була виділена в окремий рід військ. За рівнем озброєння вона була легкою піхотою без важкого озброєння, броньованої техніки. Бійці ТРО пересувалася на неброньованих, часто цивільних авто. Передбачалося, що вона виконуватиме в першу чергу завдання в межах своєї області, в якій жили її бійці. З одного боку, це допомогло швидко розгорнути підрозділи проти російської армії, що швидко просувалася. З іншого боку, в майбутньому це створило проблеми – адже в позиційній війні легкоозброєна піхота не витримувала протистояння з супротивником, який мав весь арсенал сил і засобів.
Андрій – доброволець однієї з бригад ТРО, який воює з перших днів війни, пояснює:
«Суть полягає в тому, що ти сидиш в окопі і просто ловиш міни і скиди з дронів, тобто ти мішень для ворожих ударів. І в принципі, це і є задача піхоти. Проблема в тому, що ми – легка піхота. Вкрай важко робити логістику на неброньованих машинах, важко не мати своєї артилерії або підрозділу БпЛА», - каже боєць.
Олександр Печалов – один із добровольців Київської бригади ТРО, який тренувався кілька років до повномасштабного вторгнення з ТРО, а тепер воює в іншому підрозділі ЗСУ, вважає, що до 24 лютого 2024 року Тероборона просто не встигла сформуватися повністю.
«Здається, з самого початку ТРО толком не встигли сформувати, та треба було закривати дірки по фронту. Я так опинився в Ірпені та Харківській області, захищаючи Солом'янський район Києва», – напівжартома каже Олександр.
Випадок зі 123-ю бригадою ТРО під Вугледаром знову підняв гостре питання у військовому і волонтерському середовищі: що робити з ТРО?
Чи можна реформувати легку піхоту?
Здається, вибір напрошується сам – озброїти підрозділи ТРО на рівні інших механізованих з’єднань. Проблема в тому, що їм самим теж потрібне поповнення.
«Проблеми в механізованих з’єднаннях з організацією, наприклад, чи бюрократією, такі ж, як в ТРО. Просто в ТРО більше колишніх цивільних, тому ми більше про ці проблеми знаємо. Ідея про необхідність озброїти всіх – хороша, але загалом більше зброї в армії від цього не стане», – зауважує Сергій Кузан, військовий аналітик, колишній радник командувача сил територіальної оборони ЗСУ.
На цьому тлі лунали навіть заклики розформувати сили ТРО і доєднати їхній особовий склад до вже сформованих бригад. За словами Антона Голобородька, легка піхота може діяти ефективно і в позиційній війні. Головне – правильно її використовувати.
«Це інструмент. Для кожного інструменту – своя робота. Не треба нічого розформовувати, потрібно просто застосовувати легку піхоту там, де вона є ефективною. Всі обговорюють кілька випадків, коли вона не була ефективна, але є прямо зараз багато ділянок фронту, де сили ТРО успішно воюють, і це економить сили важкоозброєних бригад ЗСУ», – каже Голобородько.
Наприклад, дуже часто батальйони територіальної оборони використовують як «придані», тобто допоміжні підрозділи до інших сил, які можуть використати їх як на другорядному напрямку, так і на основному.
«Головне завдання будь-якого командира – берегти особовий склад і боєздатність свого підрозділу. Тому буває і так, що свій основний підрозділ вони бережуть, а от приданий підрозділ – не дуже, забезпечують його за залишковим принципом, а іноді ставлять на важкі ділянки, щоб основний не «витрачати». У мене так сталося, що мій неповний батальйон опинився на ділянці одразу проти двох озброєних до зубів полків росіян. І нам довелося цю ділянку тримати», – розповідає нам Андрій, колишній командир батальйону ТРО.
Але такі ситуації, на думку Сергія Кузана, є вимушеними. Це, звісно, не є добре, але важливо розуміти – так роблять не від хорошого життя.
«Бувають ситуації, коли треба тримати фронт тим, чим є. Командування не має упередженого ставлення до Тероборони чи інших сил, це однозначно, просто є факт: якщо вам треба тримати фронт, поки резерви проходять навчання чи мобілізацію, його будуть тримати тим, що є під рукою», – пояснює Кузан.
Перейти зі свого до іншого, краще озброєного підрозділу для тероборонівця теж непросто, бо поповнюються ці підрозділи повільніше, ніж інші, тож і «відпускають» звідти командири людей не завжди.
«Причина в тому банальна – недостатня кількість особового складу. Навіщо віддавати людину, коли на її місце ніхто не прийде? А задачі нарізають, як на повний підрозділ», – каже один з колишніх бійців київської бригади ТРО.
Єдине, в чому погоджуються всі опитані нами, – подальша доля Тероборони залежить від постачання західної та української зброї та поповнення сил за рахунок мобілізації. Якщо так буде, можна буде використовувати Тероборону не там, де вимагає обстановка тут і зараз, а там, де є можливість самим обирати найкращий варіант використання легкої й мобільної піхоти.
Втім, про ще одну роль Тероброни останнім часом забувають – це медійна, пропагандистська роль, яку вона також відіграла на початку війни. Масовий прихід цивільних осіб, різних – від докторів наук до клубних диск-жокеїв на початку війни, численні інтерв’ю з ними показали волю всіх прошарків українського суспільства до свободи та незалежності. І цю атмосферу навіть зараз, два з половиною роки потому, колишні бійці ТРО згадують з теплом.
«Що там було крутого – це люди. В моєму взводі тільки Нобелівського лауреата не вистачало, всі інші були...», – згадує Печалов.
