Богдан Вітвіцький обрав кар’єру своєї мрії, коли у 20 років прийшов в український агробізнес. Це дуже розумний та амбітний молодик, який добре вписується в динамічний аграрний сектор України.
Здавалося, все йшло за планом, коли Богдан став директором «Агрофірми Корнацьких» [«АФК»], яка за свої 30 років вийшла на рівень виробництва до 60 тис. тон зернових та олійних на рік.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Але вторгнення Росії в Україну змінило практично все для Богдана, його молодої родини, яка виїхала в безпечне місце за межами України, і його роботодавця – родини Корнацьких. Тепер він і агрофірма турбуються не тільки про те, щоб отримати хороші гроші за свій урожай зі своїх 16 тис. гектарів, але й навіть про те, щоб вивезти його на ринок. Коли Богдан не на фермі, він стоїть на варті з місцевим підрозділом територіальної оборони.
Агрофірма також перебуває на лінії зіткнення російської стратегії, в якій Москва використовує продовольство та енергію як зброю.
Під час мого візиту до «Агрофірми Корнацьких» поблизу Первомайська, що в південно-центральній частині України, Аркадій Корнацький – голова бізнес-групи, колишній народний депутат України та кандидат у президенти – пояснив мені ситуацію. За його словами, з початку повномасштабного вторгнення Росії ціни на пальне зросли, а запаси дизельного палива для роботи сільськогосподарської техніки майже вичерпалися. Витрати агрофірми та інших виробників подвоїлися, водночас ціни на зерно зменшилися вдвічі.
Але фермери витривалі. Так само і Корнацький та його менеджери. Агробізнесу не звикати до витрат на пальне та брак постачання, але війна загострила ці проблеми. Проте є ще один непідконтрольний Корнацькому фактор, який загрожує не лише життєздатності сімейного бізнесу – а це пшениця, кукурудза, ріпак, соняшник, свинина та городні овочі, а й усьому українському агросектору.
Російська окупація, цілеспрямоване знищення українських портів та припинення експорту сільськогосподарської продукції, ймовірно, призведуть до глобальної продовольчої кризи та інфляції протягом наступних трьох місяців – ключового періоду для врожаю в північній півкулі.
Кризовий координатор ООН із відповідних питань цього тижня сказав канадським ЗМІ: «Ціни в усьому світі зростуть аж на 17%. Ми бачимо нестачу продовольства в багатьох частинах світу, особливо в Африці, на Африканському Розі та густонаселених країнах, які залежать від пшениці як основного продукту харчування».
Корнацький, який створив власну «портативну» свиноферму та систему мікрофінансування для українських селян, вірить в інновації та вважає, що глобальна спроможність починається з дій на місцях. Він каже, що першочерговим пріоритетом має бути забезпечення сталого розвитку українського агробізнесу та підтримка тих, хто від нього залежить, наприклад, 320 працівників його фірми.
«На відміну від багатьох країн, ми ніколи не мали жодних субсидій чи підтримки. Якщо у нас у воєнний період не буде стійкого розвитку, підкріпленого верховенством права, тоді не залишиться українського агробізнесу. За цих обставин Путін досягне однієї зі своїх цілей геноциду», – стверджує Корнацький.
Головною реакцією українського уряду насьогодні стало запровадження безвідсоткових кредитів для агробізнесу. «АФК» подала заявку, але не отримала позитивної відповіді.
«Ми ніколи раніше не зверталися за будь-якою фінансовою допомогою. Отже, ми були розчаровані, але не здивовані, що отримали відмову. Однак найбільше занепокоєння викликає те, що це неправильний механізм. Кредити за своєю природою є вибірковими та суб’єктивними. А базова ціна є універсальною і прозорою, і всі гравці можуть її спланувати», – стверджує Корнацький, що публічно критикує політику уряду.
Хоча, на думку Корнацького, політична ситуація залишається неадекватною, керівникам сімейної фірми доводиться пристосовуватися до нової та складної реальності. Вони призупинили інвестиції в розбудову компанії.
Водночас Вітвіцький розповідає про плани створення підземного сховища, яке вміщуватиме до 30 тис. тонн зерна майбутнього врожаю пшениці на термін до півроку. Так фірма намагається подолати поточний період нестабільності.
Ми відвідуємо село, де Корнацький виріс як колгоспник. Потім він зробив успішну юридичну та бізнес-кар’єру і багато років пропрацював у Москві. Цей успіх спонукав Корнацького придбати колгосп після здобуття Україною незалежності та перетворити його на процвітаючий концерн. Цілком можливо, що господарство використало свої матеріально-технічні можливості, щоб зробити внесок в оборону країни – все за власний кошт.
Біля місцевої церкви, ремонт якої частково фінансує Корнацький, ми виходимо на невеличку галявину за головною брамою.
«Кілька місяців тому під час ремонту ми знайшли кістки в неглибоких могилах уздовж паркану, – розповідає Корнацький. – Ці люди померли від голоду під час Голодомору 30-х років. Але якось люди виживали, село вижило і виживе знову, як і Україна».
Через вторгнення Росії Україна втратила 25% своїх посівних площ. Проте чиновники впевнені, що внутрішні потреби можна задовольнити, враховуючи, що переселенці та зовнішня міграція знизили внутрішній попит. Але це мало тішить як виробників, які перебувають під тиском, так і африканські країни, які імпортують близько 20% пшениці з України.
Перед війною Корнацький розпочав екопроект із днопоглиблення та очищення річки Буг, що протікає через його село.
«Такі речі не відбуваються самі собою. Ми зобов’язані піклуватися про свою землю і захищати її. Для цього ми тут», – сказав Корнацький, в той час як його молодий менеджер стояв поруч і замислено слухав.
Оригінал англійською тут.
