28 жовтня російські військові знову атакували Харків. Внаслідок обстрілу було пошкоджено знаковий об’єкт міста - будівлю Держпрому, визначної пам’ятки історії та архітектури, зразок конструктивізму 1920-х років.
Держпром, без перебільшення перлина авангардного урбанізму, добре відомий навіть тим, хто не бував у Харкові. Зображення цієї будівлі можна побачити на світлинах, у книжках, кадрах кінохроніки та художніх стрічок, хоча таких здається було небагато.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Тому варто згадати хоча б деякі з них. І, безумовно, стрічку Олександра Муратова «Чи вмієте ви жити?» (1970), вироблену Національною кіностудією художніх фільмів імені Олександра Довженка. Ймовірно, глядачі старших поколінь згадають фільми Олександра Муратова, екранізації творів Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» (1974) та «Щедрий вечір» (1976), чи раптом комусь поталанило подивитися його картини за творами Миколи Хвильового «Танго смерті» (1991), «Геть сором!» (1994), «Вальдшнепи» (1995), бо у ті часи у кінопрокаті, як згодом й в усій кіноіндустрії, почалася криза й українські стрічки майже не з’являлися на екранах, хіба іноді зрідка демонструвалися на телебаченні.
Сили оборони вибили російський десант із Куп’янська на Харківщині
Історія фільму «Чи вмієте ви жити?» не пов’язана з якимись гучними скандалами, чи заборонами. Однак картина все ж не була надто простою.
До прикладу, режисер згадує, що однією з претензій кінематографічних інстанцій пролунало зауваження в «надмірній естетизації». Чиновники хоч і бачили, що фільм справді красивий, навіть вишуканий, однак бачили й інше: фільм аж ніяк не вписується у канони декларованого партією основного творчого методу «соціалістичного реалізму», яким мали керуватися та надихатися радянській митці.
Натомість Картина Олександра Муратова візуально споріднена із тогочасними новітніми тенденціями у європейському кінематографі. Наприклад, зі стрічками французької, чи чеської «нових хвиль», польськими картинами, які критики потім назвали «кінематографом морального неспокою».
Головна героїня «Чи вмієте ви жити?» Наталія Королюк, молода дівчина-піаністка, нещодавня випускниця консерваторії (її зіграла Ірина Терещенко) має одружитися з Дмитром Танцюрою (Сергій Десницький), головним інженером одного з науково-дослідних інститутів Харкова. Дмитро високий та видний, з сильним характером і амбіціями. Несподівано Наталія покохала іншого, старшого випускника консерваторії, талановитого піаніста Олександра Донченка (Андрій Вертоградов), який вже живе у Москві й там намагається робити кар’єру.
Тож Наталія переїжджає до Москви, однак попри спроби, її життя у столиці не складається. Тут і проблеми із побутом, бо молодому подружжю вдалося зняти лише кімнату, а не окреме житло, але найголовніше - Олександр майже не буває вдома, всі вільні від роботи вечори він проводить на зустрічах, у пошуках знайомств із потрібними людьми.
В у цей час у Харкові енергійний Дмитро докладає зусиль аби підвищити ефективність роботи свого інституту, але доводиться долати бюрократичні труднощі.
Наталії дуже самотньою у Москві, не тішать вечірки у помешканнях столичної богеми й вона поступово усвідомлює - навколо все чуже та нерідне, її місце вдома. Наталія вирішує повернутися до Харкова й саме тоді, коли Олександр, завдячуючи набутим зв’язкам, таки має отримати омріяну окрему квартиру.
Нині у низці епізодів «Чи вмієте ви жити?» маємо нагоду побачити й відчути атмосферу Харкова наприкінці 1960-х, останніх років «відлиги». Минуло вже шість років відколи лідера СРСР Микиту Хрущова усунули від влади в результаті партійного перевороту й посаду першої людини країни обійняв Леонід Брежнєв. Відносна свобода, зокрема й у мистецтві, яка прийшла після смерті диктатора Йосипа Сталіна ще тривала за інерцією, хоча зміни вже відчувалися. Однак ніхто напевно й гадки ще не мав, навіть Олександр Муратов, що всього за пару років все почне змінюватися й настануть нові часи, які згодом історики промовисто назвуть «брежнєвським застоєм».
Тож зараз «Чи вмієте ви жити?» сприймається не лише як кінематографічний твір, а й надзвичайно цікавий та важливий кінодокумент, де зафіксовані реалії того часу. Багато з нюансів та деталей тогочасного повсякденного життя та побуту вже забули навіть сучасники, а молодшим поколінням взагалі невідомі.
Хоча б черги, щоб скористатися послугами таксі, або надзвичайно важливе, ледь не магічне слово «блат». Якщо у тебе був «блат», тобто – ти знав потрібних людей, то міг легко вирішити чимало проблем. Влаштуватися на престижну роботу; стати на чергу на власну, окрему квартиру, бо багато родин очікували на житло не один десяток років; отримати номер у готелі під час відрядження, бо місць у готелях катастрофічно не вистачало; а то просто купити якісь дефіцитні продукти тощо. Тому Савелій з фільму «Чи вмієте ви жити?», зіграний Георгієм Мартинюком, є знаковим образом тих часів. Начальство відправляє Савелія у відрядження для того, аби «вибити» щось вкрай необхідне для їхнього підприємства. Таких людей називали «штовхачами», тобто, здатними подолати, точніше – обійти бюрократичні перепони та проштовхнути якесь важливе рішення. Кожне велике та поважне підприємство мусило мати такого «штовхача».
Або інший епізод, який багато розповість про інші радянські порядки: працівників будь-якого виробництва (хіба крім оборонних підприємств) могли зняти з основної роботи та відправити працювати на новобудовах, або збирати врожай у колгоспах. Дмитро намагається сперечатися та вказувати на нераціональність таких наказів, але директор усіляко відмовляє від різких виступів та заяв, відверто вважаючи марними спроби перемогти бюрократію. Дмитро все ж не здається й таки домагається свого, але лаври переможця дістаються його директору.
Або Олександр та Наталія на вечірці московської богеми - й це вельми цікавий та несподіваний епізод, бо всі фактури у кадрі виглядають абсолютно «не радянськими»: інтер’єр квартири, вбрання та зачіски гостей, буцім із якогось «буржуазного» журналу чи фільму, а темні окуляри на обличчі актора Андрія Вертоградова сприймаються своєрідним омажем культовому образу, який у польському кіно створив видатний актор Збігнєв Цибульский.
Всього через сім років після виходу «Чи вмієте ви жити?» у СРСР ухвалили нову редакцію конституції й тріумфально проголосили про «завершення побудови соціалізму», а у стрічці Муратова жодного слова про соціалізм, чи керівну роль комуністичної партії. Та й назва стрічки аж надто промовисто вказує на суттєву різницю у «безкласовому суспільстві» та ще й із запитанням наприкінці. Хтось пристосувався й «вміє жити», але вистачає таких, кому це не вдалося. За сім років цей поділ нікуди не зник, поділ навіть відчутно поглибився.
Як згадував режисер, на момент здачі стрічку звісно було неможливо запідозрити в антирадянщині. Однак за словами Олександра Муратова «Чи вмієте ви жити?», як і картина «Довгі проводи» (1971) Одеської кіностудії його першої дружини, режисерки Кіри Муратової (1934-2018), несподівано «вшанували» спеціальною згадкою у постанові ЦК КПУ. На думку партійних бонз в обох стрічках «події на екрані могли відбуватися у будь-який час й будь-якій країні», а ще герої не беруть активної участі у радянському житті та будівництві соціалізму. Ще лаяли за «абстрактний гуманізм» й це потрібно пояснити докладніше, бо нині словосполучення «абстрактний гуманізм» відгонить абсурдом, або звучить навіть, як відверта нісенітниця.
У лексиці радянських партійних працівників термін «абстрактний гуманізм» з’явився і набув широкого вжитку ще наприкінці 1930-х й звісно, як підозра «в», або й звинувачення. Тоді широким масам суть цього терміну пояснювали так: йдеться про ідеї та переконання, які начебто базуються на цілком правильних ідеях гуманізму, але надто далеких від життя. Насправді прихильники ідей «абстрактного гуманізму» хочуть уникнути відповідальності і є не більше, ніж пасивними спостерігачами реального життя. Отже, коли раптом твір мистецтва викликає у компартійних інстанцій підозри, але не відповідає чітким визначення на кшталт «антирадянщини», якогось із різновидів «націоналізму», чи «плазування перед Заходом», то сумнівний твір можна означити ярликом «абстрактного гуманізму». Особливо коли йдеться про твір, у якому автор зробив спробу висловитися щодо універсальних людських цінностей. Цей термін, який спочатку сприймався як лайка, згодом перетворився на серйозне звинувачення, адже гуманізм міг бути лише «соціалістичний», або «радянський».
Цікаво, що попри розвінчання та критики Хрущовим культу особи Сталіна, термін «абстрактний гуманізм» не зник, його продовжували вживати навіть до кінця 1960-х, тому й наслідки не забарилися. «Довгі проводи» поклали «на полицю», Кірі Муратовій заборонили ставити фільми й наступну картину вона зафільмує аж через вісім років. Олександру Муратову пощастило більше, після внесення змін «Чи вмієте ви жити?» все ж випустили у прокат, але режисеру досить прозоро натякнули, щоб до сучасних тем надалі не звертався.
У мережі Інтернет зустрічається інформація що картину заборонили, чи буцім надрукували лише кілька кінокопій, тому вона практично не йшла у кінотеатрах. Все ж це не відповідає дійсності, щоправда «Чи вмієте ви жити?» не мав ані достойної реклами, ані якихось значущих відгуків у пресі та й здається переважно демонструвався не першим екраном.
Нині маємо нагоду подивитися на фільм по-новому й достойно оцінити прекрасну операторську роботу Олександра Яновського, напрочуд органічний ансамбль виконавців та нестандартні для того часу режисерські рішення. До прикладу в епізодах, поданих у вигляді динамічно змонтованих фотографій. За задумом Олександра Муратова, такий прийом мав спонукати глядача більше уваги приділити поведінці героїв та їхнім емоціям. Варто відзначити й вишукане музичне оформлення стрічки – звучить музика Доменіко Скарлатті та Олександра Скрябіна, а ще композиції уродженця Києва, непересічного композитора Олега Каравайчука.
Олександр Муратов також розповідав ще одну цікаву історію, так би мовити, з-за лаштунків процесу роботи. Епізодичну роль бабусі Дмитра зіграла непрофесійна виконавиця Ганна Кніппер, громадянська вдова одного з лідерів білогвардійського руху, адмірала Колчака.
А познайомила Олександра Муратова із нею відома актриса Марія Капніст, яка походила з шановного українського роду й двадцять років відсиділа у таборах сталінського ГУЛАГу, де в одному з них познайомилася та подружилася з також засудженою Ганною Кніппер.
Ще один надзвичайно важливий момент – Харків для фільмування обраний не випадково. Це рідне місто Олександра Муратова, він там з’явився на світ у 1935 році та провів дитячі роки. Батько режисера, український поет і прозаїк Ігор Муратов (1912-1973) теж народився й жив у Харкові та ще й мешкав свого часу у легендарному будинку письменників «Слово». У фільмі напрочуд чітко відчувається, що це не лише висловлювання режисера на актуальну сучасну тему, а й дуже особиста історія. До того ж сценарій Олександр Муратов написав у співавторстві зі своїм батьком й, здається, це один із нечисленних, а ймовірно єдиний приклад роботи письменника Ігоря Муратова у кіно.
«Чи вмієте ви жити?» реставрований Національним Центром Олександра Довженка й українська версія картини доступна для перегляду на легальних ресурсах.
А ще, за словами Олександра Муратова, «Чи вмієте ви жити?» дуже сподобався Сергію Параджанову, який назвав картину зразком «урбаністичного українського поетичного кіно».
