Goodbye, Червона Імперія!

«Був чудовий зимовий вечір. Стояв легкий морозець. Тихий сніжок. Справжній дзвінкий грудень. У резиденції голови Верховної Ради Республіки Білорусь ми зібралися утрьох: Шушкевич, Кравчук і я. Зібралися, щоб вирішити долю Союзу».

Це слова з книги спогадів Президента Росії Боріса Єльцина. Йдеться про подію вже 30-річної давнини: 8 грудня 1991 року Білорусь, Росія й Україна підписали Біловезьку угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Союз Совєтських Соціалістичних Республік (СССР), що виник (також у грудні) у 1922 році, йшов у небуття. Дія його законів  на території держав-учасниць Біловезької угоди припинялася. Відповідно до загальноєвропейського принципу недоторканості існуючих кордонів сторони домовилися про недопущення зміни кордонів, що існують між ними. Місцем перебування координаційних органів СНД було визначено Мінськ, столицю Білорусі. Всі колишні  совєтські республіки було запрошено до підписання угоди.

У згаданій книзі спогадів Президент Боріс Єльцин – на відміну від його наступника Владіміра Путіна – не оголошує колапс СРСР найбільшою ґеополітичною катастрофою ХХ століття», а прагне розгледіти системні передумови того, що сталося в Біловежжі. Природно, він починає з серпневого путчу 1991 року, з утворення Державного комітету з надзвичайного стану (російською Государственный комитет по чрезвычайному положению -ҐКЧП), коли неосталіністи заходилися рятувати «червону імперію» від розпаду.

Єльцин нагадує, що на ці спроби майже всі тогочасні «союзні республіки» відреаґували заявами про власну незалежність.

Тоді склалося двовладдя. Всі союзні управлінські органи немов заціпеніли. Реальна влада була у республік, оскільки центр скомпрометував себе, був деморалізований і втратив кредит довіри. І хоча перший і єдиний Президент СССР Міхаіл Ґорбачов ще в листопаді 1991 року запевняв, що новий союзний договір буде підписано 29 грудня, було зрозуміло: це утопічні плани. Нічого вже ніхто не підпише. На той момент Міхаіл Ґорбачов нагадував “короля Ліра”, що роздарував своє надбання дочкам.

Власне, в Росії, яка проголосила свій державний суверенітет ще 12 червня 1990 року, ситуація була складнішою. Фактично там було два президенти – Міхаіл Ґорбачов і Боріс Єльцин, хоча перший формально вважався Президентом СССР. Це двовладдя потрібно не могло тривати довго.

Проте повернуся до тексту Боріса Єльцина. Він пише: «Ідея нової державності народилася не сьогодні, не в моїй голові або у Шушкевича, Кравчука». Далі він згадує події 1917-1918 років. Вказує на тогочасні процеси руху до незалежності різних народів, які почалися, але були перервані централізаторськими діями більшовиків. Проте могутній порив до свободи був. «І Україна, – зазначає Борис Єльцин, – ішла на чолі цього процесу».

 Отже, 8 грудня 1991 року троє політиків у Біловежжі не “розвалювали” червону супердержаву, могутній колись СССР, а продовжили перерваний процес, створюючи СНД, прагнули зробити «шлюборозлучний процес» з Російською імперією цивілізованим.

І ось справа дійшла до підписання документа, до юридичного «розлучення». Про це момент сам Леонід Кравчук колись розповів мені і вказав на деталі. Боріс Єльцин почав вагатися, у нього з’явились певні сумніви. І тоді Кравчук сказав: «Ну, добре, Ви не підписуєте. І ким Ви повернетесь в Росію? Ось я, наприклад, повернуся в Україну як обраний народом Президент. А Ви повернетесь в якій ролі? Як і раніше, в ролі підлеглого Ґорбачова?»

Єльцин нагадує, що на ці спроби майже всі тогочасні «союзні республіки» відреаґували заявами про власну незалежність.

Станіслав Шушкевич, перший голова Верховної Ради незалежної Білорусі, свою позицію також не змінив. Щоправда, увійшов він в історію не лише з цим, а й з тим, що його пенсія в лукашенківській Білорусії становила трохи більше одного долара. Таки правда: пенсія – це лебедина пісня зарплати. Особливо для опозиціонера.

Ну, а Леонід Кравчук? Він по-різному поводився у роки, що минули з часу Біловежжя. Одного разу навіть обмовився, що шкодує про підписану тоді угоду. Хоча, на мою думку, було в тій заяві більше політики, ніж щирості…

Мені більше подобаються інші його слова, що він їх вимовив невдовзі після зустрічі трьох “біловезьких зубрів”. Ось вони: “Я не нищив Совєтський Союз, я лише один з тих, хто достатньо багато зробив для розвалу імперії. Я переконаний – будь-яка імперія несе людям нещастя”.