Королева сучасної української поезії, вона завжди була непохитною захисницею свого народу та його культури і втіленням його нескореного духу. Це величезне досягнення для поетеси, яка була фактично заборонена за радянських часів за свій мистецький нонконформізм і мужню громадянську та патріотичну позицію, а також для матері двох дітей і відданої дружини інваліда.
Бунтарка в молоді та середні роки, коли, за радянської влади, русифікація та політична і мистецька нетерпимість були нормою, вона залишається такою ж критично налаштованою протягом більш ніж трьох десятиліть, що минули з часу здобуття Україною незалежності.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Надихаючи українців останніми поповненнями своєї вражаючої колекції робіт, створених за понад сім десятиліть, вона продовжує говорити відверто та відкидати нові форми конформізму.
Костенко, яка за радянських часів воліла залишатися неопублікованою та була готова ризикувати всім, але не підкорятися цензурі, публічно протестуючи проти політичних репресій, не соромилася висловлюватися проти того, що вона бачить у недоліках сьогодення.
Для неї це політичний цинізм, корупція та нехтування “екологією” нації - як природною, так і культурною. Як наслідок, вона не намагається втертися в довіру до нових лідерів країни, а також не прагне насолоджуватися останніми роками життя в ролі знаменитості.
Вона демонстративно відмовилася від високої нагороди від одного з українських президентів, заявивши, що не хоче “політичних коштовностей”.
Протягом багатьох років вона уникала засобів масової інформації і рідко з’являлася на публіці. Обрана нею роль відлюдниці лише додала їй загадковості та шанобливого ставлення до неї.
Незважаючи на те, що Костенко стала національною іконою, значна частина її життя залишається утаємниченою. Вона народилася 17 березня 1930 року в родині освічених і патріотично налаштованих батьків. Її батько, поліглот-самоучка, чий незалежний світогляд мав на неї глибокий вплив. Він був ув’язнений у розпал сталінської епохи в 1936 році.
Вона почала писати вірші в цьому ранньому віці, коли вперше зіткнулася з болем і стражданням. У дитинстві, живучи на Трухановому острові на Дніпрі, вона стала свідком руйнувань Другої світової війни і увібрала в себе, як вона пізніше висловилася, те, що не могла повністю осмислити.
Обдарована, чутлива і безстрашна, Костенко домоглася визнання свого таланту, і в 1952 році була прийнята до престижного Літературного інституту імені Максима Горького в Москві. До цього, як дочку політв’язня, її не прийняли до рідного Київського університету, але їй вдалося стати студенткою Чернівецького університету.
У Москві, під час політичної відлиги, що настала після смерті Сталіна в березні 1953 року, в компанії найяскравіших літературних талантів Радянського Союзу вона змогла розквітнути.
Розумна, культурна і вольова, Костенко була ще й привабливою молодою жінкою. У Москві вона закохалася в однокурсника Єжи Яна Пахльовського. Він був поляком, а в ті часи шлюби з “іноземцями” політично не схвалювалися. Вони все ж , і деякий час вона розривалася між тим, щоб поїхати з ним до Польщі чи повернутися до Києва.
У 1956 році, закінчивши інститут з відзнакою, Костенко повернулася до Києва. Там вона народила доньку Оксану. Її чоловік хотів Польщу, а вона - Київ. Вони домовилися розійтися. За підтримки відомих письменників, як-от Микола Руденко, Костенко невдовзі опублікувала свою першу антологію поезій “Землі”, а в 1958 році другу, “Вітрила”. Її кар’єра як провідної представниці нового покоління українських літераторів здавалася забезпеченою.
Але була велика перешкода - регламентація літератури та патріотичних почуттів, нав’язана радянською системою, і наполеглива вимога відповідати їй. Нонконформізм Костенко та її активна участь житті молодих українських поетів і письменників, що ми їх знаємо тепер, як “шестдесятників”, створили проблеми, і їй було важко знову публікуватися. Натомість з’явилися рукописні копії її віршів та віршів її колег. Почали поширюватися, створюючи безкомпромісного дисидента.
Коли в 1965 році деякі з колег Костенко були заарештовані і зазнали політичного переслідування, Костенко була серед тих, хто організовував протести і петиції на їхню підтримку. Їй вдалося уникнути політичного ув’язнення, але покаранням неї стала 16-річна заборона на публікацію. За цей час вона встигла вдруге вийти заміж. Її другий чоловік Василь Цвіркунов, директор Київської кіностудії ім. О. Довженка, забезпечив певний захист для своєї полум’яної дружини, а також створив умови для того, щоб вона могла розслабитися і продовжувати писати “для шухляди”. Пізніше Костенко згадувала, що вони вдвох їздили по всій Україні на його інвалідному автомобілі (він втратив одну ногу під час Другої світової війни) і часто, коли в неї починався творчий занепад, він вивозив її на природу, щоб відновити сили.
У 1969 році поетеса народила сина Василя. Її другий шлюб тривав 25 років до смерті чоловіка у 2012 році. Поступово, коли політичний клімат почав змінюватися, Костенко змогла знову публікуватися. Її історичний твір “Маруся Чурай”, що з’явився у 1979 році, миттєво став класикою.
Після здобуття незалежності в 1991 році вона вирішила залишитися в тіні. Вона не приховувала свого розчарування тим, що, на її думку, українці не змогли повною мірою скористатися своєю новою свободою - як національною, так і особистою. У 2010 році Костенко викликала ажіотаж сміливим романом про стан українського суспільства під назвою “Щоденник українського самашедшого”.
Ще студенткою Костенко якось написала відомому українському поетові Максиму Рильському, що завдання поета полягає в тому, щоб примирити перлину з мушлею, в яку вона інкрустована. Ця виняткова жінка по-своєму зуміла сяяти, як блискуча перлина, покладаючись при цьому на свою броню, щоб тримати на відстані фальшиву суєту життя.
Крила
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
