Голова Комітету жіночого та дівочого футболу УАФ, чемпіонка світу з пляжного футболу, майстер спорту міжнародного класу, учасниця збірної України з футзалу та пляжного футболу Анастасія Кліпаченко в ексклюзивному інтерв’ю поділилися своїм баченням розвитку українського жіночого футболу під час війни і розповіла про унікальний спортивний проєкт «Шлях чемпіонки» та спортивну дипломатію.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Джерело: УАФ
Анастасіє, у Вас багатий спортивний досвід. Що для Вас було ключовим на цьому шляху?
Я займаюся футзалом 24 роки, пляжним футболом – трохи менше. Головний герой у моєму житті та житті кожної дівчинки, яка займається футболом – дитячий тренер. Це основний критерій. Другий критерій – бажання бути особливою, виділятися серед інших дівчат. Мені хотілося мати сильний характер, а це можливо лише завдяки спорту.
Вас призначили на посаду голови Комітету жіночого та дівочого футболу УАФ. Які Ваші емоції та очікування?
Я завжди мріяла розвивати жіночий футбол в Україні. Для мене велика честь бути серцем жіночого футболу, спілкуватися з нашими гравцями, тренерами, представницями жіночого футболу та підвищувати його рівень. Головне – стосунки з людьми, тренерами, офіційними особами, представниками клубів та гравцями. Це має бути не монолог, а діалог і зворотний зв’язок.
Джерело: УАФ
Як проходять збори жіночої збірної України в умовах війни?
Організаційні моменти реалізувати складніше. Ми постійно в дорозі, у нас багато поїздок. Є організаційні питання щодо екіпіровки, виїзду тренерів за кордон. Бельгійські футболістки захоплюються нами і не розуміють, як нам під час війни вдається боротися за перші місця у футболі, завойовувати медалі. У Бельгії ми зібрали 6-7 тисяч уболівальників. Це те, чого ми повинні прагнути.
Джерело: УАФ
Останні збори у Туреччині та заключні матчі року були дуже емоційними. Наша збірна вибула за крок до виходу на Євро-2025, поступившись Бельгії. Чого, на Вашу думку, не вистачило для перемоги?
Матчі були дуже емоційними. Для кожної учасниці це був би перший вихід на чемпіонат Європи. Ми граємо не вдома, без наших уболівальників. На жаль. Маємо визнати, що ми відстаємо від європейських країн. Попри те, що з деякими ми можемо грати нарівні, ми трохи позаду. Це залежить не лише від бажання дівчат, а й від тактичної підготовки тренерського штабу.
Джерело: УАФ
Якою має бути філософія футболу, та яке Ваше бачення майбутнього тренера національної жіночої збірної?
Головне – це мотивація, розуміння, що тренером збірної може стати кожен. Можливо, для когось це шанс рухатися вперед, адже в невеликих містах тренери перебувають у зоні комфорту і впевнені, що їхня мрія ніколи не здійсниться. Така платформа створює можливості, аби під час війни можна було переїхати, навчатися, отримати ліцензію і збагнути, що саме зараз час змін.
Джерело: УАФ
Розкажіть детальніше про проєкт комплексного розвитку футболістки. Як українські жіночі футбольні клуби та гравці братимуть участь у цьому проєкті? Наприклад, як капітан жіночої збірної Дар’я Апанащенко увійшла до новоствореного Комітету жіночого та дівочого футболу УАФ.
Зараз, коли ми залучили пані капітана, яка протягом багатьох років була обличчям жіночого футболу, комітет запрацював активніше. Проєкт комплексного розвитку футболістки є одним із кроків, аби показати, що ваші можливості безмежні. Ми всі жінки. Варто подумати про те, ким ми будемо, як реалізовуватимемося в майбутньому, якщо дістанемо травму або коли завершимо кар’єру.
Ми розуміємо, що, якщо порівняти з чоловічим футболом, футболістки не можуть забезпечити себе матеріально – зокрема, придбати житло, автівку, чи відкрити бізнес. Тому психічне здоров’я кожної футболістки – основа такого комплексного розвитку. Стратегія передбачає командну діяльність. Ми співпрацюватимемо з командами за підтримки WAF Foundation. Ми виграли шестимісячний проєкт для дівчат від 12 до 18 років, який стане фундаментом їхніх знань про психічне здоров’я.
З 3 по 7 лютого на навчально-тренувальній базі ФК «Динамо» проходитиме Зимовий кубок. Футбол – це творчість, це релігія. Я хочу, щоб до жіночого футболу ставилися як до мистецтва, а до футболісток ставилися з повагою. Мій комплексний розвиток стосується поваги до жіночого футболу, руйнування стереотипів і гендерної нерівності.
Джерело: Особистий архів Анастасії Кліпаченко
Які заходи плануються в рамках проєкту «Шлях чемпіонки»? Чи плануєте ви розширювати свою діяльність на всю Україну та за її межі?
«Шлях чемпіонки» працює вже три роки. До цього ми співпрацювали з міжнародними школами лідерства, зокрема у Молдові та Азербайджані, трохи в Південно-Африканській Республіці, де моя колега навчалася у школі лідерства. Це дуже актуальна тема в усьому світі, проте не дуже поширена у футболі. Ми єдина організація, яка працює з професійними спортсменками, дбаючи про їхнє психічне здоров’я. Ми розвиватимемо власну ідентичність, і цей проєкт стане рушійною силою для подальшого розвитку з метою збереження та покращення психічного здоров’я наших гравців.
Як Ви оцінюєте розвиток українських клубів у порівнянні з європейськими перед початком другого кола чемпіонату України серед жіночих команд, запланованого на 19 березня?
Зараз ми займаємося питанням єдиної трансляції для команд. Усі клуби Прем’єр-ліги розпочали тренувальні збори. Ми бачимо, що завдяки підтримці чоловічих клубів розвиваються жіночі команди, зокрема інфраструктура, поля, стадіони. Наприклад, чоловічі клуби надають власний стадіон, а керівництво клубу ділить поле команди з жіночим клубом. Це повага і покращені умови.
Джерело: Особистий архів Анастасії Кліпаченко
Чи вірите Ви в силу жіночого футболу як ефективного інструменту спортивної дипломатії?
Жіночий футбол – це ніби база для становлення спортсменки як особистості. Нещодавно я була ведучою на культурно-етичній виставці Nezlamni.UA. На заході були присутні посли та дипломати з різних країн. Там була картина з написом: «Два роки тому на війні загинула футзалістка збірної України Елеонора Мальцева». А «Шлях чемпіонки» протягом двох років влітку проводить одноденний турнір-марафон, коли у День Незалежності команди збираються, аби вшанувати пам’ять загиблих. Ми назвали турнір «Незламні». Наш друг організував виставку картин українських художників Nezlamni.UA (Invincible.UA). Там була картина-фотографія українського художника, на якій Елеонора стоїть у військовій формі на тлі руїн. Вона уособлює цю незламність.
Фото: Особистий архів Анастасії Кліпаченко
Під час міжнародного форуму «Сила спортивної дипломатії» Андрій Єрмак [керівник Офісу президента Володимира Зеленського] зазначив, що для України «кожен зі спортсменів є дипломатом». Чи згодні Ви з цим твердженням?
Я грала за національну збірну з пляжного футболу, і під час війни вперше в історії ми стали чемпіонами світу. Ми виграли фінал у матчі проти Бразилії. Всі на стадіоні розуміють наш гімн, наші люди всіх надихають. Ми є втіленням свободи, яку неможливо зламати. Ми справді спортивні дипломати. Ми несемо цей прапор, ми маємо нести його з гордістю, і ми маємо говорити про нашу країну. Футбол – це потужний дипломатичний інструмент. Кому краще про це говорити, як не спортсменам? Ми вдячні нашим Збройним силам за те, що живі. Завдяки їм ми можемо виступати на міжнародній арені, проводити чемпіонат України і продовжувати використовувати футбол як потужний інструмент для об’єднання нації.
