Росіяни хочуть прищепити культуру варварства в Україні – скульптур Олег Пінчук.

Олександра Клітіна, журналістка Kyiv Post зустрілася з відомим українським митцем Олегом Пінчуком, щоб обговорити, як війна Росії проти України впливає на українське мистецтво і який внесок роблять українські митці для перемоги.

[Клітіна] Скажіть як війна вплинула на українське мистецтво? Як вплинула на Вашу діяльність можливо? Напевне українські митці стали більш значущими у світі?

[Пінчук] На жаль це не зовсім так, зараз не до мистецтва і багато моїх друзів захищають Україну на фронті цілими сім’ями, українські художники захищають Україна на Донбасі. Фінансування скорочено, музейних працівників звільнено, фактично зараз усе іде на перемогу.

Також художники активно допомагають фронту тим, що організовують виставки і аукціони, продають українське мистецтво і всі гроші перераховують на оборону. Зараз не йдеться про це що українське мистецтво буде розквітати, навпаки дуже різке матеріальне погіршення у цій сфері, але художники працюють зазвичай не на матеріальний результат, а на духовну сатисфакцію, бути частиною мистецького фронту це дуже важливо для кожного з нас. Сьогодні кожний художник, кожний митець прагне допомогти Україні.

[Клітіна] А що дійсно є художники, які взяли в руки зброю?

[Пінчук] Так, багато художників взяли в руки зброю, ось Володя Гурін який воює зі своїми синами бігає з гранатометом по окопах, дуже багато митців пішло на фронт. Треба перемогти, щоб потім українське мистецтво розвивалося і квітло, а зараз подивіться – інфраструктура знищена, знищено музеї і немає бюджету, зараз він тільки на 40% взагалі виконаний. Яким коштом можна це відбудувати? Тільки після перемоги та коштом російських активів, що заарештовані по всьому світу. Знищено музеі Сковороди, Приймаченко, їх треба відбудовувати, запрошувати кращих спеціалістів, архітекторів. Я хочу відновити музей Марії Приймаченко, запросити Нормана Фостера – відомого архітектора, щоб він відновив цей музей. Організовуємо аукціони в Каннах, онлайн аукціони, ціни на них певною мірою штучні, тому що мільйон чи сімсот тисяч за предмети переможців Євробачення – це трохи спекулятивно, але усі розуміють що кошти ідуть на підтримку української армії. Культура у нас завжди фінансувалася по залишковому принципу, а зараз тим паче.

[Клітіна] Скажіть чи існує якась цензура у нас в українському мистецтві, чи легко молодим митцям пробитися?

[Пінчук] Такої цензури як була в радянському союзі немає, кожен творець робить те що вважає за потрібне, але питання чи зможе молодий митець з того заробляти на життя. Чи зможе митець вижити виражаючи свою свободу? Потрібно все-таки адаптуватися до певних правил що по перше існують на ринку мистецтва і по друге у суспільстві.

Не можна бути занадто вульгарним, а якщо є вульгарність, то вона має мати провокаційний характер, а не як система і тут дуже багато різних моментів як потрібно враховувати – світове мистецтво, регіональне мистецтво, маргінальне мистецтво у кожній країні.

Усе це необхідно прив’язувати до певних міжнародних інституцій що існують у світі мистецтва – міжнародні виставки, ярмарки, аукціони українського мистецтва, на жаль вони не такі успішні як в інших країнах. Наприклад картина Марії Приймаченко не дуже дорого коштують, а той же Анрі Руссо того ж напрямку коштує мільйони й мільйони євро.

[Клітіна] Поговорімо про Ваші роботи, минулого року було встановлено пам’ятник молодого Шевченка в італійській Флоренції – це визначна подія для української культури в цілому. Скажіть які іще Ваші роботи ви вважаєте визначальними?

[Пінчук] Пам’ятник Шевченко це робота творчого колективу, моїх друзів. Це злагоджена робота – пам’ятник потрібно було розробити, виготовити, перевезти, встановити. Цей пам’ятник монументальний, в мене багато є монументальних пам’ятників – пам’ятник борцям за волю та незалежність України що навіть більший ніж пам’ятник Петру першому у Санкт-Петербурзі, він стоїть у місті Дубно, це місце козацької слави.

Також є пам’ятники Анти СНІД у Києві, Антонію і Феодосію на Печерську – це теж колектив моїх друзів, ми працювали разом. Це великий обсяг роботи я зрозуміло що одній людині важко впоратись і добре що є такі друзі з якими легко і приємно працювати.

[Клітіна] Хотіла спитати, у вас в роботах багато таких умовних «рогів» що це означає?

[Пінчук] Кожна людина щось бачить своє, я дуже позитивна людина, вони з ріжками, але добрі. Діти дуже люблять ці скульптури – вони приходять фотографуються, батьки купляють ці роботи. Вони є в багатьох престижних колекціях, я працював з такими брендами як Cartier, виставлявся в Монако, робив багато музейних проєктів і Карден купляв мої роботи та Мстислав Ростропович. Мої роботи використовують у виготовленні годинників Bovet, це дуже відомий бренд.

[Клітіна] Чи були якісь кумедні історії з Вашими роботами? Я чула що Зеленський бачить обличчя Путіна у Ваших роботах, ходила, дивилася, мені тільки одна робота здалася трохи схожою. А що ви думаєте?

[Пінчук] Це було давно ми були ще тоді молодими, він мене запитав, але ясно що я не роблю портрети ні Путіна, нікого. Я люблю свободу і творю образ який мені подобається, а людина може бачити там і Путіна і Мєдвєдєва і кого завгодно побачити, але це точно не є портрети.

[Клітіна] Можливо кожна людина бачить те що відбивається зсередини, можливо Володимир відчував десь підсвідомо свого опонента і ворога?

[Пінчук] Так, свого часу я йому допомагав провести кілька аукціонів благодійних, було таке що наша еліта на благодійному аукціоні й не хотіли купляти одяг від українських дизайнерів ми з Володимиром зробили так, що всю колекцію було розпродано ми виручили понад 600,000 євро, що пішли на допомогу дітям. Тоді я, щоб теж зроби свій внесок купив краватку та светр Зеленського, потім подарував цю краватку одному олігарху Борису Фуксману який купив тоді за велику суму сукню українського дизайнера Діани Дорожкіної.

[Клітіна] Скажіть чи був якийсь клієнт або покупець що Вас найбільше здивував?

[Пінчук] Так, це було давно, років 20 назад, Прийшов і каже – Я все життя мріяв купити Вашу роботу, розбагатів і зараз можу це зробити. Я сказав що звісно, я зроблю знижку. Він прийшов і в газеті завернуті гроші положив, завернув мою роботу теж у газету і пішов. Кажу – Я тобі зробив знижку, візьми гроші. Він каже – Не треба.

Зараз це дуже шанована людина, дуже впливова людина. Іноді він до мене заходив, ми спілкуємось, він колекціонує мої роботи, каже що це обереги, тому що він купив цю роботу і до нього прийшов успіх, він став успішним бізнесменом і не ходить з газетами, а ходить з охороною.

Також є робота «Київська жаба» це жаба скарбничка, куди люди кидають гроші. Безхатьки зробили отвір і спеціальним пристроєм дістають ці гроші. Мене один зустрів і питає – це Ваша жаба? Спасибі, приїхав в Київ без грошей і зміг пару тижнів протриматись на ті кошти що діставав. Люди кидають на щастя і труть ту жабу за носа, а інші дістали – такий взаємообмін.

Мені подобається що діти люблять мої творіння, що я багато працю з іноземними інвесторами колекціонерами. У такий спосіб я несу дух українського мистецтва.

Я маю на увазі українських митців що змінили моє уявлення про сучасне мистецтво, пояснюю про Малевича і його чорний квадрат – чому він є таким успішним і став брендом, артефактом мистецтва 20 го століття – українці створили багато.

Зараз росіяни хочуть нас зробити якимсь своїм придатком. Ось вони прийшли і для них це щастя – вкрасти унітаз і з тим унітазом їхати додому назад – це просто ганьба.

Усе це безкультур’я вони хочуть насаджувати Україні. Цього не вийде. Ми бачили що таке Буча, ми бачили що таке Гостомель і Донбас – нас не перемогти!

[Клітіна] Інтерес до українського мистецтва у світі збільшується, навіть з метою допомоги Україні, які івенти плануються, може Ви можете щось анонсувати?

[Пінчук] Мені здається повинна були градація між професійним мистецтвом і іншим. Тому, що, наприклад купили на аукціоні картину за сто доларів, а поруч висіла картина українських майстрів на яку навіть не дивляться. В Україні купляють бренди, а закордоном те що дешевше. Українські художники у світі недооцінені, винятком тільки є Марія Примаченко вона цікава усім колекціонерам. Є інтерес, але немає чіткої структури як українське мистецтво буде інтегровано у мистецький артринок, це дуже складна інтелектуальна робота. Це не просто так – виліпив скульптуру чи намалював портрет – це дуже кропітка праця. Є труднощі, та конкуренція серед українських художників – це нормально.

Особисто я планую розвиватися на європейському ринку, в мене хороші позиції, я там навчався і працюю з міжнародними колекціонерами, але на жаль або на щастя іще багато чого потрібно зробити.

[Клітіна] Дякую за інтерв’ю!

[Пінчук] І вам дякую.