“Об’єднані на Дніпрі” - команда волонтерів, яка виросла з прагнення кожного бути корисним, бути причетним до перемоги, бути патріотом. Наразі команда - це об’єднання 40 людей, які допомагають військовим, зокрема, у питаннях реабілітації та лікування важкопоранених захисників.
Однією з головних ініціатив організації стала «Палата для захисника» - проєкт, який реалізовується у співпраці з сільськими лікарнями.
Kyiv Post зустрівся з представниками волонтерської організації “Об’єднані на Дніпрі” Мариною та Владиславом, щоб поговорити про волонтерський рух у Дніпрі та не лише про це.
КР: Кожне українське місто по-своєму зустріло та дало відповідь на повномасштабне вторгнення. На Ваш погляд, як Дніпро зустріло 24 лютого, та яка його роль зараз у стримуванні агресії?
Мітці Пердью: наступ ЗСУ в Курській області надихає та мотивує прибічників України
Владислав: Кожен по-своєму зустрів цю агресію: спочатку був страх, нерозуміння того, що відбувається. Військова адміністрація писала, що необхідно було зібрати - і люди йшли допомагати в пункти збору. Їжаки [протитанкові] робили, укріплення на залізничних шляхах, коктейлі Молотова. До речі, в нас в місті найбільша колекція коктейлів Молотова.
Марина: Дніпро дуже швидко організувався, десь на третій день люди вже знали волонтерів, хто збирає допомогу. Мабуть, тому у нас швидко все відбулося, бо ми схоже переживали й в 14 році, коли були “тітушки”, рейдерські захвати, і, мабуть, тоді в Дніпрі було навіть напруженіше, ніж в Луганську, наприклад.
КР: Ваша волонтерська організація чим займалася до повномасштабного вторгнення та після початку?
Владислав: У нас не було організації до 24 лютого. Ми взагалі познайомилися вже під час повномасштабного вторгнення: хтось вже займався волонтерством, хтось - ні. З часом почалося завезення гуманітарної допомоги, відправлення допомоги на фронт, і ми вирішили зробити неприбуткову організацію, щоб ми могли звітувати про отримані / відправлені об’єми допомоги. Я кажу, що я придумав назву “Об’єднані на Дніпрі”.
КР: На Ваш погляд, чи є зараз зловживання волонтерською діяльністю з корисливою метою?
Владислав: Звичайно, от ми отримували навіть декілька телефонних дзвінків від знайомих, які казали, що “ви ж волонтери, у вас громадська організація, то зробіть мені посвідчення”, ми питали, а у відповідь нам: “та мені виїхати за кордон”. Навіть наші волонтери, хоч ми працюємо з гуманітарними місіями, ні разу не виїжджали за кордон, і не виїдуть, бо через нашу організацію ніхто не буде виїжджати.
Марина: Плюс до нас також надходили такі пропозиції, коли потрібно було гроші перевести. З таким розкладом: “вам там два мільйони переведуть, ви їх переведіть у готівку, і візьмете свій відсоток”. Ми такого не робили ні разу, я навіть не знаю, як це зробити.
Що ще мене злить, так це історія про те, як з Польщі приходила “гуманітарка”, а потім все воно стояло в супермаркетах.
КР: З якими цільовими категоріями населення, ви працюєте, і чи працюєте ви з тими людьми, які живуть в зоні бойових дій?
Владислав: З різними категоріями ми працюємо: ВПО, військові, діти загиблих воїнів. З громадами прифронтових зон, так, ми співпрацюємо. У нас підписаний, наприклад, Меморандум про співпрацю зі Званівською громадою, це Бахмутський район, Донецької області. Нашу громадську організацію прийняли до комісії з відновлення цього регіону, ми будемо брати участь у відновленні цієї громади у повоєнний час. Той же самий Херсон, ми співпрацюємо з Комишанським округом міста Херсона, спілкуємося з керівництвом громади, вони нам надсилають свої запити, ми їх опрацьовуємо, і допомагаємо людям.
Марина: Є волонтери у нас, які їздять на передову, і до хлопців. По ВПО, у нас є спеціальна форма, яку людина заповнює й отримує допомогу. По лікарнях, у нас є свій проєкт - “Палата для захисника”. По сільських громадах у нас є сім таких палат.
Ця історія почалася з того, що один міжнародний фонд передав нам якось дуже багато “медицини” з Польщі. І що нам з цим робити, обласні, районні лікарні вже були переповнені цим всім, і ми придумали такий проєкт - “Палата для захисника”.
Владислав: Ми звернулися до сільських громад області з пропозицією відкрити на базі лікарень-амбулаторій палати для наших захисників, де вони могли б проходити посттравматичну реабілітацію. В трьох таких палатах хлопці вже проходили реабілітацію, тобто їх в лікарні Мечникова оперували, і щоб місце не займалося, їх транспортували за місцем проживання в ці палати, і там за ними здійснюється належний медичний нагляд. Ми туди завозили багатофункціональні ліжка, облаштовували павербанками, щоб при вимкненні світла, вони працювали автономно, також інвалідні візки й так далі. Також на таких палатах є табличка для військових, що палата спеціально для них. Ми це контролюємо. Хочемо розвивати цей проєкт, наповнювати їх іншою побутовою технікою, щоб було максимально зручно, постільну білизну, щоб наші захисники були в належних умовах.
КР: Які у вас напрацьовані алгоритми дій при надзвичайних ситуаціях після прильотів?
Владислав: Ми в гарячку не ліземо відразу, ми можемо бути на місці події, допомагати службам реагування, але потім ми збираємо дані, перелік людей, які постраждали, і вирішуємо, як ми можемо допомогти. Якщо потрібні гроші, ми збираємо, щось купуємо, якщо у нас гігієна, продукти, то ми формуємо набори, і потім призначаємо день, коли ми їх видаємо. Все є ґрунтовно, у нас є реєстраційні форми, ми запрошуємо документи.
Наприклад, як у нас по Херсону. Коли сталася катастрофа, всі туди гуманітарні вантажі направляються, ліки, гігієну. Ми - ні! Ми провели, таку собі “польову роботу”, обдзвонили керівництво громад, запитали, що їм треба. З нас деякі пізніше навіть сміялися, бо у нас були збори - ми купляли автомийки високого тиску, з нас сміялися і не розуміли, навіщо ми купляємо автомийки. Ми їх купляли й роздавали людям. Для того, щоб люди змогли відмити свої будинки.
Марина: Це був конкретний запит. Всі, головним чином, везли воду, продукти. Ще ми також закупили антисептики від плісняви, бо ми розуміли, що коли люди повернуться додому, то їм в першу чергу потрібно навіть не продуктовий набір, яких їм тридцять привезуть, а спочатку чимось обробити свою домівку, щоб можна було там якось жити.
Тобто у вас є чітка послідовність дій при якійсь ситуації та аналіз кожної проблеми?
Марина: Так, звичайно, головне правильно підійти та зрозуміти специфіку проблему. Бо правильно Влад сказав, що можна навезти й тридцять продуктових наборів. Однак, це не буде ефективно.
Як ви вважаєте, яка ваша роль, як волонтерів могла б бути у післявоєнній відбудові України?
Марина: Я думаю ми маємо бути проміжною ланкою між державою та хлопцями, які повернуться, тому що багато військових невдоволені корупцією у владі, військовій владі. Навіть за ті турнікети, ми кажемо хлопцям, що ви напишіть запит від військової частини скільки вам потрібно, 200, 500, ми знаємо організацію, ми вам дістанемо ці турнікети. По натівським стандартам потрібно чотири штуки на людину. Неважливо скільки вас, 600 - пишіть скільки потрібно. Командири відмовляють, бо за це все потрібно звітувати, як вони кажуть.
Владислав: Ще волонтери можуть організовувати свої партії, я так вважаю. Йти у керівництво, змінювати оцю владу, яка вже в’їлася. У нас є люди, волонтери, ініціативні, а якщо їм дати ресурс, то вони дійдуть певних результатів.
Що особисто для вас, як для волонтерів, як для звичайних громадян є українська Перемога та якою ви бачите Україну після цієї війни?
Марина: Для мене перемога - це формування суспільства, коли люди будуть спокійні та видихнуть. Повертаються території, Донбас повертається назад до України, я їду до батьків з українським прапором. Розповідаю їм всім, що таке
Україна, можливо, не всі там мене одразу зрозуміють. Але то з часом. Також після повернення територій ще років п’ять таке “самоудосконалення”, самоаналіз. Не влаштовувати розбірки одне з одним - це також буде перемога.
Владислав: Для мене Українська перемога - це коли ми почуємо в усіх соціологічних опитуваннях, що Україна - найбільш розвинена, мирна, екологічно чиста країна.
