Нині українська молодь розсіяна по різних куточках Європи. Українці за кордоном навчаються в університетах, працюють, інтегруються в нову культуру. Але чи означає це, що молодь назавжди покинула Україну?
Раніше Kyiv Post розповідав про досвід життя української молоді в інших країнах після початку повномасштабної війни.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Українська молодь за кордоном − чи планує повертатися
Kyiv Post опитав представників української молоді, які знайшли тимчасовий прихисток у різних куточках Європи, про їхню історію та те, чи збираються вони повертатися до України.
Я дуже люблю Україну і ніколи не хотіла жити за кордоном. Це не моє.
Анна, живе в Німеччині
“Мене мотивує в першу чергу безпека, − зізнається Анна. − Щоразу, коли повертаюся до батьків на канікули чи просто на свята, постійно чую ці сирени, вибухи. За кордоном спокійно.”
Звільнений з полону захисник “Азову” виступив у парламенті Данії
Але не лише безпека змушує її залишатися за межами України.
“Мене ще бентежить стан в Україні. Люди ходять сумні, з них наче висмоктали все життя, і вони з останніх сил намагаються його проживати. Це сумно. Я так не хочу.
Я в Німеччині перебуваю вже 3 роки й досі не знайшла тут собі місце. Мені все незручне − як німці працюють, як спілкуються, які в них правила, навіть як святкують різні свята. Їхній темп життя для мене дуже повільний, я звикла до рухливого життя”, − додала Анна.
На запитання про те, що мотивує її залишатися в Німеччині, вона зауважила, що найголовнішою є родина.
“Я живу з хлопцем, з яким планую повʼязати все своє життя, і якщо йому буде небезпечно повертатись, виходить, і мені так само. Зараз я не бачу такого ж самого потенціалу в Україні, як у Німеччині. Я вірю, що в Україні все буде краще, однак зараз я бачу низькі зарплати, бачу нестабільну економіку. Я не знаю, як у цьому будувати родину”, − пояснила Анна.
Я бачу в Україні величезний потенціал. Наша культура, наш народ, наші звичаї. В нас неймовірні люди, вони працьовиті, талановиті, розумні.
“Новини, зв’язок із родичами, звичаї, музика, кіно − все, в чому є частинка України, повертає мене додому, − розповідає вона. − В кіно я ходжу на українські покази. Слухаю українську музику. Дивлюсь українських блогерів та телешоу. Звернення президента теж дивлюся на свята. Люди, яких я тут зустрічаю з України, одразу відчуваються рідними, бо ми в одному човні.”
За словами Анни, для неї фраза “повернутися додому” означає приїхати в дім, у якому вона виросла, обійняти батьків і брата, можливість зустрітися з друзями й родичами без приводу та в будь-який момент життя.
“Для мене дім − рідні стіни, рідні люди, друзі, собака та ландшафти,” − наголосила дівчина.
Безумовно, я люблю Україну і підтримую її, як можу.
Євгенія, живе у Франції
Дівчина розповіла, що зараз для неї найважливіше – це навчання в університеті.
“У Франції існує чудова система підтримки для студентів. Стипендія, допомога з житлом, знижки... Це дозволяє не лише зосередитись на навчанні, а й влаштовувати собі цікаве дозвілля”, − поділилася Євгенія.
Вона додала, що по закінченню навчання отримає диплом європейського зразка.
“Звичайно, важливим є й питання безпеки... На жаль, в Україні зараз небезпечно, і це стосується не лише війни”, − пояснила дівчина.
Вона розповіла про свого хлопця-українця, для якого поїздка додому може стати “квитком в один кінець”.
Євгенія не хоче наражати його на небезпеку, зважаючи на дії співробітників територіального центру комплектування (ТЦК).
“Але зараз для мене найважливіше − це безпека і добробут моїх близьких”, − зауважила вона.
Євгенія зізналася, що дуже сумує за сім’єю, яка залишилася в Україні, і хвилюється за них. Ще однією причиною повернутися вона назвала те, що тут почувається чужою.
“Постійно доводиться виборювати своє “право на місце під сонцем”, стикатися з жахливою бюрократією. Щоб відкрити банківський рахунок, мені знадобилося майже 4 місяці! А оформлення стипендії та посвідки на проживання − це справжнє пекло”, додала Євгенія.
Однак, на її думку, Україні бракує справедливої оплати праці та низького рівня корупції.
“Але я вірю у світле майбутнє України, − сказала вона. − Хоча перші роки після війни будуть важкими.”
Вона зізналася, що їй бракує інформації про перспективи розвитку України після війни. За її словами, новинні канали зазвичай пишуть про поточну ситуацію, а не про майбутнє.
“Хотілося б знати більше про можливості для молоді, зокрема в плані нерухомості”, − зазначила Євгенія.
Дівчина розповіла, що підтримує зв’язок із батьками та бабусею за допомогою дзвінків і посилок та не хоче втрачати зв’язок із домом.
“Повернутися додому для мене означає повернутися до рідних, до місця, де я виросла, де мені затишно та комфортно. Знову організувати своє життя в Україні, знайти роботу, житло, своїх людей”, − підсумувала вона.
«Повернутися додому» − це не лише про географію, це про почуття приналежності та відчуття безпеки та прийняття.
Валерія, живе у Нідерландах
Валерію мотивує залишатися за кордоном висока якість життя, стабільна економіка, безпека та політика, орієнтована на потреби людей.
“Тут відчувається вищий рівень життя: якісна медицина, освіта, екологія та соціальні гарантії, − зазначила Валерія. − Спокій і стабільність дозволяють планувати майбутнє та насолоджуватися життям без зайвих тривог.”
Проте вона не приховує, що її тягнуть додому зокрема зв’язок із рідними та друзями та бажання зробити свій внесок у краще майбутнє України.
“Я мрію використати досвід, здобутий за кордоном, щоб допомогти покращити рівень життя в Україні”, − зауважила дівчина.
Валерія розповіла, що на її рішення вплинуть безпека та стабільність в Україні, можливість для розвитку й гідного життя.
“Важливу роль відіграватимуть реформи, які створять умови для чесної праці, якісної медицини й освіти”, − пояснила вона.
Дівчина зізналася, що хоча за кордоном вона почувається спокійніше, бажання бути поруч із близькими й долучитися до змін у рідній країні переважає.
“Окрім безпеки, в Україні бракує кількох важливих речей”, − сказала Валерія та наголосила: Насамперед, це адекватна політика і керівники, які працюють на благо країни, а не лише у власних інтересах”.
Вона також зазначила, що бракує бажання людей змінювати країну на краще, достойного рівня оплати праці, розвинутої інфраструктури та соціальної справедливості.
Валерія поділилася своїм баченням майбутнього України після війни: “Насамперед, це масштабна відбудова інфраструктури та економіки, а також повернення частини людей, які виїхали за кордон. Я вважаю, що близько 30-40% тих, хто виїхав, можуть повернутися за умов безпеки та гідного рівня життя”.
Вірю, що можливий різкий економічний розвиток через міжнародну допомогу та відновлення виробництв. Однак через кілька років ми, ймовірно, стикнемося з демографічною кризою, спричиненою втратами через війну та еміграцією”.
“Чи приваблює мене таке майбутнє? І так, і ні. Я розумію, що Україну чекає багато випробувань на шляху до того, щоб стати сильною та успішною державою. Однак мене приваблює ідея бути частиною цієї трансформації, бачити, як країна відроджується”, − зізналася дівчина.
Валерія також наголосила на важливості реформ, спрямованих на боротьбу з корупцією та забезпечення прозорого управління державою, а також у сфері освіти та охорони здоров’я.
“Для мене повернутися додому − це більше, ніж просто повернення у будинок, де я провела свої 18 років. Це про повернення туди, де мене чекають і люблять, де я відчуваю себе потрібною і прийнятою. Важливо, щоб це було місце, де мене не осуджуватимуть за те, що я вирішила виїхати за кордон, а навпаки, де зрозуміють і підтримають”, − підсумувала дівчина.
Ціни на оренду житла в Україні дуже високі, а роботи, яка б дозволила мені переїхати та оплачувати базові потреби, у мене наразі немає.
Наталія, живе в Німеччині
“Мій рідний Харків обстрілюється майже кожного дня, і я боюсь за своє життя”, − наголосила Наталія.
Вона додала, що поки не бачить для себе можливості повернутися до Харкова, доки не закінчиться війна.
Дівчина розповіла, що, окрім безпеки, в Україні їй бракує програм підтримки для тих, хто повертається.
“Це могла би бути компенсація витрат на переїзд, допомога з житлом, професійна адаптація, − пояснила вона. − Я розумію, що доведеться будувати своє життя з нуля, і хотілося б, щоб держава допомогла в цьому.”
Наталія також зазначила, що через високий рівень корупції їй бракує довіри до державних інституцій.
“Майбутнє України після війни я бачу складним”, − зізналася дівчина. Вона вважає, що на Україну чекають збитки в усіх сферах, залежність від зовнішньої допомоги, брак кадрів, напруга в суспільстві.
Вона вважає, що на її рішення повернутися могли би вплинути реформи та зміни: “Спершу це антикорупційна реформа. Без неї жодні інші ініціативи не будуть ефективними.”
Наталія також згадала про реформу судової системи, відбудову інфраструктури, програми соціального житла, інтеграцію тих, хто повернувся, підвищення зарплат і забезпечення прав і свобод.
“Для мене вкрай важливим є впровадження громадянських партнерств”, − підсумувала вона.
Для мене моє рідне місто Київ – найкраще місце на планеті. Я дуже люблю його і дуже часто купую квиток додому просто заради Києва.
Ксенія, живе в Португалії
Впродовж певного часу Ксенія навчалася в Литві, однак наразі продовжує навчання в Португалії.
“Я переїхала після початку повномасштабного вторгнення, але переїхала на навчання, − пояснила Ксенія. − Наразі я здобуваю вищу освіту, і це мій головний фактор вибору місця проживання.”
Вона додала, що завжди мріяла повчитися в різних країнах, і зараз її мотивує саме університет та можливості, які він надає.
“Я єдина з сім’ї, хто виїхав за кордон. Сумую за ними кожного дня і з нетерпінням чекаю повернення назад”, − наголосила Ксенія
Дівчина зазначила, що на її рішення повернутися чи залишитися за кордоном вплинуть навчання та можливості професійного розвитку.
“В Україні мені бракує не лише безпеки, а й того, що я вже побудувала своє життя за кордоном. В Україні мені доведеться починати все спочатку”, − зауважила вона.
Ксенія поділилася своїм баченням майбутнього України після війни: “Відштовхуючись від історичних факторів, післявоєнний період дуже складний. Але я знаю, що ми з цим впораємось. Бо ми сильні. Моя любов до України перекриває всю непривабливість та складність повоєнних часів. Так, я романтик”.
Дівчина зазначила, що їй не вистачає інформації про перспективи розвитку України в повоєнний період, а на її рішення повернутися могли би вплинути економічні реформи.
“Зв’язок із Батьківщиною я підтримую передусім завдяки спілкуванню з рідними. Також мені допомагає інтернет. Моя інформаційна бульбашка навіть за кордоном стовідсотково українська”, – додала дівчина.
Вона вважає, що уряд робить недостатньо для залучення молоді до відновлення України після війни, і, як вона зазначила, молодь за кордоном переважно й не думає про це.
“Повернення додому – найпрекрасніший та найтепліший момент року. Немає нічого кращого за відчуття “повернення додому”, – запевнила вона.
