Можливо, невипадково Григорій Галаган одружився на Катерині Кочубей – праправнучці того самого Василя Кочубея, якого козаки прокляли за те, що він зрадив Гетьмана Івана Мазепу.
1853 року, через шість років після одруження, у Григорія і Катерини народився син, який став сенсом їхнього життя. Вони обожнювали і голубили свого Павлусика, всіляко намагались виховати його свідомим українцем у середовищі української мови, фольклору, традицій і культури. Вони найняли для нього няню з Чернігова, яка розмовляла тільки українською. До п’яти років Павлусик чув удома лише українську. Григорій Галаган завжди казав своєму синові: “Ти українець. Твоя рідна мова – українська”. Поряд з тим, він вважав, що знання іноземних мов збагачує і збільшує силу рідної мови. Отож із п’яти років Павлусик почав вивчати латину, грецьку, німецьку, французьку і англійську. Також він отримав хорошу домашню освіту з природничих наук.
1869 року, коли Павлові виповнилось 16, він вже був готовий вступати до університету. Його батько плекав великі надії, але… трапилася страшна трагедія. У квітні родина поїхала святкувати Великдень до родового маєтку Катерини, і там Павло несподівано захворів. Він весь горів, і ніхто не знав, що це – менінгіт, тиф, чи якась інша хвороба. До залізничної станції було дуже далеко, і ніде в окрузі не було лікаря. Хлопець згорав на очах у невтішних і безпорадних батьків. За п’ять днів останній з роду Галаганів помер.
Це була найбільша втрата в житті Григорія Галагана, проте він мужньо переніс горе і всю решту життя присвятив благородній справі. Він писав: “Я не дав своєму синові достатньо української освіти, сили і культури, тож дам усе це іншим дітям. Я матиму сина в інших дітях!”
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
1871 року Григорій Галаган заснував колегію з безкоштовним навчанням – перший освітній заклад такого роду в Російській імперії. Вступити до нього могли ті, хто був розумним і старанним, і кому виповнилось 16 років – вік, у якому помер його син. Вже менш ніж за два роки Колегія Галагана стала широковідомою і престижною і мала вже більше трьохсот учнів. Багато з них потім навчались у Санкт-Петербурзькому університеті і стали відомими вченими, письменниками і громадськими діячами, які підтримували і поширювали українську культуру, українські цінності і українські ідеї.
Григорій Галаган також заснував і утримував дві гімназії – для хлопчиків і дівчат – у Прилуках. Обидві перебували під особистим патронатом його дружини, яка цілковито поділяла його погляди. Вдячні містяни обрали його почесним громадянином Прилук. Він також заснував і утримував більше десятка народних шкіл у Чернігівській губернії та став співзасновником бібліотеки в Києві, яка тепер є Національною парламентською бібліотекою.
Григорій Галаган значно збагатив успадковану колекцію творів мистецтва, яку зберігав у родовому замку, в якому було 60 кімнат. Він не просто любив і цінував мистецтво – він заснував Південноросійське товариство художників і підтримував молодих українських літераторів, художників і скульпторів, особливо тих, які в своїх творах зображували батьківщину. Будинок, який він збудував для свого сина – дуже цікавий витвір архітектури – він подарував місцевому земству. За кілька днів до смерті 25 вересня 1888 року Григорій Галаган написав, що зробив набагато менше, ніж міг, для свого народу, колись давно зрадженого його предком…
Життя цієї непересічної особистості є яскравим прикладом внутрішнього конфлікту між двома національними сутностями в умовах насильницької асиміляції. Він жив у ХІХ столітті, коли Росія остаточно ліквідувала українську державність, коли була пригнічена національна самосвідомість переважної більшості українців і навіть їхнє мислення було змінене. На щастя, український ген, хоча й дещо мутований, зберігся, і українці вижили як нація – не в останню чергу завдяки тим, хто зберігав і поширював українську мову, культуру і традиції. Одним із них був Григорій Галаган, який був і називав себе українцем, але присягав на вірність Російській імперії.
