Президент США Дональд Трамп обізвав Володимира Зеленського «диктатором без виборів» і сказав, що він «не потрібен» за столом мирних переговорів, поки український лідер перебував в Анкарі на важливій дипломатичній зустрічі.
Від початку повномасштабної війни відносини між Анкарою та Києвом не втрачали свого значення. Говорячи більш конкретно, Туреччина послідовно відігравала в ній вирішальну роль.
Військова підтримка, яку Туреччина надала українській армії – зокрема, безпілотники Bayraktar – вплинула на хід війни. За посередництва Анкари були звільнені українські військовополонені. Попри те, що ініційовані Туреччиною переговори провалилися через наполягання колишнього президента США Джо Байдена, роль Анкари була беззаперечною. Так само і зернова угода, яка стала рятівним кругом для української економіки в найважчі дні, була втілена в життя за підписом президента Реджепа Таїпа Ердогана.
У Латвії судили чоловіка, який зірвав прапор України та прославляв війну
Однак різка риторика Трампа перед президентськими виборами в США фактично вдарила Україні у спину, і це ще більше підкреслило важливість зустрічі Зеленського та Ердогана. У Києва більше немає безумовних західних союзників. Ані США, ані сильного ЄС не видно. Як і в будь-якому затяжному конфлікті, західні лідери роблять те, що вміють найкраще – багато розмов, мало дій.
Чи справді зустріч Ердогана і Зеленського була екстреною?
Насправді зустріч Ердогана і Зеленського не була незапланованим екстреним самітом. Український лідер мав намір вирушити до Анкари одразу після 61-ї Мюнхенської конференції з безпеки та зустрічей в Об’єднаних Арабських Еміратах. Передбачалося обговорити різні аспекти стратегічного партнерства між Україною та Туреччиною, включно з оборонною співпрацею та питаннями регіональної безпеки. Однак, схоже, що Зеленський мав у своєму портфелі не лише рутинну дипломатичну риторику – він хотів позиціонувати Туреччину в центрі мирних переговорів.
Що виграє Україна, запросивши Туреччину за стіл переговорів?
Розворот США у бік Росії порушив усі існуючі баланси. На цьому етапі Києву потрібен гравець за столом переговорів, якого поважають обидві сторони, але який не є повністю задіяним на полі бою. Чи може таким гравцем бути Ердоган – або, в ширшому сенсі, Анкара?
Якщо поглянути на турецькі ЗМІ та громадську думку, то військова політика Анкари вважається «збалансованою». Іншими словами, в той час як Ердоган надав Україні безпілотники Bayraktar, які знищували російські позиції на полі бою, він також підтримував відкритий діалог із Владіміром Путіним. Йому вдалося тримати розраховану дистанцію – а точніше, не тримати дистанцію взагалі – з обома сторонами. Але наскільки точною є ця оцінка?
Насправді політика Туреччини щодо України залишалася незмінною як до, так і під час війни. Анкара послідовно відстоювала територіальну цілісність України як принцип, що не підлягає обговоренню, і продовжує це робити. Водночас, Туреччина позиціонує себе як захисника кримських татар, які мають глибокі історичні та культурні зв’язки з Туреччиною.
Позиція Туреччини щодо України ніколи не змінювалася
Останніми роками, особливо після кривавої спроби перевороту 15 липня 2016 року, західний світ прагнув зобразити Туреччину як країну, «занадто близьку» до Москви. За першого президентства Трампа американські республіканці серйозно обговорювали можливість виключення Туреччини з НАТО, публікуючи статті на підтримку цього кроку. Ці наративи були частково сформовані дезінформаційними кампаніями у Вашингтоні та інших західних столицях.
Але подивіться, де ми знаходимося зараз. Ті самі республіканці, які підтримували ці аргументи, тепер об’єдналися навколо Трампа, який звинувачує Зеленського – лідера нації, що перебуває під російською окупацією, – у розв’язанні війни. Абсолютно ясно, хто насправді діє всупереч основним принципам Атлантичного пакту.
Згадаймо жорстку риторику президентів і прем’єр-міністрів так званих «волелюбних» країн Європейського Союзу проти Росії і навіть Білого дому, який протягом усієї війни сприймався у світі як головний супротивник Москви. Які з їхніх порожніх заяв розлютили Путіна так само сильно, як бомби, скинуті безпілотниками Bayraktar?
А як щодо Сирії? Протягом багатьох років, коли світ кинув напризволяще сирійську опозицію і цивільне населення, лише Туреччина залишалася стояти за їхніми спинами, коли російські бомби зрівнювали з землею міста. За майже 14 років громадянської війни режим Асада був повалений у той момент, коли він відчував себе найсильнішим. Російських солдатів не залишилося, як і плакатів Путіна на стінах. Сирійський народ ніколи не бачив такої непохитної підтримки з боку жодної західної чи арабської країни.
Як Анкара може змінити баланс у мирних переговорах?
Не думайте, що Путін – єдиний, хто знає про всі ці події. Зеленський теж розуміє, що позиція Туреччини не зміниться лише через енергетичні угоди. Фактично, він розглядає її як систему підтримки, яку він хоче мати за собою. Саме тому в найскладніший момент йому потрібна присутність однієї з найпотужніших країн НАТО – Туреччини – на мирних переговорах.
Сьогодні «західні друзі» України один за одним відмовляються від позиції Києва. Незрозуміло, яку частину України Трамп готовий віддати Путіну на переговорах. Тим часом Німеччина наближається до вирішальних загальних виборів. Ультраправі та ультраліві фракції, які набирають обертів в опитуваннях і, ймовірно, впливатимуть на німецьку політику, стверджують, що підтримка України з «непотрібною самовпевненістю» була помилкою і її слід припинити. Яке їхнє головне виправдання? – Залежність Німеччини від російського газу. Коротше кажучи, німецька державна політика звинувачує Україну у власному промисловому та економічному спаді.
Єдиний, на кого Київ все ще може розраховувати, - це президент Франції Емманюель Макрон, який неухильно слабшає всередині своєї країни і відраховує дні свого перебування на посаді. Так звані саміти «Друзів України» в Парижі виглядають не більш ніж порожньою риторикою.
З огляду на цю похмуру картину, Києву вкрай необхідно, щоб Анкара вступила в гру. Туреччина підтримує збалансований імідж між обома сторонами, але залишається твердою у відмові вести переговори про територіальну цілісність України. Це робить Туреччину ідеальним кандидатом. Більше того, Анкара вже має надійну дорожню карту мирного врегулювання:
- 10-річний мораторій на вступ України в НАТО
- створення демілітаризованої буферної зони на сході України під контролем міжнародних сил
- Продовження військової допомоги Україні
Звичайно, важко сказати, чи погодиться на цей план Кремль. Але в будь-яких переговорах необхідно подавати свої карти як цінні і ходити з козирів. Схилити сторони до миру неможливо, не нагадавши їм, що вони можуть втратити.
Можливо, хтось повинен пояснити це і Трампу.
