Нині українська молодь розсіяна по різних куточках Європи. Українці за кордоном навчаються в університетах, працюють, інтегруються в нову культуру. Але чи означає це, що молодь назавжди покинула Україну?
Раніше Kyiv Post розповідав про досвід життя української молоді в інших країнах після початку повномасштабної війни.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Українська молодь за кордоном − чи планує повертатися
Kyiv Post опитав представників української молоді, які знайшли тимчасовий прихисток у різних куточках Європи, про їхню історію та те, чи збираються вони повертатися до України.
Я дуже люблю Україну і ніколи не хотіла жити за кордоном. Це не моє.
Анна, живе в Німеччині
“Мене мотивує в першу чергу безпека, − зізнається Анна. − Щоразу, коли повертаюся до батьків на канікули чи просто на свята, постійно чую ці сирени, вибухи. За кордоном спокійно.”
Росія буде подавати газ до Придністров’я як “гуманітарну допомогу”
Але не лише безпека змушує її залишатися за межами України.
“Мене ще бентежить стан в Україні. Люди ходять сумні, з них наче висмоктали все життя, і вони з останніх сил намагаються його проживати. Це сумно. Я так не хочу.
Я в Німеччині перебуваю вже 3 роки й досі не знайшла тут собі місце. Мені все незручне − як німці працюють, як спілкуються, які в них правила, навіть як святкують різні свята. Їхній темп життя для мене дуже повільний, я звикла до рухливого життя”, − додала Анна.
На запитання про те, що мотивує її залишатися в Німеччині, вона зауважила, що найголовнішою є родина.
“Я живу з хлопцем, з яким планую повʼязати все своє життя, і якщо йому буде небезпечно повертатись, виходить, і мені так само. Зараз я не бачу такого ж самого потенціалу в Україні, як у Німеччині. Я вірю, що в Україні все буде краще, однак зараз я бачу низькі зарплати, бачу нестабільну економіку. Я не знаю, як у цьому будувати родину”, − пояснила Анна.
Я бачу в Україні величезний потенціал. Наша культура, наш народ, наші звичаї. В нас неймовірні люди, вони працьовиті, талановиті, розумні.
“Новини, зв’язок із родичами, звичаї, музика, кіно − все, в чому є частинка України, повертає мене додому, − розповідає вона. − В кіно я ходжу на українські покази. Слухаю українську музику. Дивлюсь українських блогерів та телешоу. Звернення президента теж дивлюся на свята. Люди, яких я тут зустрічаю з України, одразу відчуваються рідними, бо ми в одному човні.”
За словами Анни, для неї фраза “повернутися додому” означає приїхати в дім, у якому вона виросла, обійняти батьків і брата, можливість зустрітися з друзями й родичами без приводу та в будь-який момент життя.
“Для мене дім − рідні стіни, рідні люди, друзі, собака та ландшафти,” − наголосила дівчина.
Безумовно, я люблю Україну і підтримую її, як можу.
Євгенія, живе у Франції
Дівчина розповіла, що зараз для неї найважливіше – це навчання в університеті.
“У Франції існує чудова система підтримки для студентів. Стипендія, допомога з житлом, знижки... Це дозволяє не лише зосередитись на навчанні, а й влаштовувати собі цікаве дозвілля”, − поділилася Євгенія.
Вона додала, що по закінченню навчання отримає диплом європейського зразка.
“Звичайно, важливим є й питання безпеки... На жаль, в Україні зараз небезпечно, і це стосується не лише війни”, − пояснила дівчина.
Вона розповіла про свого хлопця-українця, для якого поїздка додому може стати “квитком в один кінець”.
Євгенія не хоче наражати його на небезпеку, зважаючи на дії співробітників територіального центру комплектування (ТЦК).
“Але зараз для мене найважливіше − це безпека і добробут моїх близьких”, − зауважила вона.
Євгенія зізналася, що дуже сумує за сім’єю, яка залишилася в Україні, і хвилюється за них. Ще однією причиною повернутися вона назвала те, що тут почувається чужою.
“Постійно доводиться виборювати своє “право на місце під сонцем”, стикатися з жахливою бюрократією. Щоб відкрити банківський рахунок, мені знадобилося майже 4 місяці! А оформлення стипендії та посвідки на проживання − це справжнє пекло”, додала Євгенія.
Однак, на її думку, Україні бракує справедливої оплати праці та низького рівня корупції.
“Але я вірю у світле майбутнє України, − сказала вона. − Хоча перші роки після війни будуть важкими.”
Вона зізналася, що їй бракує інформації про перспективи розвитку України після війни. За її словами, новинні канали зазвичай пишуть про поточну ситуацію, а не про майбутнє.
“Хотілося б знати більше про можливості для молоді, зокрема в плані нерухомості”, − зазначила Євгенія.
Дівчина розповіла, що підтримує зв’язок із батьками та бабусею за допомогою дзвінків і посилок та не хоче втрачати зв’язок із домом.
“Повернутися додому для мене означає повернутися до рідних, до місця, де я виросла, де мені затишно та комфортно. Знову організувати своє життя в Україні, знайти роботу, житло, своїх людей”, − підсумувала вона.
«Повернутися додому» − це не лише про географію, це про почуття приналежності та відчуття безпеки та прийняття.
Валерія, живе у Нідерландах
Валерію мотивує залишатися за кордоном висока якість життя, стабільна економіка, безпека та політика, орієнтована на потреби людей.
“Тут відчувається вищий рівень життя: якісна медицина, освіта, екологія та соціальні гарантії, − зазначила Валерія. − Спокій і стабільність дозволяють планувати майбутнє та насолоджуватися життям без зайвих тривог.”
Проте вона не приховує, що її тягнуть додому зокрема зв’язок із рідними та друзями та бажання зробити свій внесок у краще майбутнє України.
“Я мрію використати досвід, здобутий за кордоном, щоб допомогти покращити рівень життя в Україні”, − зауважила дівчина.
Валерія розповіла, що на її рішення вплинуть безпека та стабільність в Україні, можливість для розвитку й гідного життя.
“Важливу роль відіграватимуть реформи, які створять умови для чесної праці, якісної медицини й освіти”, − пояснила вона.
Дівчина зізналася, що хоча за кордоном вона почувається спокійніше, бажання бути поруч із близькими й долучитися до змін у рідній країні переважає.
“Окрім безпеки, в Україні бракує кількох важливих речей”, − сказала Валерія та наголосила: Насамперед, це адекватна політика і керівники, які працюють на благо країни, а не лише у власних інтересах”.
Вона також зазначила, що бракує бажання людей змінювати країну на краще, достойного рівня оплати праці, розвинутої інфраструктури та соціальної справедливості.
Валерія поділилася своїм баченням майбутнього України після війни: “Насамперед, це масштабна відбудова інфраструктури та економіки, а також повернення частини людей, які виїхали за кордон. Я вважаю, що близько 30-40% тих, хто виїхав, можуть повернутися за умов безпеки та гідного рівня життя”.
Вірю, що можливий різкий економічний розвиток через міжнародну допомогу та відновлення виробництв. Однак через кілька років ми, ймовірно, стикнемося з демографічною кризою, спричиненою втратами через війну та еміграцією”.
“Чи приваблює мене таке майбутнє? І так, і ні. Я розумію, що Україну чекає багато випробувань на шляху до того, щоб стати сильною та успішною державою. Однак мене приваблює ідея бути частиною цієї трансформації, бачити, як країна відроджується”, − зізналася дівчина.
Валерія також наголосила на важливості реформ, спрямованих на боротьбу з корупцією та забезпечення прозорого управління державою, а також у сфері освіти та охорони здоров’я.
“Для мене повернутися додому − це більше, ніж просто повернення у будинок, де я провела свої 18 років. Це про повернення туди, де мене чекають і люблять, де я відчуваю себе потрібною і прийнятою. Важливо, щоб це було місце, де мене не осуджуватимуть за те, що я вирішила виїхати за кордон, а навпаки, де зрозуміють і підтримають”, − підсумувала дівчина.
Ціни на оренду житла в Україні дуже високі, а роботи, яка б дозволила мені переїхати та оплачувати базові потреби, у мене наразі немає.
Наталія, живе в Німеччині
“Мій рідний Харків обстрілюється майже кожного дня, і я боюсь за своє життя”, − наголосила Наталія.
Вона додала, що поки не бачить для себе можливості повернутися до Харкова, доки не закінчиться війна.
Дівчина розповіла, що, окрім безпеки, в Україні їй бракує програм підтримки для тих, хто повертається.
“Це могла би бути компенсація витрат на переїзд, допомога з житлом, професійна адаптація, − пояснила вона. − Я розумію, що доведеться будувати своє життя з нуля, і хотілося б, щоб держава допомогла в цьому.”
Наталія також зазначила, що через високий рівень корупції їй бракує довіри до державних інституцій.
“Майбутнє України після війни я бачу складним”, − зізналася дівчина. Вона вважає, що на Україну чекають збитки в усіх сферах, залежність від зовнішньої допомоги, брак кадрів, напруга в суспільстві.
Вона вважає, що на її рішення повернутися могли би вплинути реформи та зміни: “Спершу це антикорупційна реформа. Без неї жодні інші ініціативи не будуть ефективними.”
Наталія також згадала про реформу судової системи, відбудову інфраструктури, програми соціального житла, інтеграцію тих, хто повернувся, підвищення зарплат і забезпечення прав і свобод.
“Для мене вкрай важливим є впровадження громадянських партнерств”, − підсумувала вона.
Для мене моє рідне місто Київ – найкраще місце на планеті. Я дуже люблю його і дуже часто купую квиток додому просто заради Києва.
Ксенія, живе в Португалії
Впродовж певного часу Ксенія навчалася в Литві, однак наразі продовжує навчання в Португалії.
“Я переїхала після початку повномасштабного вторгнення, але переїхала на навчання, − пояснила Ксенія. − Наразі я здобуваю вищу освіту, і це мій головний фактор вибору місця проживання.”
Вона додала, що завжди мріяла повчитися в різних країнах, і зараз її мотивує саме університет та можливості, які він надає.
“Я єдина з сім’ї, хто виїхав за кордон. Сумую за ними кожного дня і з нетерпінням чекаю повернення назад”, − наголосила Ксенія
Дівчина зазначила, що на її рішення повернутися чи залишитися за кордоном вплинуть навчання та можливості професійного розвитку.
“В Україні мені бракує не лише безпеки, а й того, що я вже побудувала своє життя за кордоном. В Україні мені доведеться починати все спочатку”, − зауважила вона.
Ксенія поділилася своїм баченням майбутнього України після війни: “Відштовхуючись від історичних факторів, післявоєнний період дуже складний. Але я знаю, що ми з цим впораємось. Бо ми сильні. Моя любов до України перекриває всю непривабливість та складність повоєнних часів. Так, я романтик”.
Дівчина зазначила, що їй не вистачає інформації про перспективи розвитку України в повоєнний період, а на її рішення повернутися могли би вплинути економічні реформи.
“Зв’язок із Батьківщиною я підтримую передусім завдяки спілкуванню з рідними. Також мені допомагає інтернет. Моя інформаційна бульбашка навіть за кордоном стовідсотково українська”, – додала дівчина.
Вона вважає, що уряд робить недостатньо для залучення молоді до відновлення України після війни, і, як вона зазначила, молодь за кордоном переважно й не думає про це.
“Повернення додому – найпрекрасніший та найтепліший момент року. Немає нічого кращого за відчуття “повернення додому”, – запевнила вона.
