З 168-ми уродинами Марії Заньковецької

4 серпня – день народження Марії Заньковецької, неперевершенoї легенди українського театру.

Справжня зірка національної сцени ХІХ – ХХ ст., вона грала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана  Карпенка-Карого.

На її виставах ридав фізіолог Іван Павлов, a Микола Скліфосовський водив у театр своїх студентів, аби показати, як виглядають різні психологічні стани.

Її талантом захоплювалися генії: Чайковський подарував їй вінок із написом «Безсмертній від смертного», Чехов називав її «хохляцькою королевою» і зробив прототипом знаменитої «Чайки» – Ніни Зарєчної, Лев Толстой просив на пам’ять хустку з її плечей, Симон Петлюра писав: «Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені…».

Олександр ІІІ пропонував Заньковецькій залишити Україну і перейти на імператорську сцену в обмін на платню 24 тисячі золотом і світовий репертуар. Актриса відмовилася:

“…На всі намагання залишити мене на імператорській сцені, – пише в своїй автобіографії Заньковецька, – на запросини Суворіна до свого театру, Корша – до свого і ще багатьох других, не дивлячись на ці корисні запропонування і надзвичайні ставки, яких до того майже ніхто не одержував, не дивлячись на положення високостоящого в той час російського театру, не дивлячись на все це, – я залишилась на своїй милій, хоч тоді й зовсім бідній і репертуаром і положенням, і відносинами до неї з боку уряду, українській сцені…”

І вона ніколи не зрадила рідну землю. Заньковецька – людина високого інтелекту і культури, щирості,  невичерпного темпераменту,  виняткової пам’яті, надзвичайної спостережливості, легкості та неймовірної працездатності. Вона через свої сценічні образи завжди возвеличувала простих жінок з народу, розкриваючи  духовне багатство їхніх душ, благородство, невичерпну життєвість та оптимізм.

Не дарма ж сучасники-колеги казали, що її гра – це безперервний тріумфальний похід. Її майстерне, виняткове виконання своїх ролей чарувало не лише глядачів, а й самих артистів, товаришів по сцені, що грали разом з нею.

Її найвідоміші театральні ролі – Наталка Полтавка,  Харитина («Наймичка»), Олена («Глитай», або ж «Павук»), Аза («Циганка Аза»), Катря («Не судилось»), Зінька («Лісова Квітка»), Цвіркунка («Чорноморці»), Горпина («Як ковбаса та чарка…»), та ін. Взагалі Заньковецька зіграла понад 30 ролей, мала незабутній голос (драматичне сопрано) та бездоганно виконувала народні пісні.

У 1922 році вона заснувала в Ніжині театр «Українська група під керівництвом Заньковецької», разом з П. Саксаганським організувала Народний театр у Києві, який розмістився в приміщенні Троїцького народного дому, а в 1923 році знялася в одному з перших українських кінофільмів «Остап Бандура», зігравши роль матері.

Востаннє актриса виступила на сцені в 1922 році на святковому вечорі, присвяченому її 40-річній діяльності. У цей день вона  першою  в Україні  отримала звання Народної артистки,  а Троїцький народний дім, в якому вона грала в 1919-1922 роках, перейменували в «Театр імені М.К. Заньковецької».

За час своєї праці Заньковецька об’їхала з театром усі міста і села України, виступала на сценах Західної України, несучи в народ перлини театрального мистецтва. Ні переслідування русифікаторів, ані різні заборони не збили її з обраного шляху.

Варто зазначити, що Києву Заньковецька надавала особливе значення. Тут вона провела останні роки свого життя (1918-1934) і відійшла в незабуття 4 жовтня 1934 року.

Зараз у будинку по вул. Велика Васильківська, 121, де мешкала Заньковецька, знаходиться меморіальний музей, де зберігається багато  особистих речей актриси – сценічні костюми, афіші, світлини, меблі. Також на Паркові дорозі, 3 стоїть  пам’ятник на згадку про талановиту актрису.

В історії українського театру Заньковецька  заслужено займає одне з чільних місць серед видатних корифеїв театрального мистецтва.

Зі  168-ми уродинами, Королево Українського театру !