Розвідниця морської піхоти: «Чоловіки ставляться до мене як до рівної»

Українська розвідниця на ім'я Яра поділилася своїм досвідом служби в розвідувальному батальйоні морської піхоти протягом майже трьох років. В ексклюзивному інтерв'ю Kyiv Post вона згадала про важкі бої під Маріуполем у перші тижні війни, розповіла про окопну війну біля стратегічно важливого міста Бахмут та про активні бойові дії в Луганській області.

Де ви зараз воюєте і які у вас бойові завдання?

Ми знаходимося на лиманській ділянці фронту, займаюся розвідкою. Також наш батальйон брав участь у звільненні одного з населених пунктів на Луганщині. Моє завдання - це евакуація з поля бою, допомога пораненим розвідникам, також за наказом командира можу керувати дроном, коригувати. Тобто я виконую завдання, як звичайний солдат розвідник.

Тобто ви на Донецькому напряму знаходитесь зараз?

Так, там, де річка Сіверський Донець.

Як ви потрапили в армію? Як довго служите?

Служу я з травня 2020 року у морській піхоті, до того була парамедиком у добровольчому батальйоні Госпітальєри. Там же здобула перший досвід бойового медика, займалась евакуацією поранених з окопів. Я спочатку пішла до батальйону морської піхоти, а потім перевелась в розвідувальний, тобто два з половиною роки служу в розвідувальній роті.

Що відбувається на фронті? Чи наступають росіяни?

Так, на нашій ділянці йде активний рух в обох напрямках. Там, де ми зараз, іде активний наступ з нашого боку, рухаємось в бік населених пунктів Кремінна, Рубіжне, Сватове.

Так само з боку росіян: вони намагаються звузити цей коридор біля річки, тому що, захопивши населені пункти на нашій ділянці, вони зможуть взяти в оточення Лиман, тобто йдуть активні штурмові дії в обох напрямках.

Чи є втрати у Вашому підрозділі?

Так, наш підрозділ не міняли з серпня 2021 року, ми не були на ротації й були на багатьох ділянках фронту. Звичайно, за ці півтора року втрати були. Найбільших втрат ми зазнали на початку війни, у березні й навесні, влітку нам щастило.

Це десятки, сотні людей?

Десятки людей, тому що наш підрозділ не є великим. Осінь у нас на цьому напрямку була складною, у нас були втрати. Одна розвідувальна група успішно виконувала завдання, а дорогою назад вони потрапили під мінометний обстріл, були загиблі й поранені.

Чи є у вас зимова форма, оснащення? Чи достатньо зброї?

З оснащенням у нас усе чудово, ми прийняли і штатне спорядження ЗСУ, і волонтери дуже багато всього привезли. Була можливість навіть обирати, що ми хочемо, і за розміром. У нас достатньо одягу, генераторів – забезпечення зараз чудове, особливо якщо порівнювати з березнем.

Які у вас стосунки у підрозділі та чи служать з вами там іще жінки?

У батальйоні служать ще жінки, але в нашій розвідувальній роті я одна (рота - це близько 100 військовослужбовців). Стосунки в нас чудові, мені пощастило. Служити тут абсолютно комфортно. І ті з мобілізованих, що до нас приходять, теж це зазначають. Якщо казати про стосунки між статями, то є деякі чоловіки, які вважають, що жінці не місце в армії, на війні й на бойових завданнях. Але їх, на щастя, не багато, і це все було в минулому. Зараз, після пройденого разом бойового шляху, я можу сказати, що ніде не відмовлялася від бойових завдань.

Чи стикалися ви з дискримінацією?

Якщо говорити про дискримінацію на початку – трапляються такі чоловіки в армії, що хочуть бачити в тобі жінку, їх не багато, адже наше суспільство іде до рівності. Ти приходиш і доводиш, що ти є фахівцем і тебе не цікавить увага чоловіків до себе як до жінки, тобто ти хочеш приятельських стосунків, дружніх, але не більше. А вони хочуть, щоб ти їм усміхалась. Щоб ти з ними фліртувала, щоб казала – ох, ви ж мої воїни, давайте я вам щось приготую!

І коли ти показуєш, що не є обслуговуючим персоналом, а є з ними на рівних – когось це було що ображало, зачіпало, але це були одиниці. Більшість, коли бачать, що ти робиш ту саму роботу, що й вони, вдягаєшся так само як вони і виконуєш свої функції - до тебе ставляться як до рівної собі. Якщо казати про командування батальйоном, вони мене ніколи не дискримінували, завжди ставились належно.

Робота розвідниці дуже складна і небезпечна, як ви з цим справляєтесь?

Я стараюсь не думати про це. Розумію, що можу підірватися на міні, тому беру з собою турнікет і аптечку, також знаю, що може бути вогневий контакт з ворогом. Якщо ворог чисельніший, то намагаємося бути непомітними, якщо сили ворога рівнозначні або менші, то потрібно йти в бій, або як накаже командир. Ми проговорюємо будь-які сценарії, наприклад, якщо потрапиш в полон, то поводитися так-то й так-то. Коли ти на спостережному посту, то просто не думаєш, а сприймаєш все по факту: обстріл - сховалась в укриття, немає обстрілу - чекаєш команди. Військові з часом вчяться все сприймати по факту.

А як змінилася ситуація на фронті за ці 9 місяців?

На початку повномасштабного вторгнення, у лютому і березні, було надзвичайно складно. До 24-го ми чекали, як буде відбуватися цей наступ, ми здогадувалися, що він буде. Ми гадали, що вони групами будуть іти і захоплювати, а це виявились величезні довгі броньовані колони техніки, котрі просто поїхали по основних дорогах. Війна першого місяця - це були бої і зупинка цих довгих колон росіян.

Наша рота теж брала участь у таких боях на північ від Маріуполя, це було дуже складно і ми мали набагато менші сили. Згодом, коли нам почали давати західну артилерію і різні системи оборони, в першу чергу артилерійські системи оборони, це змінило ситуацію. Колони почали дуже швидко зупинятися, тому що росіяни несли дуже великі неефективні втрати, й вони припинили цей штурм довгими колонами. Потім вони почали шукати наші слабкі місця та атакували групою техніки. Це була війна операцій з обох боків.

Третій етап війни - це коли ми почали вже відбивати свої території. Зараз на різних ділянках по-різному, наприклад, під Бахмутом ідуть безпрецедентні окопні бої, штурми з обох боків в стилі Першої світової війни. На нашій ділянці теж штурм з обох боків, але на великій відстані, й наша артилерія гарно працює - зупиняє ворога. Сформувалась лінія фронту, і вона навряд чи буде змінюватись найближчим часом.

Чому ви пішли на фронт, яка у вас персональна мотивація?

Все почалось з Революції гідності, я відстоювала демократичний шлях України на Майдані як громадська активістка. Коли Росія анексувала Крим та почала захоплювати Донецьк та Луганськ, я зрозуміла, що хочу приєднатися до цієї боротьби як солдат, взяти в руки зброю. Тоді, у 2014-му, я народила доньку і мусила зачекати, поки вона трохи підросте. Я приєдналася до армії на 5-й рік війни, у 2019-му.

Можете описати найнебезпечнішу ситуацію, у яку Ви потрапляла на фронті?

Це був початок березня, нашу роту відправили на підсилення в Маріуполь. Наша задача була спочатку зайти в Маріуполь на підсилення інших підрозділів морської піхоти, що були там, однак на той момент, коли ми туди дісталися, росіяни вже повністю оточили місто. І ми зустріли бої з російськими колонами в селах на північ від Маріуполя.

Найнебезпечніша ситуація була в одному з тих сіл, ми тиждень тримали там оборону, відбили два штурми – по нам гатили градами, танками, й на третій штурм російська колона виїхала саме туди, де стояла наша позиція. За п’ять хвилин бою у нас було троє поранених, один загиблий. Це тільки на нашій позиції, на інших теж були втрати. Це той випадок, коли мені доводилося стріляти, і ми стріляли з усього, що в нас було, а потім бинтували поранених з осколками, одного з простреленою ногою.

І найскладніше, оскільки на нас дуже стрімко наступали великими силами, а нас на той момент не прикривала артилерія, ми вистріляли майже всі боєкомплекти, і нам потрібно було йти, не забравши тіл. Це для мене було найскладніше. Однак ми зуміли втримати оборону на наступному рубежі.

Хто очікує вас дома, і як ставиться сім’я до вашої служби?

У мене є дочка, вона зараз в іншій країні, дуже чекаю, щоб бути разом, вона мене підтримує.

А скільки їй років?

Дочці 8 років, вона ходить до школи і дуже добре розуміє, що відбувається, і що Росія розпочала проти нас повномасштабну війну. Батьки також ставляться до моєї служби схвально.

Чи бувають у вас відпустки? Чи можете ви поїхати побачити дочку?

Так, у мене були дві відпустки десятиденні, в одну з них я бачилась з дочкою, а в іншу ні, тому що зараз вона в іншій країні. Думаю, з часом буде можливість відпочити разом, але зараз треба зібратися і вигнати росіян з нашої землі.