Після переходу на Новоюліанський календар більшість великих церковних свят змістилися на 13 днів уперед. Тепер Маланку святкуватимуть 31 грудня замість 13 січня. Свято Маланка бере своє коріння ще з дохристиянських часів, то які ж обряди й традиції збереглися й донині?
Що таке Маланка?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Маланка — це давнє українське народне, а пізніше й церковне, свято. Ще донедавна воно відзначалося напередодні "старого" Нового року та свята Василія Великого. У 2024 році вперше за багато років Маланку святкуватимуть 31 грудня. Деякі села в Україні навіть до переходу на новий церковний календар дотримувалися цієї дати. Сьогодні автентичні традиції Маланки збереглися переважно в селах Галичини, Буковини та Поділля.
Святкування Маланки бере коріння з давніх, імовірно, дохристиянських обрядів. У народних віруваннях Маланка приходить на Щедрий вечір разом із Василем, щоб сповістити господарів про свято та справити гостини. Саме тому це свято в народі й отримало назву "Гостини Маланки". У традиції українців християнські й дохристиянські елементи об’єдналися в єдине свято.
Загалом стиль Маланки, як і традиції свята, відрізняються залежно від регіону чи навіть "кута" одного села. Спільним залишається лише те, що під час святкувань люди перевдягаються в різних персонажів, ходять від хати до хати, співають, вітають господарів із новим роком та бажають добробуту. Молодь зазвичай обирала одного хлопця, який перевдягався в жіночий одяг і грав Маланку. Інші учасники грали ролі Орача, Ведмедя, Кози, Цигана, Журавля чи Рогатого чорта. Цей обряд у народі називався "водити Маланку".
Цьогоріч Міністерство культури внесло традицію Щедрого вечора до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини, наголосивши, що "ця традиція є однією з тих, які формують ідентичність народу". Раніше до цього переліку вже була включена традиція буковинського маланкування.
Традиції свята Маланки та Василя
На святковому столі обов’язково має бути Щедра кутя. Також готують різноманітні ситні страви: пиріжки, ковбаси, вареники та млинці. Проте рибу за давніми традиціями не подають, адже вважалося, що тоді щастя "попливе" з дому, як риба у воді.
У дохристиянські часи наші предки запікали ціле порося як пожертву Василеві, адже він вважався покровителем свиней. За це він дарував родині достаток і щастя. До святкового столу також готували страви зі свинини: холодець, ковбаси, сало та інші частування.
Одним із важливих звичаїв було випікання обрядового хліба. Перед цим жінка, розпочинаючи замішувати тісто, разом із чоловіком вирушала "лякати" дерева, які погано родили. Чоловік, узявши палицю або сокиру, тричі стукав по корі дерева й промовляв: "Не будеш родити — буду рубати, а будеш родити — буду шанувати". Дружина відповідала за дерево: "Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану". Після цього жінка витирала об кору руки, сподіваючись на добрий врожай.
Щедрий вечір також супроводжувався дівочими ворожіннями. За традицією, під час ворожінь хлопці крали ворота або хвіртки з подвір’я дівчини. Щоб повернути їх, батько дівчини мав, так би мовити, "виставити могорич", тобто пригостити хлопців горілкою та закускою, щоб вони повернули ворота на місце.
Завершували обряди Щедрого вечора спаленням "діда" або "дідуха" — снопа соломи, який стояв у кутку оселі на Святвечір. У деяких регіонах через вогнище від "дідуха" стрибали, вважаючи цей обряд очищенням від впливу нечистої сили.
Як щедрувати на Маланку 31 грудня?
Щедрування є однією з найцікавіших і найвеселіших новорічних традицій українського народу. Всі жінки та дівчата села збиралися разом, перевдягалися в яскраві костюми та обходили домівки сусідів, співаючи щедрівки й прославляючи господарів. Щедрування починали після заходу сонця. Саме тоді, за народними повір’ями, на світ виходить нечиста сила.
А от щодо засівання, то тут головну роль грати хлопці та чоловіки, оскільки вважалося, що вони приносять щастя. На світанку 1 січня, у день Святого Василя, починалося посівання зерном. Цей давній звичай мав ритуально-магічне значення, адже вважалося, що посівання приносить добробут, щастя і багатий урожай на наступний рік.
Спочатку посівати йшли до хрещених батьків і родичів, а потім до сусідів і знайомих. Зазвичай для посівання використовували пшеницю, а також жито, ячмінь чи овес. Горохом посівати не можна було, оскільки, за повір’ями, він виник зі сліз Матері Божої, а посівання ним могло накликати горе на родину.
