Вбивство першого українського олігарха. День, що повернув українську історію

3 листопада 1996 року в аеропорту Донецька був убитий Євген Щербань – народний депутат України, один із лідерів новоствореної Ліберальної партії, бізнесмен, один із найбагатших людей країни та один із лідерів тодішніх «донецьких». Людину, яка мріяла про приплив інвестицій і створення бізнесів національного масштабу, вбили кілери з Москви.

Втім, на них слідство і обірвалося. Пізніше підозрювали різних осіб, але нікого конкретного так і не було названо. А активи бізнес-імперії Щербаня, яка мала складну структуру успадкували молодші партнери – Рінат Ахметов і Сергій Тарута, які очолили Донецьку бізнес-групу.

Ми говоримо з Євгеном – сином Євгена Щербаня. Він понад 10 років веде власне розслідування вбивства батька і розмірковує про те, як могла б скластися доля Донбасу, якби його батько залишився живий.

Ви сказали, що знаєте якісь нові подробиці, пов'язані з розслідуванням вбивства батька.

Звичайно, я займаюся розслідуванням вже 11 років. Ну, звичайно, я не можу багато розповісти. Батько був великим бізнесменом і політиком.

Мотив вбивства – його так і не змогли чітко визначити.

Це могло бути, скажімо, через заволодіння великим бізнесом, але могло бути й усуненням політичного конкурента. Батько був людиною, яка, скажімо так, мала проукраїнські ідеї і симпатизувала Україні. Я вивчав сімейні архіви. Якщо говорити про версії вбивства батька, їх зараз, на мою думку, не так багато. Крім офіційної версії, є версії російського, донецького або столичного (київського) втручання. І ці версії не те що не виключають, а навіть доповнюють одна одну. Своє розслідування я продовжую, попри опір з боку органів.

Внутрішній момент, політичний.

Не без цього. Батько, як відомо, був, якщо можна так сказати, «сірим кардиналом» Ліберальної партії. Ліберальна партія мала амбіції на майбутніх президентських виборах, була прогресивною, викликала симпатію в регіонах, особливо промислових – в Одесі, Донецьку та багатьох інших. Це була прогресивна фракція, головним творцем якої був батько. Це йшло, до речі, в розріз із планами Росії, як ми зараз бачимо, повернути СРСР. Тепер вони цього вже не приховують. А Україна мала стати однією з основних учасниць цього союзу.

Розкажіть, що ви дізналися нового про вбивство?

З певних причин я не можу розповісти всього. Ось один із епізодів: важливим був день вбивства. У батька був молодший партнер, який відповідав за охорону. Батько подзвонив йому того дня, ще до вильоту з Москви. Сказав, що треба підготувати хлопців, бо планували кілька днів виїзду – спочатку в Крим, а потім в Америку. З розмови було зрозуміло, що ситуація складна, і батько дзвонив, щоб забезпечити підготовку охорони. Зазвичай в аеропорту його завжди зустрічав цей партнер разом із іншими менеджерами, помічниками, референтами. Але того дня, 3 листопада, він нібито забув вдома телефон.

І через це він із охороною не приїхав в аеропорт?

Так, нібито повертався за ним. Як ви розумієте, якби вони прибули, це могло б ускладнити завдання чи навіть перешкодити кілерам.

Що він вам сказав?

Він плутався. Потім сказав, що взагалі не брав телефон, мовляв, ти ж знаєш, які вони були – великі, незручні...

Чи можна зараз допитати цю людину?

Ні, він перебуває на окупованій території, у Донецьку.

Як, на вашу думку, вбивство батька змінило Донбас?

Давайте подивимося на це так: якби батько залишився живий, чи був би політичний ландшафт Донбасу таким, яким він є зараз? Євген Щербань – це вплив, це Ліберальна партія, це, можливо, навіть не лише зміни в Донбасі, а й прихід наступного президента з більш ліберальними ідеологіями.

Ви говорили раніше, що у батька було багато глобальних проектів щодо змін на Донбасі та в Україні. Розкажіть про них.

Ось кілька прикладів, які були на стадії розробки:

Проект із міжнародною компанією Cargill. Планували будувати масложировий завод на території Волноваського району. Будівництво тисячі АЗК. Наприклад, у 1997 році (тоді найбільшими мережами в Україні були «Укрнафта» та російські мережі) батько з партнерами планував створити мережу по всій Україні із залученням іноземних інвестицій. Будівництво акумуляторного заводу. Цей проект також планували реалізувати разом з американським інвестором. Компанія DCC. Вона підписала контракт з Ericsson на 50 млн доларів. Реконструкція міжнародного аеропорту. Батько хотів реалізувати цей проект ще тоді, а зробили це лише через 15 років. Це лише кілька прикладів, які показують, що батько активно працював над проектами, що могли змінити український ринок, залучаючи іноземних інвесторів.  Також, була створена корпорація «Агродон», яка займалася сільським господарством. Для неї вдалося відкрити кредитну лінію на понад 100 мільйонів доларів.  Це те, що я знаю достеменно. 

Чим це не подобалося російському бізнесу?

Російський вплив це обмежувало або створювало серйозну конкуренцію. Люди, які, як ми зараз вже розуміємо, працювали в Донецькому регіоні, включаючи агентів впливу, знали про це. Так, була внутрішня конкуренція, але це не виключає впливу Росії.

Євген Щербань казав, що найбільша небезпека – це російський капітал. Чому?

Він якось сказав про Росію: «У нас своє кіно, у них своє». Батько дуже чітко бачив різницю між українським і російським капіталом. Він попереджав про можливу війну за Крим. Щоправда, він помилився в тому, що повномасштабна війна не сталася тоді – Крим просто відібрали у нас. Але вже тоді батько розумів ці загрози, він володів інформацією та глибоко розумів процеси, що відбувалися.

Ви сказали, що батько володів інформацією про Крим. Його вбили, коли він прилетів із Москви. Він часто там бував? З ким спілкувався?

Я впевнений, що був один важливий епізод. Ви розумієте, хто такий Кобзон (Йосиф Кобзон – російський естрадний співак родом із Донецької області, учасник неформальних переговорів між українськими та російськими бізнесменами – ред.). Батько казав, що літав на зустріч із ним. Але не можна казати, що через поїздки до Москви він міг бути проросійським. Це зовсім не так. Я впевнений, що домовленості стосувалися питань поставок газу чи інших стратегічних аспектів, важливих для України.

Напередодні вбивства батько казав, що збирається до Америки. Чому саме туди?

Про це вже багато казали. Батько розумів, що перебувати на Донбасі смертельно небезпечно, і на певний період вирішив виїхати до Америки. Він почувався там у безпеці. Можна сказати, що він був не лише проукраїнським, а навіть проамериканським.

Чи розумів він, яка боротьба точиться на Донбасі?

Так, абсолютно. Донбас був і є плацдармом для комуністів, з їхньою жорсткою ідеологією. Батько та його команда внесли вагомий внесок у боротьбу з комуністами в парламенті та у прийняття Конституції. Він був на передовій боротьби за незалежну Україну.

Як батько бачив Україну в ті часи?

Донбас був сильно інтегрований в Україну економічно, але політично й культурно це був слабший зв’язок. Батько мислив масштабами всієї країни, а не лише одного регіону. Він вірив, що ліберальна ідея не може працювати локально – вільна економіка має охоплювати всю Україну.

Звідки у вашого батька було захоплення ліберальною ідеєю? Його ідеї були унікальними для того часу. Ліберальна партія після його вбивства поступово зійшла нанівець, але за його життя її розглядали як серйозну політичну силу.

Я можу сказати лише свою думку, як я це бачу, опираючись на його слова. Коли батько став підприємцем, він відчув себе вільною людиною. За комуністів, як він говорив, завжди було відчуття пригніченості, навіть самі комуністи не мали почуття власної гідності. Я думаю, що саме дух свободи керував ним. Він щиро вірив у підприємництво та дуже любив і поважав людей, які були заповзятливими. Ось чому йому так подобалася Америка. Він казав, що там відчувається дух свободи, і це надзвичайно важливо. Пам'ятаю, як він, прогулюючись Нью-Йорком, говорив: «Зрозуміло, що тут є свої недоліки, але я хочу тут жити». Один із його партнерів згадував, як під час прогулянки Нью-Йорком батько зупинився посеред вулиці й сказав: «Я хочу, щоб Україна була такою ж».

Чому діяльність батька викликала таку сильну протидію?

Всі ці ініціативи не могли залишитися поза увагою тих сил, які виступали проти іноземного впливу. Батько був безумовним провідником західної політики, зокрема у питаннях інвестицій для Донбасу. Ці сили розуміли, що якщо дати цьому розвитку піти далі, з ним доведеться рахуватися. Його ідеї могли серйозно вплинути на регіон і внести прогресивні зміни, які йшли всупереч інтересам посткомуністичних сил.

Це була серйозна загроза. Коли ти припиняєш історію на самому початку – це одна річ. Але якщо дати їй набути масштабів, це зовсім інше. Я повністю погоджуюся, що спрямованість розвитку Донбасу, яку пропонував батько, із західною інтеграцією та новою економічною моделлю, зовсім не подобалася тим, кого я називаю «шариковими». Вони завжди тут «паслися» і не хотіли змін.